Талантливый человек талантлив во всем! Ведущая программы «Вікна-новини» на СТБ, помимо работы на телевидении, уделяет время и своему хобби — поэзии. Стихотворения Татьяны берут за душу! Она рассказала нам, где ищет вдохновение.

Красота в рифмах

— Татьяна, когда вы сочинили свое первое стихотворение? О чем оно было?

— Плохо помню, но, мне кажется, все началось в детстве. Когда слушала песенки и думала: «Но ведь это так просто, и я так смогу написать!» Потом была юность с избитыми штампами. Недавно нашла блокнот с теми опусами и ужаснулась. (Улыбается.) Потом был период, когда писала на русском языке. И тоже считаю, что это была разминка.

— На какие темы пишете стихи?

— Мне очень резонирует красота, я стараюсь ее зафиксировать. Конечно, имеют значение прожитые эмоции и события. Если коротко, то, наверное, пишу лирические и социально-публицистические стихи.

— Как часто к вам приходит вдохновение?

— Довольно ритмично, кстати. После предыдущего проходит неделя-две, накапливаются какие-то образы, идеи. А потом соединяю их воедино.

Цветочные гости

— Что вас вдохновляет?

— Сама жизнь. Ее скоротечность. Цветы, ароматы, чужой талант — все, что впечатляет. Отдельная тема — цветы, они у меня частые гости в стихах. Своей хрупкостью и нереальной красотой они подчеркивают, что каждый миг — уникален.

— Ваши любимые поэты…

— Василь Стус, Осип Мандельштам, поэты цветаевско-ахматовского периода, Поль Элюар. Ценю современников — Юру Издрыка и Сергея Жадана.

— Не думали создать свой сборник стихотворений?

— Мне все чаще задают этот вопрос. Сначала отнекивалась и вообще стихи выставляла в соцсети в ограниченном доступе. А сейчас как-то отпустила их. И подумала — а почему нет? Возможно, когда-нибудь! (Улыбается.)

— О чем для вас эти стихи?

— Сложно сказать, честно говоря. Скорее, они создают некую картинку, атмосферность, настроение. Не обязательно мое. Иногда сама картинка сплетается и становится самостоятельной. Ну, судите сами:

#проісторію

Вона вишивала хрестами —
надто білим по білому
ширяла мов ластівка
перед дощем
над банями й шпилями
безстрашно ступала
по битому склу
із тлійним вугіллям
ховала від сонця
в своєму сплетінні
ляльку метелика
але ні до чого тремтіння
з прозорими крилами
ніхто не вдається в деталі
розплутання сліду
її візерунчастих ліній
махнули рукою
забули і ніби проїхали
як хустка в бабусиній скрині,
прибита мішком
і безсмертністю пилу
стирається в порох
ідея відносності
ницих угод
легкодухого тилу
історія всіх революцій
схлинається,
спльовує кров із легень
і спадає у грудях
безсило
що саме спричинить
некроз —
не суть і важливо
в усякому разі,
змагаються з кором
туберкульоз
і якась нищівна
пневмонія.

#про_це

Іржавіють списи на лінії зіткнень
в усьому провина гнилої імли
похована в дранті чергових просвітлень,
залита по вінця в імшистій смолі
пульсує напруга у венці на скроні
стискає повітря в тумани і смог
як завжди, зрадливо спітніють долоні,
коли оголосять для волі залог
затерті, заляпані межі обітниць
змивати криваві сліди не з руки
стають у законі боги нісенітниць
і знову дерева вапнять двірники.

#незаповіт

 Сшивають промені світоглядні дірки
немов якась непереборна сила
але до сонця зась, бо засиріли сірники
і туго скручена доба, що нас змінила
спливає час із призабутих закутків
останній поїзд відбува в підземці
в невідворотності зо тисячу листків
і ще на тисячі — рахунок спадкоємців
не треба вічності, прощань і покаянь
й боронь тут, Боже, панахид і заповітів
в гонитві служок і примерклих примовлянь
Він чує тільки молитви дерев у віттях.

#прозвістку

 Як немовля, поморщене із лона
гойдатись подумки у пряному любистку
зійтись опівночі на сонний стогін,
коли Печаль надішле першу звістку
літак з паперу не лягає в друге коло
і голубина пошта не працює, вихідний
хто виплюне з легень, що король голий
без знижок, акцій і надірваних надій
шорсткими крилами стріпочеться небога
не відбиває світла серпанкове тло
провісником натуркотить з порогу
черкнуло, зойкнуло і в небо відбуло.

#прозв’язки

В мігренозних мізках —
мічені клубки
як малюнок з підошви порепаних берців
маршували по скронях нейронні зв’язки
ті, що зранку тікають,
якщо не воскресли
на зап’ястку — зв’язки забобонних вузлів
вся надія на міцність
червоної нитки
порятунок від світу
і чорних котів,
що тікають від захисту
й гублять відбитки
то не подзвін по мрії
відлунює дзен,
то бруківкою вклалися
сни порожнечі
у зв’язку із укладеним
списком смирень
у розробці ще й плани весняної втечі.

Рубрики: Интервью

Оставьте ваш комментарий