Відома співачка Андріана, без чиїх запальних «балканських» хітів («Ой, мамо», «Бред Пітт» та ін.) не обходиться жодне свято, вже 15 років щаслива у шлюбі, але чоловік досі приносить їй зранку квіти. Напередодні Дня святого Валентина ми розпитали Андріану про кохання, і не тільки…

— Андріано, ви святкуєте День закоханих?

— Звісно! Це вже як традиція та свято для душі. Я розумію, що у кожного різні думки стосовно значення свята. Я лишень насолоджуюся 14 лютого, як днем всіх закоханих. Хоча вважаю, що треба частіше ніж раз на рік підкреслювати взаємними вчинками та подарунками свої почуття. Люблю дарувати і люблю отримувати. І день св. Валентина один із таких прекрасних приводів.

Цей день для мене означає багато! Перш за все, це те, що 15 років тому зустріла свого єдиного коханого чоловіка, з котрим безмежно щаслива по сьогодні. День закоханих символізує кохання котре вічне, справжнє, щире. Саме таке є у нас з Володьою. Чого щиро бажаю усім.

— Пам’ятаєте перший раз, коли святкували День Валентина?

— Ні. Першого разу не пригадаю. Це було доволі давно, мабуть, ще в школі. Коли дарувала таємні валентинки, і подарунки хлопчику, що подобався.

— Що вам зазвичай дарує коханий чоловік? Які були сюрпризи?

— Тут проблемка. Настав такий час, що мені важко підібрати подарунок. Я все маю: прекрасну сім’ю, роботу в задоволення, власну справу – бренд дитячого одягу ANDRIANA Fashion Collection Kids Exclusive. А решту, з дрібниць, я сама собі дарую)

Що стосується найнесподіванішого подарунку – це було авто. Марки «Лексус». І до речі, саме на Валентинів день. Я була приємно вражена. Сюрприз вдався!

Але взагалі, по правді сказати, я не фанатію від дорогих, пафосних чи показових подарунків. З часом зрозуміла, що справжня романтика, це коли я ще сплю, а Володя вже поїхав за букетом квітів. Або повертається з відрядження з оберемком троянд. Така увага та турбота через 15 років спільного життя — найцінніший подарунок.

— А ви що даруєте коханому?

— Я практична жінка.:) І намагаюся дарувати потрібні речі, щоб стали у нагоді і для тата, і для мами, і для сім’ї). Маю визнати, що Володя дуже самостійний чоловік. Якщо в нього є нагальна потреба в чомусь, він все сам собі придбає.

Був один сюрприз, реакція чоловіка на який була здивуванням і для мене. Я була ще вагітна молодшим сином Даніелем. І зовсім не хотіла летіти на відпочинок, тому відпустила чоловіка із старшим сином Віталіком удвох. В чому ж сюрприз))? Була у Вовчика куртка, котру він любив певно, як мене. Жартую) Ну, улюбленою вона була точно. Правда, умудрився її розірвати так, що відновленню не підлягала. Він оббивав пороги десятки ательє, але ніхто не міг допомогти. За справу взявся професіонал, тобто я. Кілька днів інтенсивного пошуку, і знайшовся майстер, котрий пошив таку ж куртку, з такої ж шкіри та таким дизайном. Зробив двійника.

Коли чоловік повернувся з відпочинку, мій сюрприз настільки його вразив, що я була в шоці з того, в якому шоці був він. Вибачте за тавтологію.

— Як ви познайомились із чоловіком? Хто зробив перший крок?

— Це було на дитячому фестивалі, де я виступала. Щоправда, особисто він не підійшов знайомитися. Певно, боявся отримати гарбуза. А підіслав друга, котрий запитав, чи я не проти познайомитися з ним, і дати номер телефону. Опісля Володя зателефонував, домовилися про зустріч. З першого побачення він показав свою наполегливість і завойовував (так-так, 15 років тому ще завойовувалиJ) мою прихильність.

Тим, ми і різні. Мені потрібен час для того, щоб вивчити, пізнати, зрозуміти, адаптуватися, відчути, моя це людина чи ні. Зрозуміти, чи потрібно починати стосунки. Тобто мені на все треба час. Це тривало доволі довго, поки я усвідомила, що саме цей мужчина мені потрібен, і аж тоді закохалася. А чоловік, навпаки, з першого побачення зрозумів: «Моє!».

— Цікаво, що подумали, як вперше його побачили? Яке було враження?  

