Цікаво спостерігати, як змінюється музикант під впливом часу, досвіду та… любові. Втім, його музика залишається непідвладною часу — вона бадьора, весела, саркастична й бере за душу.

— Іване, вас усі знають як фронтмена групи Nravitsa Planet. Що сталося, чому вона перестала існувати?

— Це був крутий період творчого життя, з якого сім років тому почалася моя професійна робота як музиканта. Фактично зі студентського гурту ми потрапили на великі майданчики: зйомки телешоу, виступи на фестивалях тощо. Проте якоїсь миті я відчув, що мені треба зробити невеличку паузу. Але не для того, щоб відпочити, а навпаки — перезавантажити багато напрямів роботи колективу. І щодо підходу до написання музики, і до студійних записів, стилю тощо. Але такий час ніяк не знаходився. Аж поки не настав перший локдаун 2020 року. Як кажуть, «якщо чогось дійсно бажаєш — весь Всесвіт буде цьому сприяти». Тут Всесвіт навіть трохи перестарався. (Усміхається). Проте склалися умови, коли я зміг спокійно перебудувати всю роботу музичного проекту: оновився репертуар, студія, команда. Зрештою, за півроку такого процесу я збагнув, що це вже геть інший колектив — більш професійний, саме такий, яким він має бути. Тому логічно було, раз уже все нове, то й називатиметься по-новому. Так у 2020 році народилася група Karta Svitu.

— У Karta Svitu з вами грає постійний склад музикантів?

— У нас постійний склад — це хоч і молоді, але вже досвідчені музиканти. І що важливо — з музичною освітою й широким професійним кругозором. Наприклад, наш гітарист Євген Фрішер також грає в національному оркестрі, розуміється на джазовій музиці й розбирає партії композицій на маленькі деталі. А бас-гітарист Станіслав Дяченко закінчив музичну академію Чайковського за класом бандури, що, як на мене, дозволяє йому відчувати музику по-особливому. А за загальним звучанням слідкує наш старший товариш Валерій Лихачов, який перший рік працював з нами в ролі звукорежисера. А тепер обіймає посаду барабанщика. Його багаторічний досвід роботи з топовими артистами стає нам у пригоді. Він підказує багато речей, що дуже економить час. До того ж ми працюємо на рідній студії, де почуваємося як вдома. Це сприяє результату. Останнім часом я отримую максимальне задоволення від усіх процесів у колективі: від репетицій і записів до виступів, зйомок та інтерв’ю.

— На своїх концертах Karta Svitu виконуватиме пісні з репертуару Nravitsa Planet?

— Найцінніше з того періоду те, що всі пісні, які ми тоді записали, мені досі подобаються. Щоправда, лише декілька треків увійшли в основний репертуар Karta Svitu. Уже на перших концертах було відчутно, що публіка хоче слухати наживо «Картку» й «Ліхтарі». А концертна візитка — трек «Лопес» — взагалі отримала друге життя в медіа. Її ми перезаписали на крутій студії з саунд-продюсером Артуром Данієляном, і пісня нарешті потрапила в ефір радіостанцій. Але пісень, які не потрапили в репертуар гурту, виявилося таки багатенько. Тут мені треба було також навести лад, тож було вирішено видати їх однією збіркою-альбомом під ім’ям Ivan Marunych. Там 33 треки: абсолютна більшість пісень була написана саме у студентський період. Відчувалося тоді життя, звісно, по-особливому. Наприклад, пісня «Свобода» для мене назавжди залишиться однією з найулюбленіших. Пам’ятаю, як зараз, ті переживання у 18 років, коли вона писалася. Усі треки уже сайд-альбому Nravitsa Planet можна знайти на всіх майданчиках або на ютубі. Мабуть, деякі з них таки включатиму у концертну програму як спецномери.

— Що зараз об’єднує учасників групи? Гроші, пошук слави й успіху?

Головна спільна риса всіх учасників гурту Karta Svitu — це те, що всі обрали музику як професію та улюблену справу. Це просто те, без чого вже не можеш. І заняття іншими справами, які не стосуються професії, скорочуються до нуля. Ми отримуємо кайф від усіх процесів. Наприклад, нещодавно вийшов наш дебютний відеокліп на пісню «Квартира». Зйомки відбувалися одну добу, а фінальні сцени з учасниками гурту сталися близько другої ночі. Заради одного кадру гітарист Женя зі своєю дружиною Вікторією чекали допізна, адже розуміли, що такий порядок зйомок потрібен для фінального результату. Саме руки Віки з’являються у кадрі, коли героїня переставляє предмети. А з красивих кадрів гітари Євгена починається кліп у цілому. Запрошуємо подивитися цю роботу режисера Миті Шмурака на ютуб-каналі Karta Svitu.

