Знаменита вокальна формація нещодавно презентувала саундтрек до до нового історичного фільму «Інший Франко»*. Це не перша їхня робота у кіно. Про це, а також про майже 30 років шаленого успіху та плідної творчості ми поговорили з художнім керівником «Піккардійської Терції», заслуженим артистом Володимиром Якимецем.

*Вийде в прокат через рік, на 30-ту річницю Незалежності України.

 — Пане Володимире, пісня «Розпрощався стрілець», що є саундтреком до фільму «Інший Франко» — народна? Як ви над нею працювали?

— Вона вважається народною, і я справді не знайшов у відкритих джерелах жодної згадки про автора. Хоча маю підозру, що автор з кола Пресової квартири – культурно-просвітньої формації Українських Січових Стрільців. І Петро Франко, той «інший Франко», був у Січових Стрільцях. Тож усе переплелося. Для нас ця пісня була відомою. Десь з кінця 1980-их, коли почалося відродження національно-патріотичної культури, ми неодноразово чули її у різних виконаннях. У нашій же, новій, інтерпретації хотіли і аранжуванням, і виконанням максимально донести до слухачів кожне слово, кожне смислове навантаження, які є в цій пісні. Задля цього додали інструментів, й пісня більш природньо інтегрувалася у настрій, сюжет і тематику фільму та краще передає колорит часів Першої світової війни.

«Піккардійська Терція» презентує саундтрек до фільму «Інший Франко»

— В серпні з аншлагом відбувся ваш першій концерт у Києві після карантину, на Арт-заводі «Платформа», які враження? Скучили за київською публікою? Як вас зустрічали?

— Тепер кожен концерт для нас — на вагу золота. Артисту важливе спілкування з публікою, обмін енергетикою та думками, спільні емоції – все те, що відбувається тільки під час живого виступу. У Києві, на Арт-заводі «Платформа», відбувся наш перший концерт у столиці за останні понад півроку – перед тим ми були тут в січні із Різдвяною програмою. Тож у «карантинному» серпні намагалися побудувати концерт так, щоб задовільнити кожного слухача, щоб надолужити вимушену перерву. І для нас цей виступ став однією великою щасливою миттю.

Продовжуємо займатися творчістю. Зрозуміло, що далеко не в тому обсязі, який був до карантину. У нас поменшало репетицій, студійної роботи, концертів… Але творчий процес не зупинити. Ми не пішли у підпілля і не поставили свою діяльність на повну паузу.

 — Зараз в Києві популярності набуває «вертикальний формат» концертів, що в готелі «Братислава», що про це думаєте? Хотіли б взяти участь у такому?

— Цей формат має право на життя, як і всі інші нові формати, які появилися за останні півроку. І Green Grey, «ТНМК», O.Torvald й Pianoбой це довели. Але для нас, як для акапельної групи, більше підходять «загальні» формати – коли ти бачиш глядачів, їхні очі, їхню реакцію. «Вертикальні концерти» — більше для груп із повним набором інструментів, із повним звучанням. Ми ж виконуємо акапельну музику, яка є більш камерною.

— Ви теж експериментували — з концертом на даху парковки у Львові, на відкритому «автоконцерті», як вам це сподобалося?

— Наш автоконцерт відбувся ще усередині червня, і це був перший концерт у цьому форматі у Львові. Тоді карантинні обмеження були набагато жорсткішими, аніж зараз. Ми дуже хвилювалися, як нас сприймуть у такому форматі, як нам піде такий виступ – коли люди слухатимуть пісні, сидячи у своїх авто. Але ми це зробили, і дуже задоволені результатом. Слухачі реагували звуками клаксонів і миготінням фар – замість оплесків та підспівування. Так, це було новим – але як для нас, так і для людей.

— У яких ще несподіваних місцях вам випадало виступати за вашу довгу кар’єру, окрім сцени?

— За майже 28 років перебування на сцені де ми тільки не виступали: у великих концертних залах і в маленьких будинках культури, на площах міст мільйонників і на майданах у районних центрах та селах, на стадіонах і у храмах, на дахах і на березі моря… Але справа не в тому, де. Якщо є слухач, який хоче чути твою музику, — ти їдеш до нього і співаєш.

— Під час карантину чи не почали працювати над новим альбомом? Адже останній, як зазначається у відкритих джерелах, вийшов 2009 року.

