Телеведучий ранкових випусків ТСН на 1 + 1 з дитинства ненавидів рано прокидатися. Але тепер це стало його роботою! Причому улюбленою. Святослав розповів нам, чому обожнює телебачення, а також повідав про своє життя за кадром: про батьківські обов’язки та дружні посиденьки.

 

— Святославе, які телевізійні навички і як саме слугують вам у житті?
— Я б не сказав, що це саме можна назвати навичками, але є два відчутні позитиви у тому, що працюю в новинах. По-перше, і найбанальніше – це те, що я завжди в курсі подій. У мене ніколи не виникає якихось запитань щодо того що відбувається у нашій країні, у світі, у політиці. Може здатися, що це не настільки важливо, але повірте: навіть у випадку з цією ж вірусною ситуацією – поінформований означає озброєний. Ну а друге – це усвідомлення командності. Знаєте, як у фільмах показують тренінги з тімбілдінгу у великих корпораціях: ви маєте падати назад, а хтось з колег вас повинен вчасно підхопити. Так от телебачення – це одне суцільне вільне падіння, де ти знаєш, що у відповідний момент тебе підхоплять. Це загальна робота, де результат залежить від кожного. Ведучий залежить від журналістів, редакторів, операторів, стилістів. І, відповідно, його недопрацювання можуть звести нанівець їхні зусилля. Словом, немає кращого місця, щоб зрозуміти, що команда, довіра, відчуття опори – це важливо. І з часом це навіть стає певною життєвою філософією, яка стосується не лише роботи.

Гори, море і лиман

— Як проводили час з донькою Дзвінкою на карантині? Чи вивчили всі імена принцес з мультфільму? В які дитячі сучасні ігри навчились грати?
— Принцес ми не знаємо, але я вивчив імена усіх цуценят з мультику «Собачий патруль». (Сміється.) В Дзвінки є там улюблений герой – це рожева дівчинка-собака. Ще я знаю усіх персонажів дитячого серіалу «Вулиця Сезам». А ще доньці зараз стало цікаво разом зі мною складати пазли. Тому у нас ними завалена вся кімната. Ще до моїх обовязків входить нічна колискова для малої. Не скажу, що з мене дуже сильний співак, але за розподілом обовязків у сімї ця роль дісталась не дружині, а мені. Можна сказати, витягнув коротку соломинку.

— «Мандруй Україною» — цю фразу і хештеґ у соцмережах чули та бачили цього літа всюди. Де ви провели відпустку, які цікаві місця нашої країни відвідали, чи все ж ризикнули і полетіли за кордон?
— Це було ідеальне літо для виконання цього хештеґу. Як мені здається, програму-максимум виконав – з’їздив в гори та на море. Якщо ти це зробив, то плюс-мінус галочку собі за літо можеш ставити. Ми з дружиною та донькою були недовго у відпустці, але все встигли. Спершу зїздили в Карпати. І нам дуже пощастило, бо там увесь час були зливи, коли ми приїхали – вони припинились, а коли поїхали з Карпат – знову почались. На морі теж були лише тиждень. На Одещині, біля Затоки. Я там, на свій сором, ніколи раніше не був. Тому навіть трохи вдячний карантинним обмеженням, які допомогли розгледіти цю красу. З одного боку там лиман, з іншого – море, чудове місце для відпочинку. За кордон цього року, мабуть, не поїду. Це доволі ризиковано, бо можеш випасти з роботи не лише на тиждень-два відпустки, а ще й потім на два тижні самоізоляції. Тому поки що обмежуємося Україною, але не шкодуємо.

— Як часто і що вам пишуть у соцмережах в особисті повідомлення люди? Чи впізнають на вулицях? Що запитують?
— З вулицями зараз легше. Люди у громадських місцях ходять в масках. Шанс, що тебе упізнають – відповідно, значно нижчий. Одна моя колега з ТСН жартувала, що зараз їй значно легше, наприклад, спокійно піти у супермаркет. В соцмережах інколи пишуть. Найчастіше – вітають зі всіма можливими святами. Часом я навіть таких свят не знаю, з якими мене вітають. Але за привітання намагаюсь усім дякувати, бодай смайликом.