— Джентльмен. Приїхав з букетом квітів та парфумами на першу зустріч, та ще й почуття гумору відмінне – ось перше враження. Подумала: «Підготувався», бо їхати на зустріч, де навіть не здогадуєшся, чи матимеш якість шанси, чи буде друге побачення, чи вийде щось з цього взагалі. Тому я зраділа, що у Володі достатньо фантазії, а головне — бажання, щоб підготуватися до рандеву.

— А яке в нього про вас склалося перше враження?

— Це, певно, треба запитувати у чоловіка. Але точно пригадую його здивування, коли я на всіх зустрічах лише їла. Я не люблю та не вживаю алкоголь. І Володя, з досвіду своїх попередніх побачень, був в шоці з цього. Зізнався, що перший раз бачить дівчину, що не вживає спиртного, а лише їсть.

— Ви вже 15 років одружені, але, судячи з фото в соцмережах, романтика в стосунках не зникає, це правда? Як ви її «підживлюєте»?

— Ми обоє навчилися акцентувати увагу на позитивних моментах та речах. Звісно, бувають труднощі, складні ситуації, непередбачувані обставини, конфлікти – це все життя. Також ми вміємо пробачати та просити пробачення.

Моя порада чоловікам: щоб плин часу та побут не вбивав романтику, потрібно «підживлювати» компліментами, сюрпризами без приводів, квітами, і іншими «дрібницями» для чоловіків, але такими важливими для, нас, жінок.

Для жінок раджу – «дивитися за собою, тоді за вами дивитиметься ваш чоловік». Маю на увазі, стежити за своїм зовнішнім виглядом та внутрішнім станом. Не забувайте, що у вас закохався чоловік  як у дівчину/жінку, а не маму чи домогосподарку.

— Що порадите дівчатам, які хочуть почути пропозицію руки та серця? Або просто освідчення в коханні?

— Я проти пропозиції руки та серця від дівчат. Не наша це справа. Потрібно вправно підвести свого мужчину до такого рішення. А от пропонувати – ні.

Заборонено шантажувати, бо рано чи пізно це вилізе боком. Якщо хлопець не готовий на такий крок, то жодним способом його не змусиш. Треба знайти підхід до свого мужчини, але не лякати. Особисто я вважаю, що штамп в паспорті нічого не змінює, якщо є взаємні почуття. Шкода, що багато мужчин бояться цього, як вогню.

Взагалі, перш ніж одружуватися, потрібно достатньо часу, щоб пізнати чи вивчити партнера. Поїдьте на місяць закордон. Живіть разом, вивчіть один одного у побуті, звички, принципи, відмінності. Стосунки – постійна робота та інвестиції.

— Ви подарували Володимиру двох синів, він напевне, найщасливіший батько? Займається із синами? Багато часу приділяє?

— Існує стереотип, що чоловіку потрібно народити сина. Наша сім’я ламає його. Ми двічі хотіли дівчинку. Але вдячні Богу за синів, котрих Він нам подарував. На другу дитину Володя погодився добровільно-примусово. Я заявила, хочу ще одну дитину. По всіх можливих схемах, повір’ях я вираховувала, як «попасти» так, щоб була дівчинка. І коли сказали, що у нас буде син, була шокована. Але сьогодні, з Даніельчиком, ми навіть уявити собі не можемо, що там міг би бути хтось інший. Це ще одна наша душа. Є прекрасний вислів:

«Не завжди все відбувається так, як я хочу, але все відбувається саме так, як мені потрібно».

Так, звісно, чоловік займається з синами. Скажу чесно, молодшому сину Володя приділяє уваги більше, ніж свого часу старшому. Це прийшло до нього з віком. Сьогодні від без будь-яких прохань чи нагадувань може нагодувати та вкласти спати сина, погуляти чи пограти в ігри, допомогти  зробити уроки старшому. Тобто, з віком він переглянув свою «політику» щодо виховання дітей. Я йому безмежно за це вдячна. І, до речі, це теж додає своєрідної романтики у стосунках.

— Хлопчики дружать між собою? Адже у Віталія та Даніеля досить велика різниця у віці. Які в них стосунки?

— Перед народженням Даніельчика ми з Віталіком часто обговорювали тему нового члена сім’ї. Готували його та пояснювали, що братику буде потрібно багато уваги та опіки. А нам, батькам – його допомоги та розуміння. Коли народився другий син, у Віталіка не було жодних ревнощів. Він чудово його сприйняв та прийняв. І на сьогодні у них дуже хороші відносини, я без проблем можу на кілька годин залишити молодшого на старшого. І бути спокійною. Їм обом цікаво разом: гратися, вчитися, обідати чи дивитися мультики. Звісно, бувають ситуації, коли Даніель може вивести з себе Віталіка, котрий покричить, позлиться, але зовсім ненадовго. Вони одразу примирюються. Без наших втручань. Мені дуже приємно бачити їхню любов.

