Анатолій Матвійчук, Анатолій Гнатюк, Оксана Пекун, Оксана Білозір, Алла Попова та Алла Кудлай – шість улюблених та популярних народних артистів записали нову композицію під назвою «Українська пісня», яка вже лунає у медіапросторі. Цей проект – заклик відродити музику рідної землі.

Панове, вітаємо з прем’єрою «Української пісні»! Розкажіть, чия то була ідея?

Алла Кудлай: Толя – молодець, то його ідея була зібрати шістьох народних артистів. Він не помилився і, як завжди, попав у десятку. Дуже класні виконавці, я просто в захваті від усіх. Є та струна, яка, надіюся, дійде до сердець і до душ наших слухачів і наших прихильників

Анатолій Матвійчук: Основна група до проекту «Українська Пісня» утворилася ще наприкінці минулого року і  прийняла участь у презентації моєї поетичної книжки «Скарби». Тоді мене схвилювало, як читали вірші Алла Попова, Оксана Пекун і Анатолій Гнатюк. Це люди, з якими ми «на одній хвилі» — вони легкі, креативні і позитивні, ними дуже легко працювати. Пізніше до цієї групи додалися дві наші українські зіркові особистості, з якими мене пов’язує великий досвід творчого спілкування — Оксана Білозір та Алла Кудлай. Кожен записав по рядочку і спільний приспів пісні. А згодом — абсолютно спонтанно — виникла ідея зафіксувати прем’єру пісні на відео. Запис відео зробили в чудовому українському міні-музеї телепрограми «Фольк-music», який трепетно зберігає Володимир Коваленко. Там зібрано стільки гарних експонатів, зроблених руками простих людей, вони так заряджають душу, що це місце особисто мені дуже припало до душі. Воно відповідає духові та ідеї нашого проекту: рідна пісня невіддільна від нашої народної традиції, глибинної культури, нашого особливого менталітету, який вирізняє нас поміж інших народів. Тобто, можна сказати, що ми всі зарядилися і надихнулися енергетикою українського народу…

— Що надихнуло на створення такого проекту?

Анатолій Матвійчук: Досвід нашої землячки і колеги, поетеси Наталії Багмут, яка близько трьох років тому виїхала на постійне проживання до США, але вирішила не поривати зв’язку з рідною культурою.  Невдовзі вона створила на відомому у Каліфорнії радіо «Етно FM» програму «Час української пісні». І почала популяризувати рідну пісню і найкращих її виконавців та авторів в американському ефірі. Вже за перший рік програма набрала неймовірних обертів – її слухацька аудиторія нараховує сотні тисяч постійних слухачів, причому не лише у США, а сама Наталя Багмут на минулорічній церемонії в Сакраменто зі своєю програмою визнана «Людиною року в Каліфорнії».

Алла Попова: «Українська пісня» —  це мрія і мета всіх артистів, хто взяв в ньому участь! Дуже символічним є те, що заспівали дві Оксани, два Толі і дві Алли. Ніхто цього не планував, так сталося.

— Хто автор слів та музики?

Алла Попова: Автором проекту та музики є народний артист України Анатолій Матвійчук у співдружності з заслуженою діячкою мистецтв України Наталією Багмут — авторкою віршів. Запис відбувся на «VG STAR» неперевершеним  Ігорем Добрянським.

Оксана Пекун: Дуже приємно, що текст до пісні написала саме Наталія Багмут. Пані Наталя поетично висловила всю свою любов до України! Сподіваюся, що наш спільний проект об’єднає всіх українців світу.

— Яка мета проекту «Українська пісня»?

Анатолій Матвійчук: Проект «Українська пісня» ставить за мету максимальне привернення до цих питань максимальної уваги громадськості. Адже в однойменній пісні, яку виконали шість народних артистів України, зібралися разом відомі і знакові для нашої культури постаті, про які варто згадати окремо.

  • Оксана Пекун – співачка, телеведуча суперпопулярної в народі програми «Фольк-мюзік».
  • Анатолій Матвійчук – співак, поет, композитор, телеведучий, публіцист, педагог і громадський діяч.
  • Алла Кудлай – співачка, харизматична і яскрава особистість, улюблениця багатьох українців.
  • Оксана Білозір – співачка, дипломат, суспільний діяч з величезним життєвим і політичним досвідом.
  • Алла Попова – співачка, телеведуча, визнаний педагог з вокалу, котра виховала не один десяток вокалістів.
  • Анатолій Гнатюк, прекрасний актор, співак, телеведучий з яскравою українською харизмою і неповторним колоритом.

Як бачите, все це люди середнього покоління, відомі в Україні і за її межами, які активно продовжують працювати для української культури, записувати нові пісні, брати участь у мистецьких подіях, ділитися своїм досвідом і знаннями. Але їхнє щире слово, їхня вагома думка сьогодні практично не потрапляють в ефір! Це примушує задуматись.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

— Учасники одразу погодилися взяти участь? Як реагували, коли почули пропозицію?

