Відомий український режисер, автор фільмів «Штольня», «Тіні незабутих предків», «#SelfieParty», – про секрети успішного кіно, про Голівуд без рожевих окулярів і про те, чому Арнольд Шварценеггер відмовляється зніматися зі своїм сином.

«У нас вибором кіно для перегляду в кінотеатрах і, відповідно, квитками, керує хто? Правильно, жінка», – аудиторія вибухає сміхом. Любомир Левицький під час лекції на «КиноTUSOVKA» від школи «ProCut» ділиться зі слухачами власним досвідом створення кіно в Україні і роботи у «країні мрії» для кожного кіношника – Голівуді. Розповідає про те, що коли від історії у режисера немає мурашок на тілі, не варто навіть сідати за сценарій, що знімати треба тільки про те, у що ти віриш і тільки з любов’ю, про те, що у складні часи, коли навколо все погано, люди скоріше ходитимуть на комедії, ніж на драми. Про те, чому так і що треба зробити, щоб українське кіно збирало повні зали, Любомир розповів «Телегіду».

– Любомире, ви дали колегам, які хочуть знімати кіно, таку пораду під час виступу: «Шукайте історії в новинах, тільки навпаки. Бо людина, подивившись, наприклад, сумні чи тривожні новини, ніколи не піде дивитися таке ж кіно». А чи не повинна кіноіндустрія показувати глядачу, зокрема, й реальність, виховувати його?

– Розумієте, кіно – не виховна інституція. Воно не навчає, лише нагадує про основні цінності. Я не бачу проблеми в тому, що люди ідуть в кінотеатр за розвагами, тому що кінотеатр і є, власне, місцем, створеним для розваг, індустрія заробляє на розвагах гроші – тобі дають поп-корн, колу і показують кіно. Якщо мова йде про патріотичне кіно, я за те, щоб певна доля пропаганди – у хорошому сенсі цього слова – була у кожному проекті. Але я є противником дуже жорстких драм. Люди вивчили уроки останніх п’яти років, зрозуміли багато чого, стали свідомими, катастрофічно змінилися. Звичайно, це дуже важка дорога, ще дуже багато проблем і їх ще вирішувати і вирішувати. Я вважаю, що повинно існувати як жанрове кіно, так і патріотичне. І ці два напрямки не повинні сперечатися. «Півсвіту плаче, півсвіту скаче» – і ти з цим нічого не зробиш, бо людина влаштована таким чином, що коли їй сумно, вона хоче підняти собі настрій. Вона обере якесь кіно, під час якого вона зможе відволіктися. Бо завтра вона знову увімкне телевізор і знову подивиться новини про щось погане.

– Якщо говорити про українське кіно, чи могли б ви назвати кейси ваших колег, які особисто ви можете назвати класними та якісними, що мають перспективу виходу на міжнародні ринки?  

– Ну, вихід локального кіно на міжнародні ринки, на жаль, є проблемою. Чи, радше, фантастикою. Глобальний кінобізнес дуже жорсткий і там діють свої правила. І неважливо, чи це українське, чи чеське, чи польське кіно. Щодо вітчизняних фільмів, які можна відзначити, то для мене це, насамперед, «Сторожова застава» . Коли я знімав «Тіні незабутих предків», говорив, що ще мінімум п’ять років ніхто нічого подібного не зможе повторити. І ось пройшло п’ять років і вийшла «Сторожова застава». Я казав, що вона зобов’язана перемогти «Тіні незабутих предків», адже це буде індикатором зростання ринку. Для мене це було дуже важливим, бо я радію за успіхи українського кіно. Ще із проектів можна відзначити «Кіборгів», який став соціально значущим явищем. Якщо говорити про промокампанію, то вона була дуже вдалою у «Скаженого весілля».

– У «Скаженому весіллі» задіяна така кількість зірок…

– Не тільки в цьому справа. Просто всі люди хочуть побачити кіно про себе. Це правило діє давно, не треба нічого вигадувати. Взагалі, комедійний жанр не можна оцінювати адекватно, тому що це є великою мірою спекуляція.

– На комедіях простіше заробити гроші?

– Простіше, бо їх виробництво дешевше коштує. Важливо мати хороший сценарій і промокампанію. І зірок, бо без них комедія не працює . Як тут, так і в США. І я поки що не бачу іншої перспективи, як знімати дешеві комедії в Україні, для того, щоб це було успішне кіно, і паралельно – вартісні картини, які матимуть зовсім іншу бізнес-модель. В принципі, це те, над чим я зараз працюю, ми хочемо створити проект, який стане прецедентним у кінобізнесі України.

– Взагалі, зірки у фільмі – обов’язкова складова успіху?