— Наш крайній альбом «Лети…» вийшов восени 2017-го – до 25-річчя «Піккардійської Терції». І це був 15-ий за ліком студійний альбом формації. Відтоді, можна сказати, ми знову у процесі пошуків, роботи і накопичення нового матеріалу. Цей процес постійний та безперервний. Які із нових пісень увійдуть у нашу наступну збірку – ще зарано говорити. Але кілька із новинок уже запрезентовано широкому загалу: «Наче зграї птиць» (маловідома пісня Володимира Івасюка), «Пісня про Львів» (авторська річ Лесика Дацюка, який передчасно пішов із життя цього року), «Розпрощався стрілець» (OST «Інший Франко»).

— Чи не «зачепив» вас або ваших близьких коронавірус? Дотримувались карантинних вимог?

— На жаль, серед знайомих є такі, хто переніс коронавірус. Здебільшого, це лікарі… Щодо вимог, то, звісно ж, дотримувалися і дотримуємося: береженого Бог береже. І до інших країн не їздили, адже концерти під забороною всюди…

 — Кажуть, ви співаєте 12 мовами, може, під час карантину вивчили ще парочку? Яких ще вмінь, навиків набули?

— Історія появи у нашому репертуарі пісень 12-ма мовами – проста: щоразу, як ми їхали на гастролі в ту чи іншу країну, спеціально готували пісню мовою тієї країни, куди нас запросили. Так з часом назбиралося аж 12 мов. І якщо найближчим часом нас покличуть кудись, де ми ще не були, із великим задоволенням освоїмо пісню 13-тою, 14-тою, 15-тою мовами.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

— Ваш гурт вражає своєю незмінністю – майже не було змів в колективі. Невже ви такі дружні? :) Чи все це завдяки вмілому керівництву пана Якимця?

— Єдина за 28 років існування «Терції» заміна відбулася 1996 року: на місце Андрія Базиликута прийшов Андрій Шавала. Відтоді, ось уже 24 роки, ми в одному складі. Не думаю, що це завдяки, як ви кажете, «вмілому керівництву пана Якимця» (усміхається). Моє завдання – організувати творчу роботу і репетиційний процес. А тримають нас разом наша музика і розуміння, що вона потрібна людям, що вони хочуть її чути. Усі ці роки ми не зупиняємося, не стоїмо на місці, а творимо, постійно шукаємо щось нове. А ще, перші десять років, що є критичним періодом для будь-якого колективу, нам не йшлося про комерцію – а передовсім про Музику, про пошук і відшліфовування власного, не схожого ні на кого, звучання.

— Чи є у вас в колективі якісь цікаві традиції, щось таке «своє», чи святкуєте разом визначні події, чи дружите родинами?

— Родинами дружимо, але родинні свята уже давно перестали святкувати разом. Переважно даємо собі час на відпочинок один від одного. Адже ми й так багато часу проводимо разом: репетиції, концерти, зйомки, студійна робота… Деякі гастролі, бувало, тривали понад місяць часу. Природньо, що після такого хочеться відпочити один від одного (усміхається). 

— На 6 учасників у вас 15 дітей (може, вже більше?), діти вже виросли? Хтось планує стати музикантом, як батьки? Чим інші займаються?

— Нічого не змінилося – у нас на всіх 15 дітей (усміхається). Якщо хтось із дітей «піккардійців» й надумає пов’язати своє життя із музикою, то це буде виключно бажання тієї чи іншої дитини, а не нав’язана батьком історія. Деякі діти займаються музикою, вчаться грати на музичних інструментах. Але говорити про їхнє професійне музичне майбутнє ще зарано.

— У вас були колаборації з іншими артистами, з кимось ще не плануєте попрацювати? Як щодо жіночого вокалу, у вас колись були такі експерименти?