Оксана Пекун: Я одразу відгукнулася на пропозицію Анатолія Матвійчука. Він один з небагатьох артистів, який і по-сьогодні плекає українську пісню і робить це не на словах. Ми знаємося вже 25 років і часто говоримо про те, що зараз, як ніколи, необхідно підтримувати українську ідентичність, нашу мову і пісню. Мені дуже близька ця тема!

Алла Кудлай: Коли подзвонив мені Толя Матвійчук – а я його дуже люблю, він такий талановитий, в нього такі пісні, така поезія, така душа! – я, звичайно ж, погодилася, тому що пісня прекрасна, пісня чудова, і мені було дуже приємно, що опинюся в компанії моїх колег, яких я дуже поважаю і ціную. Думаю, це було якраз те що треба!

Алла Попова: Я щаслива, що взяла участь в проекті «Українська пісня»,бо серцем відчуваю, що це — життєво необхідно всім українцям світу.

Анатолій Гнатюк: Для мене це була приємна й цікава пропозиція, бо, по-перше, щось створювати разом з людьми, яких знаєш, поважаєш і багато років дружиш — це завжди радісно. І той факт, що йдеться про проект з такою близькою тобі темою, як то українська пісня — викликає почуття зацікавленості й безперечної готовності до роботи.

— Як вважаєте, слухачам не вистачає таких пісень? Вони стомилися від сучасної попси?

Анатолій Гнатюк: Перш за все, слухачам не вистачає не саме таких пісень, а їм не вистачає наявності української пісні в теле- і радіоефірах. Людей методично привчають до чужого безкультур‘я. Особливо уразлива до привчання молодь. Лише тому, що іншого не чула. Тому сприймає неякісне й чужорідне як те, що нормально, й навіть симпатизує. Знову ж повторюю, бо іншого не знає. Ми не маємо ані музичних програм золотого віку української естради, ані програм з новими українськими виконавцями й новими українськими піснями. Хоча зараз є багато цікавих талановитих і груп, і вокалістів. Самобутніх, сучасних і надзвичайно обдарованих.

Алла Кудлай: Україна займає перше місце по народних піснях. В нас стільки народних пісень – ні в одного народу стільки немає.  Є вірші і є мелодія – а це головне для пісні. Зараз я інколи трошечки розчаровуюся в тому, що звучить на наших каналах… Розчаровуюся, що пісні не запам’ятовуються, і віршів там ніяких нема, просто якийсь набір слів, а то й ще й суржик. Я страшенно не люблю суржика. Але маю надію – з часом все відшліфується, все стане на свої місця.  І залишиться те, що запам’ятовується. Ті пісні, в яких є душа. А це в пісні — саме основне.  І в людини теж. Якщо в людини є душа, вона ніколи не дозволить собі образити іншого, десь щось не так зробити, збрехати і т.д. Навіть колись Сковорода сказав: «Трава без душі — то є сіно, дерево без душі — то є дрова, людина без душі — то є мрець». Думаю, ті молоді люди, що йдуть за нами, колись зрозуміють, що пісня повинна бути піснею. А не треком. Як то зараз кажуть – «Я записав трек». Мені навіть смішно це чути. Який трек? Ти записав пісню!

— Не було, часом, думки об’єднатися в один колектив? Заснувати гурт ;)

Анатолій Гнатюк: Звичайно, я би з радістю продовжив спільну творчу працю. Більше того, вважаю, що було б цікаво і мало би відгук у слухачів, якби ми створили щось драйвове, з гумором, притаманним українській пісенній культурі.

— В анонсі ви писали: «Якщо ми не змінимо цю жахливу реальність — українська пісня і далі зникатиме з рідного інформаційного простору». Тобто українська пісня в занепаді?

Анатолій Матвійчук: Турбота у нас усіх одна. І надія одна – привернути увагу політиків і підприємців, інтелігенції і молоді цієї країни до розуміння того, що українська пісня, як найвпливовіший елемент національної культури, повинна бути важливим елементом нашого інформаційного простору. Бо без української пісні не варто говорити ні про національну ідею, ні про щиру любов до рідної країни, ні про елементарний патріотизм, який відрізняє народ від звичайної юрби.

Чи не правда – цей позитивний досвід достойний захоплення і наслідування? Чому ж у самій Україні неможливо наслідувати цей приклад?

Що сталося з нашою країною, що ми змушені спостерігати, як на наших очах гине, спотворюється і нівелюється національна культура в цілому і українська пісня зокрема?

Яким чином прийшло до того, що народ, який створив чи не найбільшу кількість народних пісень у світі, сьогодні немає можливості почути рідну пісню в інформаційному просторі своєї країни? Чи не викликає це цілу низку гострих питань?

Чому наші вітчизняні політики, які так переймаються майбутнім нашої країни, і здіймають в інформаційному просторі гігантські хвилі пропаганди, жодним чином не сприяють тому, аби на телевізійних каналах їхньої Батьківщини звучала справжня українська пісня, що пройшла випробовування часом і здатна об’єднувати різні покоління? Не стають грудьми на захист того, що вирізняє нас з поміж усіх наших сусідів?