— Створювати пісні для Karta Svitu вас надихає щось інше, ніж коли ви писали для Nravitsa Planet?

— Все приблизно так само, як і раніше. Найкращі пісні, коли є натхнення, пишуться за 15-20 хвилин. Найчастіше пишу в душі. Очевидно, під водою відкриваються якісь канали. (Усміхається). Щоправда, останнім часом писати пісні треба ще швидше — у нас вдома тепер бойлер, і він не бездонний.

— Ви хоч колись відчували муки творчості?

— Ні, у нас із музою написання пісень завжди відбувається за обопільною згодою. (Усміхається).

— Виходячи на сцену з Karta Svitu, відчуваєте ті самі емоції, що і в складі Nravitsa Planet?

— Почуття стали тільки яскравіші. Наприклад, цього літа нас запросили виступити на головній сцені фестивалю Atlas Weekend. Після довгої паузи без виступів для такої великої кількості публіки це був чистий кайф. Я вийшов на сцену і зрозумів, що все те, що ми зробили за рік, не було даремним.

— Гурту трохи більше року. Що вважаєте найсерйознішим досягненням?

— Ми випустили перший повноцінний відеокліп, виступили на головній сцені найбільшого українського фестивалю, зробили релізи п’яти пісень. А про наш заочний батл з Віталієм Кличком з піснею «Одного дня я стану мером» двічі написали майже всі провідні медіа. Ми самі отримуємо нереальне задоволення, коли все, що колись було придумано в душі й репетиційній студії, згодом виходить на великі екрани і сцени. Думаю, головним досягненням за рік стало якраз те, що ми навчилися ці наші розваги і творчі «дуркування» перетворювати на щоденну роботу в кайф. Тут маю віддати належне нашій команді за межами сцени. На рейки серйозної роботи і правильного процесу рік тому проект поставив наш генеральний продюсер Володимир Лемперт. Він по-справжньому вдихнув у гурт життя і масштаб. А наш творчий менеджер Світлана Гребенюк щодня стежить за всіма навколомузичними процесами. Завдяки їй ми розробляємо режисуру виступу гурту, світлове оформлення, віджеїнг тощо. Словом, так, як має бути у дорослих артистів.

— Як проходить ваш день, коли ви не артист, а звичайна людина, занурена в побут?

— Одразу ж після завершення інституту я збагнув, що будь-який сталий розклад тижня для мене буде нестерпним. Тож кожен мій новий тиждень несхожий на попередній. Проте є ритуали, які додають у мій день щастя. Наприклад, ми з моєю дівчиною завжди разом снідаємо і слухаємо на кухні радіо. Це доволі романтично і створює настрій. Також на тижні з обов’язкових пунктів — спорт, репетиції з гуртом і заняття з педагогом з вокалу. Все інше випливає зі стратегічних планів. От, наприклад, оголосили перший сольний концерт Karta Svitu в Києві — займаємося його підготовкою до найдрібніших деталей.

Іван і Світлана

— Після того, як у вас з’явилася дівчина, справ по господарству додалося?

— Ми з дівчиною жартуємо, що, мабуть, у минулому житті про все домовилися, тому в цьому всі побутові питання вирішилися швидко й самі по собі. Світлана прекрасно готує, а я в цьому не тямлю. Зате як я філігранно мию посуд, ви б тільки знали! (Усміхається).

— Між вами є поділ домашніх обов’язків?

Під час поїздки по супермаркету я керую візком, а Світлана кидає в нього продукти. Іноді їй не дуже подобається, що я не «вникаю» у процес вибору товарів. Але насправді тільки вона знає, чим одні яйця кращі за інші. Для мене головне, щоб цілі. Ну, і на касі я беру все на себе. А вже на кухні, як я й казав, ініціатива знову переходить до дівчини. Бо лише вона знає, як ці вибрані яйця правильно готувати.

Іван і Світлана

— Що робите, якщо раптово прийшла муза, а вам, скажімо, треба терміново чистити картоплю?

— Тут я маю подякувати небесам, бо Світлана не тільки розуміє, а й сама відчуває, коли не можна збивати творчий настрій. Варто всього півгодинки не чіпати Івана у ванні, і, можливо, він вийде з новою піснею. Ну, або потім з великою платіжкою за воду. (Сміється).