— Що порадите матусям, які скаржаться на те, що в них хлопчаки сваряться, б’ються і т.ін.?

— В таких випадках все залежить від поведінки та манери виховання батьків. Якщо батьки сваряться між собою та конфліктують при дітях, то в дітей вимальовується модель власної дій на основі побаченого. Діти все повторюють за дорослими. І лише від нас залежить, який приклад показати.

В моїй сім’ї Даніель копіює поведінку брата. З Віталіком, нам звісно пощастило, він розсудливий, врівноважений, розумний та товариський хлопчик. Тобто, поганому молодший у нього не навчиться.

Я впевнена, що перш за все батькам потрібно показувати приклад у стосунках, побуті та відношенні до людей. Не проявляти агресію ні до дітей, ні перед ними. Зло породжує зло. Негатив породжує негатив, ненависть породжує ненависть. Якщо, не дай Бог, батьки б’ють дітей, ті в свою чергу отримують порцію агресії та негативу, і тоді вони намагаються «викинути» її на когось. Вступають в конфлікт з батьками, б’ються з братами чи сестрами, стають провокаторами конфліктів чи бійок у школі.

В нас час зі своїми чадами потрібно говорити. Якщо не вдається – звернутися до психолога. Обов’язково максимально проявляти любов, турботу, обговорювати всі ситуації.

— Ви мріяли про дівчинку – мрія ще залишилась? Буде «лапочка-дочка»?

— Так! Ми досі мріємо про донечку. Особливо я! Взагалі, бажання мати дівчинку з’явилося ще в дитинстві. Ще тоді я придумала та повірила, що обов’язково буду мамою принцеси. Поки в мене два мужніх красені ростуть, але я не полишаю надії. Коли бачу чужих малят-дівчаток, пришвидшується серцебиття. Щиро сподіваюся, що мої молитви будуть почуті, і ми матимемо донечку. Щоправда, до цього питання з чоловіком повернемося не швидше ніж за рік-два. Оскільки зараз взяли шалений темп стосовно кар’єри, де не можна зупинитися. Поставлено дуже багато цілей у творчій діяльності, котрих вправно досягаємо.

— Ви часто їздите у різні екзотичні країни, на острови – де більш за все запам’яталося, сподобалося?

— Тут заперечу, бо порівнюючи із колегами по цеху, скажу, що не так вже часто я подорожую. Мандруємо як і з синами, так і лише з чоловіком. Бо з дітьми, як правило, не сильно відпочинеш. А вогонь та романтику у стосунках підтримувати потрібно :)

Плюс наших частих подорожей – це те, що ми з чоловіком команда, Володя мій продюсер, тобто графіки у нас практично ідентичні. І не постає питання підлаштовуватися один під одного. Ну, і звісно, є мінус – ми залежні від роботи. Цього року вдалося спланувати і поєднати корисне з приємним. Місяць на острові Балі. Так надовго ми ще не залишали синів та дім. Але встигли чимало: мандрували островом, вивчали культуру, відвідували екскурсії, насолоджувалися Індійським океаном та літом посеред зими. А найважливіше, відбулися зйомки кліпу на пісню «Ча-ча-ча».

Повертаючись до питання, в основному, ми мандруємо не дуже далеко. Мені важко даються довгі маршрути. Для нас оптимальний варіант — це кілька годин льоту до Туреччини чи Єгипту.

Одне з найкращих місць куди я б повернулася знову і знову – це острів Тенерифе на Канарських островах.

Балі

— Де ще не побували, але плануєте?

— Цікаве питання. Я далеко не активний мандрівник, тому заздалегідь не загадуватиму. Але точно хотілося б відвідати Мальдівський рай та Шрі-Ланку. Але це, скоріш за все, на наступну зиму. Цього літа обов’язково поїдемо кудись ближче із синами.

У нас з чоловіком спільна на двох спонтанність. Ми без зайвих вагань та питань готові спакувати валізи за кілька днів до вильоту. Головне, щоб був вільний графік концертів на найближчий тиждень. Ми обоє відчуваємо свої потреби, коли виснажені чи коли потрібно віднайти натхнення і внутрішній дзен. В таких випадках пакуємо речі у відпуску.

— Яке найулюбленіше місце в Україні? Рідний Львів? Десь ще? Якісь спогади пов’язані з цими місцями?

— «Усюди добре, а дома найкраще» — вислів про мене і про Львів. Найбільше люблю своє місто. Тут мені комфортно, затишно, є потрібна енергія, що наповнює мене та надихає. До прикладу, дуже люблю Київ, проте своїм темпом і постійним рухом він навантажує мене. Дома я чую власні думки.