Чому тренди в нашій країні задаються людьми, які жодним чином не увібрали в себе традиції нашої культури? Натомість, усі,  хто їй вірно служив десятиліттями, непомітно, але впевнено і послідовно відсторонюються від можливості створення культурного обличчя  нашої держави?

Чому більшість артистів, — як молодих, так  і досвідчених, які своєю творчістю декларують повагу і любов до пісенної традиції українського народу, є паріями та ізгоями в рідній країні – їхні пісні вкрай рідко потрапляють в ротацію ФМ-станцій, не зважаючи на закони про квотування українського продукту в ефірі?

Чому на державному рівні зовсім не відчувається підтримка тих, хто, всупереч усім проблемам і перепонам, продовжує творити українську культуру?

Тому, звертаємось до всіх небайдужих людей в нашій країні, до всіх, хто працює в засобах масової інформації – дайте нам відчути своє розуміння і підтримку в цьому питанні. І ми – всі разом, зробимо ще чимало гарних справ на благо нашої України.

Хай живе Українська Пісня!

Оксана Пекун: З’являються псевдо-українські пісні, в яких нівелюються наші традиційні мотиви, мелодії. Хочеться показати саме свої традиції, свою Україну, любов до нашої землі і нашого народу. Тому я одразу з великим задоволенням записала свій голос для треку.

— Назва «Українська пісня» — це символічно? Були ще варіанти назви?

Оксана Пекун: «Українська пісня» — назва пісні іншою і не могла би бути. Адже чия це пісня? Наша! Ми говоримо про те, що Україна нас всіх об’єднує, саме пісня! Коли я робила проект «Фольк-music», за 10 років я зрозуміла, що саме пісня може об’єднати усіх нас, всі регіони України, бо, співаючи її, ми об’єднуємося у стоголосому хорі, і це дає нам сил, енергії, такої енергії, що можна і гори перевернути!

Дуже хотілося б повернення масштабних великих фестивалів, які з великим розголосом проводилися раніше в нашій країні. Це — «Червона рута», «Вітер зі Сходу», «Мелодія», конкурс імені В. Івасюка, «Слов’янський базар», фольклорні фестивалі… Це дуже круті мистецькі заходи, на яких відбувалося саме змагання вокалістів. Де учасники виконували  саме українські пісні й показували, як ростуть і розвиваються. І ми їздили на ці конкурси, проходили творче випробування, отримували досвід, а, найголовніше – популяризували нашу сучасну українську пісню.

Що, на вашу думку, потрібно робити, щоб українська музика розквітла?

Анатолій Гнатюк: Щоб українська музика розквітла, треба зробити лише одну річ — вона просто має з’явитися у достатньому обсязі в теле- і радіоефірах. І все. А ще, і це надважливо — має з’явитися в повні в ефірах українська пісня не за формальною ознакою – «пісня українською мовою», а справді модерна, душевна, яскрава — така, про яку свого часу написав поет-киянин Леонід Кисельов:

«Я постою у края бездны 

И вдруг пойму, сломясь в тоске, 

Что все на свете — только песня 

На украинском языке».

Оксана Пекун: Для того, щоб розквітла українська пісня, треба насамперед любити країну, в який ми живемо, свій народ, поважати наші традиції та устрої, нашу історію, знати нашу українську народну пісню, а не перекручувати, і не забувати про її традиційне, автентичне виконання. Це наш генофонд, наш генокод. Коли ми будемо сприймати з любов’ю все, що робить наш народ, тоді ми і будемо тими українцями, про яких буде говорити весь світ. Це дуже важливо!

Алла Кудлай: Скрутні часи настали не тільки для простих людей, але й для тих, кому є що сказати. Для тих, які виходять на сцену і прагнуть піснею підтримати народ, допомогти… Пісня дуже багато значить в душі українців. Пісня – то одна й найпереконливіших перепусток у майбутнє. У наші важкі часи пісня зберігає нашу історичну пам’ять, в ній наш генетичний код і наша неповторна ментальність.

— Зараз багато вокальних шоу, завдяки яким молоді виконавці можуть заявити про себе, розпочати кар’єру. Як ви до цього відноситесь?

Алла Попова: Проектів багато, але найкращі молоді виконавці не завжди виграють. Згідно з тим — моя порада: спокійно ставитись до перемог, бо їх потрібно щодня підтверджувати, і не звертати увагу на поразки, бо це лише досвід життя. Колись ми відпрацьовували безліч концертів в Україні та за кордоном з «живими» гуртами і поняття не мали про спів під «фонограму». Тому молодим виконавцям бажаю виходити на сцену «на біс!», а не «на зло!»

Оксана Пекун: Я вважаю, що дуже важливо, що у нас в Україні є такі проекти, музичні вокальні шоу, які зараз стали популярними на телебаченні, Якщо ви помітили, то на цих шоу перемагають виконавці саме з українськими піснями і це важливо, що ми популяризуємо своє, українське!

 

Залиште ваш коментар