Онлайн-квести й віртуальний футбол

— Ви якось розповідали, що любите різні квести, гру «Що? Де? Коли?», але на це не вистачає часу. Чи грали з друзями під час самоізоляції, коли часу було трохи більше?
— В час жорсткого карантину грали лише тільки в онлайні, через зум, скайпи Але швидко обридло, бо коли уся команда щось активно обговорює по відеозвязку, всі шестеро одночасно говорять – це гул неймовірний, часто нічого не розумієш. Потім обмеження помякшили, ігри знову почали проводити, але ми ще ніяк не зберемось усією командою. Хтось не може знайти вільний час, хтось ще не хоче ризикувати, а ще у двох наших гравців – вони чоловік та дружина, народився малюк, то у них є цікавіші заняття, аніж «Що? Де? Коли?» Словом, поки що набираємо форму. Читаємо книжки.

«До моїх обовязків входить нічна колискова для малої. Не скажу, що з мене дуже сильний співак, але за розподілом обовязків у сімї ця роль дісталась не дружині, а мені. Можна сказати, витягнув коротку соломинку».

— Як щодо вашого хоббі – футболу? Скільки часу вдається приділяти йому та з ким граєте?
— Зараз граю виключно з малою на дитячому майданчику. Їй, до речі, подобається. Ну, або з джойстиком на дивані. Перейшов повністю на віртуальний футбол за останні півроку.

Такий різний Львів

— Коли востаннє були у рідному Львові?
— У Львові я був буквально на один день ще як у червні. Встиг лише зустрітись з кількома друзями і – назад. Навіть не приїжджав на Пасху, бо тоді пандемія якраз набирала обертів, потяги не їздили, мандрувати нікому не радили. Плануємо восени поїхати на кілька днів, якщо ні Київ, ні Львів до того часу не втраплять до червоної карантинної зони. З іншого боку – зараз є засоби зв’язку, підтримувати контакти легше, довгі листи родичам писати не обовязково.

— З ким обов’язково бачитесь і куди ходите, приїхавши до Львова?
— В нас є список обов’язків, по якому треба кожного разу пробігтись: родичі мої і дружини, похресники, куми, однокурсники. Поки усіх обійдеш вже кілька днів і мине. Намагаємося також хоча б трішки часу приділити самому місту. Бо якщо приїжджати, наприклад, раз на пів року – виявляєш, що Львів дуже швидко змінюється. Одні заклади зачиняють, інші з`являються, десь площу відремонтували, десь музей відкрили після реконструкції, там у парку щось оновили. Львів – місто де, завжди знайдеш щось нове і цікаве. Навіть якщо думаєш, що вже знаєш про нього все.

Карма ранку

— Першого вересня у своєму інстаґрамі ви опублікували світлину зі шкільних років. Пам’ятаєте цей період вашого життя? Що найбільше вам подобалось чи не подобалось?
— Я скажу чесно: найбільше не любив прокидатись дуже рано вранці. Це мені таке покарання кармічне повернулося зараз у вигляді ранкових ефірів. (Сміється.) А от за що любив школу – то це за те, що там завжди було з ким про щось цікаве поговорити. Чесно кажучи, зараз дуже шкода дітей на усіх цих дистанційних навчаннях. Бо все-таки школа – це 70% знань, а 30% — соціалізації і комунікації. І вони теж дуже важливі: спілкування з друзями, якісь ігри, розваги, спільні плани. До речі, з року в рік, десь у кінці серпня, перед початком навчального року мені сниться кошмар, що знову треба йти до школи, здавати якісь іспити, чи то з фізики, чи то з хімії. А я розумію, що вже нічого не пам`ятаю і точно не складу. Дуже приємно потім прокинутись і усвідомити, що це лише сон. (Сміється.)

— Якщо вас через 20 років попросять описати 2020-й рік, то що б ви сказали?
— Дуже сподіваюсь, що зможу сказати шось таке… «Пам’ятаєте, 2020-й – оце той не надто вдалий рік, після якого настав фантастичний 2021-й – яскравий, незабутній, насичений позитивними емоціями….».