– Важлива, безумовно. Єдиний жанр, де зірки непотрібні – це фільм жахів. У всіх інших випадках без них не обійтися. У Голівуді все працює виключно на іменах. Перше питання, яке задають: «Хто буде зніматися?» Найголовніше – зібрати успішні елементи в купу і дати поштовх. У цьому сенсі промо теж надзвичайно важливе. У мене є, наприклад, фільм «Ломбард», який я вважаю невдалим, хоча він усім, хто його бачив, дуже подобається. А невдалий, тому що вийшов зовсім без промокампанії. Фільм без промо – як машина без колес, вона просто не їде.

І була цікава історія зі «Штольнею». Трек до фільму мені написав Потап. Коли я вперше його почув, сказав, що він не підходить для цього кіно. Але Потап мене вмовив, що пісня стане хітом. Так, зрештою, й сталося. І тут – увага! – розкажу про те, яким прекрасним бізнесменом є Потап. Він попросив віддати йому права на використання треку у якості рінгтону. Я погодився – ну рінгтон, що тут такого? В результаті він на цьому заробив майже удвічі більше грошей, ніж зібрав фільм загалом (сміється).

– Про Голівуд. Ви сказали, що дивитеся на нього без рожевих окулярів. Що це значить?

–  Це дуже складний організм. Свого часу я зробив паузу в Україні, спеціально поїхав у Лос Анджелес, щоб навчитися, отримати знання і мати змогу зробити тут щось більше, аніж я міг раніше. І вчуся до цього часу. Мені було важливо зробити суто американський фільм на їх території, щоб отримати довіру, стати членом племені, як сказав мені Гільєрмо дель Торо (голівудський режисер, автор всесвітньо відомих картин «Хронос», «Лабіринт Фавна», «Форма води», – ред.). У Голівуді все відбувається дуже поступово, тут люди по-іншому планують час. Ви не можете, наприклад, запропонувати головну роль кільком кінозіркам одночасно. Вам має відмовити одна, тільки потім ви ідете до іншої. А у вас терміни, зобов’язання.

От дивіться. Ти подаєш пакет агенту зірки: з фінальним сценарієм, бюджетом, випискою з рахунку, що у тебе є гроші на зірку, страховками, узгодженою стартовою датою і таке інше. Проходить час, агент каже: «Ми читаємо, все супер, все класно, бомба!» Ти знову чекаєш, а за місяць до дедлайну, коли вже все горить, телефонує агент і каже, мовляв, у мене для тебе суперновина, в тебе сьогодні прекрасний день, мій клієнт сказав, що буде зніматися. Але є одна проблема. Поки ми читали сценарій, взяли невідомо де й невідомо яку нагороду, рейтинги зірки піднялися неймовірно, відповідно, гонорари теж. І тепер це не мільйон, а мільйон вісімсот тисяч доларів, тому кажи «так» або «ні», але не клади слухавку.

І ти розумієш, що тебе намахують, але треба приймати рішення, бо швидко іншу зірку не знайдеш і просто ризикуєш завалити проект. Є лайфхак: коли даєш пакет зі сценарієм агенту, пишеш на ньому червоним маркером «pay or play offer». Це означає, що ти зобов’язуєшся виплатити актору усі гроші наперед, навіть якщо проект не складеться. Тоді агенти читають моментально сценарій і вже за тиждень дають відповідь. Тому що це вже залізно проданий час. Ось так це працює…

Зрештою, Голівуд, як яйце – тверде ззовні і м’яке зсередини. Його оболонка – це жорсткі бізнес-акули, менеджери, агенти тощо. А всередині – високоінтелектуальні, чутливі актори, в яких абсолютно немає пафосу.

– Повертаючись до національного кіно. Як Ви вважаєте, потрібна йому державна підтримка?

– Ось у Голівуді взагалі мова не йде про державну підтримку, там все на комерційній основі. В Україні вона потрібна, поки ринок стає на ноги. Єдине що – ми пройшли вже етап кількості, за останні п’ять років держава давала гроші і хорошим, і поганим проектам. Я розумію, треба було, умовно кажучи, зорати цілину. Але на сьогодні прийшов час змінити цю модель. Підняти прохідний бал. Дивитися сценарії. Зібрати раду, до якої входитимуть представники різних ділянок індустрії, зокрема, директори кінотеатрів. Фестивальне, дитяче, патріотичне кіно має підтримуватися безумовно. А от комерційне кіно повинне відповідати певним вимогам для підтримки. Велика кількість поганого кіно в кінотеатрах знівелює довіру глядача до українського кіно. Нехай картин буде менше, але вони будуть якісними.

– З ким з українських професійних акторів ви хотіли б попрацювати?

– Зі Станіславом Бокланом. З його братом, Миколою, я вже працював у «Тінях незабутих предків». В мене є мрія їх обох зняти у проекті. Хоча, до речі, у Голівуді вважається поганим тоном, коли родичі знімаються разом. Ми, наприклад, зараз розглядаємо на роль малого Шварценеггера, і була така ідея, щоб вони з батьком разом зіграли. Але Арнольд сказав, що він принципово не працює з малим, таке не вітається, бо вважається дуже негарним, грубим лобі.

 

 

Оставьте ваш комментарий