У відрядження, по справах та з концертами мандрую Україною із величезним задоволенням. Що стосується переїзду, то на даному етапі я не готова. Хоча віддаю собі звітність, що рано чи пізно все ж доведеться переїхати в столицю. Тішу себе, що маю час налаштуватися).

— Де порадите побувати (в Україні) обов’язково?

— Карпати. Туди повен потрапити кожен українець. Там особлива атмосфера, вона наповнює з середини. Наші Карпатські гори — як національний скарб. Вони мають шалену енергетику. Могутні дерева, круті схили, гірські річки та особливо чисте повітря – це те що живить і радує.

— Ваші хіти лунають звідусіль («Мамо», «Бред Пітт» та н…), як думаєте, чому вони такі популярні?

— За всю творчу кар’єру я довго співала поп-музику, якої в Україні багато. Зараз зайняла вільну нішу веселих жартівливих пісень, котрі несуть в собі стьобний сенс. Своєю музикою прагну нести жарт, гумор, викликати посмішку на обличчях людей. Я навіть більше скажу, саме зараз мої треки частіше можна почути на радіостанціях країни. Оскільки вони заряджають позитивом та енергією. Цього я і прагну – дарувати всім відчуття свята та радості.

— А нові пісні будуть теж в «балканському» стилі, чи підготуєте щось нове, неочікуване?

Всі наступні пісні будуть у балканському силі. Ми готуємось до випуску альбому з балканськими мотивами. Він мене підходить, а я йому:)

Наразі не плануємо змінювати концепцію розвитку, оскільки знайшли свого слухача та глядача котрий полюбив нас. Цей жанр музики потрібен людям. Завдяки запальним балканським мотивам з’явився новий слухач та суттєво збільшилося коло моїх прихильників. Не всім до вподоби сумні пісні про нещасливе кохання чи розбиті серця.

Я радію, що зайняла вільну нішу, в якій себе почуваю як риба у воді. Образ співачки Андріани на сцені і Андріана у житті — та ж людина. Я співаю, кепкую, жартую та веселюся у своїй творчості так, як і в житті. І заповнені зали на концертах свідчать про народну любов. А це найголовніше для артиста – отримувати віддачу та любов.

— Ви займаєтесь також дизайном одягу, кого зі знаменитостей одягаєте? Є зіркові клієнти?

— Зізнаюся чесно, що багато людей звертаються з проханням чи то пропозицією пошити одяг чи сукні. І я відмовляю. По-перше, це час, котрого у мене катастрофічно не вистачає. По-друге, я не вмію себе ділити на десяток справ одночасно. Бо це енергетичні зусилля.

Я розставляю пріоритети – сім’я, музика та бренд дитячого одягу. А кожен з цих пунктів включає в себе безліч підпунктів. Наприклад, через активну музичну діяльність (концерти, виступи, відрядження, зйомки кліпів, фотосесії, інтерв’ю та ін.) менше часу, ніж хотілося б, проводжу з синами. Через це часто виню себе за такий активний графік. Тому, коли випадає нагода, проводжу час з сім’єю. Бренд одягу теж потребує уваги. Продумування дизайну, реалізація та скрупульозна робота над результатом забирає чимало зусиль. Але я задоволена своїм життям, і попереду лише нові вершини.

— У вас є ще якісь хобі? Або які ще професійні мрії? Може, в кіно зніматись?

— В принципі, дитячий бренд одягу ANDRIANA Fashion Collection Kids Exclusive стартував як хобі. Але з часом став повноцінним бізнесом. Окрім музики та створення одягу, я стараюся більше нічим не займатися, бо що занадто, то не добре).

Пробувала себе в ролі телеведучої, отримала досвід, було доволі цікаво. Але це не моє.

Я експресивна, запальна жінка, що любить імпровізацію. А ще я скажений перфекціоніст. Тут виходить замкнуте коло, бо не можу дозволити собі взятися за справу — і зробити не ідеально. Ідеально я роблю те, що добре вмію та до чого маю талант. А це музична творчість та дизайн.

Щодо зйомок в кіно — були. Невеличка роль у стрічі Тараса Химича «Золотий вересень. Хроніка Галичини 1939-1941». Чудовий досвід. Але не новий. Я вмію працювати на камеру, і на зйомках кожного кліпу режисер ставить завдання вжитися в цю чи іншу роль. Насправді, я завжди відкрита до пропозицій. Якщо мені сподобається сценарій, то цілком ймовірно, що прийму її. Життя дуже непередбачуване, побачимо :).

Оставьте ваш комментарий