— Де на телебаченні ви хотіли б себе спробувати ще, у яких проектах? Можливо, на «Танці з зірками» в наступному сезоні не проти піти? Як у вас із танцями?
— Найближчим до участі в проекті «Танці з зірками» я був, напевно, десь в класі другому, коли в колготках і в чешках ходив на уроки ритміки. З того часу наші з танцями шляхи дуже кардинально розійшлись. Та й «зірка» – це надто гучно щодо мене. Тобто, я по жодній категорії туди не потрапляю. (Сміється.)
Щодо інших проектів… Мені цікаво працювати в межах ТСН. Бо у нас регулярно є спецпроєкти та марафони. До Дня незалежності, до виборів, до інших важливих та цікавих приводів. Тобто, це не лише новини в студії, а й журналістська робота, спілкування з людьми. Можливо, колись мені буде цікаво спробувати себе у більш розважальному форматі або у культурній тематиці – глибше зануритись у мизику, чи кіно. Але конкретно жодних планів чи часових рамок поки собі не ставлю. Коли робиш те, що подобається – про такі речі думаєш рідше.

— Яка з останніх новин вас найбільше вразила?
— Звісно, це новина про мою колегу з ТСН. Тиждень – Аллу Мазур, яка наважилась публічно розповісти, як поборола онко. Як би це пафосно не звучало, але Алла вже давно є взірцем і кумиром для мільйонів українців. Сам пам’ятаю, як дивився у 1990-х перші випуски ТСН і не міг уявити, що колись працюватиму разом із цією харизматичною телеведучою. Думаю, своїм прикладом вона хотіла донести всім, що коли твій суперник – страшна хвороба – треба приймати себе, не боятися змін, візуальних наслідків боротьби. Бо головне – здоров’я. Ну, а стильною та красивою можна відчувати себе, наприклад, і з коротким волоссям. Я знаю, що Алла Мазур залишила своє послання у новому осінньому номері Marie Claire, її фотоісторія також буде опублікована і на французькому сайті міжнародного глянцю. Отож, своєю історією Алла вражатиме і надихатиме весь світ.

Бліц

— Найкраща пора року для мене – це межа літа і осені. Коли вже не так пекельно спекотно, але ще і не дощить. Початок вересня – ідеальний.
— У вихідний я намагаюсь максимально відпочити, переформатуватись, не думати про буденні клопоти. А взагалі, найкращий вихідний – це той, який починається в аеропорту, чи на вокзалі.
— Я ніколи не роблю категоричних заяв в стилі «я ніколи не…»
— Улюблена страва – щось зі східноєвропейської кухні, можливо, угорський гуляш.
— Улюблене місце в Києві – варіантів два. Перший – це Поділ, бо він дуже душевний, чимось навіть трохи схожий на Львів. Ну, і ще тут наша студія розташована. Другий варіант – парк Слави, але радше не через історичну складову, а через те, що там дуже просторо і атмосферно. А ще поряд ботсад. Гуляти там можна годинами, не відчуваючи втоми.

Досьє

*Святослав Гричнук народився 16 січня 1985 року у Львові.
*В дитинстві мріяв мати друкарську машинку та стати журналістом.
*У 2006 році закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет журналістики.
*З 2006 — працював журналістом у Львові, в телестудії «Карпати ТБ». У 2008 року був телеведучим телепрограми «ПроКарпати».
*У 2010 році — переїхав до Києва. Працював журналістом та редактором новин на телеканалі «Футбол». З 2011 став ведучим «Футбол news» на телеканалі «Футбол».
*З жовтня 2016 року працює на телеканалі 1+1, веде ранковий випуск ТСН в парі з Марічкою Падалко.
*Одружений. Разом з дружиною Христиною (на фото) навчався в університеті. У подружжя є донька Дзвінка, яка народилась 23 жовтня 2017 року.

Рубрики: Интервью

Оставьте ваш комментарий