— До свого 20-річчя ми робили у Львові та Києві великі концерти, на які запросили своїх друзів по життю і по сцені – й заспівали з ними у дуеті. Це – Марічка Бурмака, Руслана, Лілія Ваврін, Віктор Бронюк, Олег Собчук, Павло Табаков, Павло Гудімов, Олег Лихач, «ТНМК», «Орфей», акапельний колектив з Мюнхена Terzinfarkt… Студійно записували та видавали дуети із Оксаною Мухою та гуртом «С.К.А.Й». Ще у 1990-их мали стосунок до проекту Руслани «Дзвінкий вітер». А в репертуарі маємо пісні «ТНМК», Кузьми «Скрябіна», «Братів Гадюкіних»… Якщо найближчим часом знайдемо творчі точки дотику із ще кимось – обов’язково поекспериментуємо. Це завжди взаємний творчий процес, який є цікавим і унікальним, в основі якого – виключно музика, виключно звучання, виключно новизна.   

— Ваш приклад дав зелене світло іншим акапельним колективам в Україні, були навіть події A Capella Fest. Ви за ними стежите? Когось відзначаєте?

— Так, знаємо багато чудових українських акапельних колективів: Duke Time, Esthetic Voice, Man Sound, JazzEx та інші. А світова акапельна музика тримається не тільки на Take 6 чи «Сакартвело», а й на Pentatonix, Home Free, Swing Singers і багатьох інших чудових групах. Для акапельного колективу важливо виробити власний стиль звучання. Ми працювали над цим багато років – і тепер, коли звучать «Старенький трамвай» або «Пустельник», усі скажуть, що це – саме «Піккардійська Терція».

— Як ви підбираєте пісні для виконання? Хто цим займається?

— Нову пісню у колектив може принести кожен із нас. І колегіально вирішуємо, чи беремо ту чи іншу річ в роботу. Якщо так, то хтось із нас (переважно це моя або Андрія Капраля частина роботи) береться за аранжування, а відтак – нова пісня відшліфовується на репетиціях – доти, доки не відчуємо, що готові винести її на розсуд слухача.

—  Як проходить процес перетворення звичайної мелодії на таку, щоб був секстет а капелла? Що важче, переробити якусь пісню, підлаштувати під вас, або написати нову?

— Буває і так, і так. Усе залежить від конкретної пісні і від того, як побачимо її ми – якого звучання захочемо надати їй. Найголовніше – щоб уже готова пісня сказала все те, що було в ній закладено автором.

— Ви завжди з’являєтесь на виступах у строгому стилі, елегантному, а чи були випадки, коли його змінювали, надягали щось прикольне?

— Гумор нам не чужий – і слухачі «Терції» знають про це й, сподіваюся, цінують. Ми неодноразово виступали і у вишиванках, і у футболках. Ми відкриті до експериментів. Але загалом естетика акапельної музики вимагає й естетики візуальної. Тому природніше для нас виступати в елегантних, вишуканих концертних костюмах.

  •  «Піккардійська Терція» — унікальний колектив для української музичної культури. За понад чверть століття пісенної кар’єри цей чоловічий секстет завоював звання «музичної легенди України», а його учасники стали визнаними «метрами акапельного співу».
  • Від 1992-го, року свого заснування, «Терція» випустила 15 різножанрових альбомів та збірок. Перший альбом «Піккардійська Терція» побачив світ восени 1994-го, а найновіший під назвою «Лети…» вийшов у 2017-му, напередодні 25-річного ювілею «піккардійців».
  • Склад вокальної формації: Володимир Якимець, Ярослав Нудик, Богдан Богач, Андрій Капраль, Андрій Шавала та Роман Турянин.
  • У репертуарі «Терції» — близько 500 пісень у найрізноманітніших музичних стилях: поп, класика, фольк, джаз, кантрі, духовна музика, рок-н-рол, блюз…
  • На 95 відсотків це – україномовний репертуар. Хоча загалом у пісенному активі секстету є пісні 12-ма (!) мовами.
  • Не менше вражає й географія виступів формації: Польща, Німеччина, Велика Британія, Австрія, Іспанія, Італія, Франція, Канада, США, Бельгія, Швейцарія і навіть Сінгапур.
  • У 2008-му році «Терція» удостоїлася Національної премії України ім. Т. Шевченка, а у 2017-му учасники колективу отримали звання заслужених артистів України.
  • Голоси «піккардійців» уже не вперше стають музичним настроєм кінофільмів. Зокрема, раніше акапельний колектив створив саундтреки до документального фільму «Золотий вересень. Хроніка Галичини 1939-1941» та одного з лідерів українського прокату – стрічки-фентезі «Сторожова застава». 

Оставьте ваш комментарий