— Світлана — ваша муза? Ви присвячуєте їй пісні чи вірші?

— Точно муза! Проте це вийшло на більш серйозний рівень, ніж суто творчість. Світлана, як активний учасник Karta Svitu, вирішує багато питань, про які я навіть не замислювався до неї. Я як музикант усе ж таки більше аудіал. А вона нагадує, що пісня мусить завжди мати й відповідну візуальну складову. На виступах, на відео або фото. У цьому я їй довіряю на сто відсотків.

— Які пам’ятні дати відзначаєте вдвох?

Як співала група «Міраж», «музика нас зв’язала». Як не дивно, ми познайомилися на концерті гурту O.Torvald. Але не на звичайному, а на «вертикальному». Під час локдауну у 2020 році на даху ресторану київського готелю «Братислава» поставили велику сцену, а публіка могла дивитися виступи артистів з готельних номерів, балкони яких виходили на цей дах. На початку концерту в наш номер зайшла Світлана. Так відтоді ні на день ми й не розлучалися. Ніколи не думав, що Женя Галич — купідон.

— Продовжте фразу «Того дня, коли ми познайомилися, ніщо не віщувало біди…»

— «…і біди не сталося». А тільки щастя, бо ніби склався пазл, який довгими роками ти збирав усередині себе. Просто з’явилася людина, яка заповнила собою все, що мені було потрібно. І, схоже, це навзаєм.

Іван і Світлана

— Що вас тішить, а що засмучує в сучасній українській музиці?

— Мене тішить, що за останні років п’ять українські артисти перестали боятися, а почали мріяти й діяти масштабно. MONATIK зібрав «Олімпійський», «Беz обмежень» і The Hardkiss готуються це зробити. KAZKA з українською піснею збирає сотні мільйонів переглядів. Це надихає й тягне за собою індустрію. А засмучувати можуть зараз лише обставини: якби не світова криза, думаю, все рухалося б у десятки разів швидше. Але я оптиміст: як я казав на початку інтерв’ю, ця криза дала мені можливість переформатувати роботу й зібрати гурт своєї мрії. Тож усе відносно.

— У соціальних медіа у вас репутація гострого на язик. У житті ви такий самий — щодо кожної дрібниці жартуєте?

— Я став менше говорити загалом. Мені важливіше один раз сформулювати точно, ніж накинути десять своїх думок. У цьому плані фейсбук, мабуть, допоміг. Багато хто познайомився зі мною через жарти в мережі. І мені приємно чути фразу «твій мем зробив мій день». Значить, цей день я вже прожив недарма, якщо комусь створив гарний настрій. Але при цьому залишаюся при думці, що музикою можна зробити набагато більше. Жарт сьогодні смішний, а завтра — ні. А гарна пісня може жити роками. І створювати настрій людині знов і знов.

— Часто чуєте на свою адресу «Ваню, ну ти й важка людина!»?

— Після суворого локдауну таки трохи набрав, так… Але я придбав підлогові ваги без голосової функції.

— Нацвідбір на конкурс Євробачення до снаги гурту Karta Svitu?

— Чому б ні? Щойно з’явиться гідна пісня — звісно, спробуємо. Це цікавий досвід для артиста.

— Яка аудиторія вам подобається найбільше?

— За перший рік ми з Karta Svitu встигли виступити на абсолютно різних майданчиках. І перед багатотисячним натовпом, і на корпоративах, де перед сценою декілька десятків людей. Мені подобаються всі варіанти. Бо людей і себе не обдуриш — якщо з’явився «конект» і ти відчуваєш віддачу від публіки, то можеш виступати годинами. Хоч на стадіоні, хоч на корпоративі. Для музики Karta Svitu підходять обидва варіанти.

БЛІЦ: роялті, квитки та Френк Синатра

— Пам’ятаєте свій найперший концерт?

— Так, це було у 8-му класі, я у складі шкільного рок-бенду виступав на передноворічній дискотеці. Був повний зал, барабани, колонки, електрогітари й темрява. Хоч у нас і вимкнувся мікрофон посеред виступу, але в цілому то був фурор. Такого наша гімназія ще не бачила.

— Які для вас існують критерії успішного артиста?

— Успішність можна оцінити тільки за кількістю проданих квитків. Помноженою на свободу творчості.

— Що допомагає вам досягти успіху?

— Ми, звісно, ще в процесі. Бо щойно ти собі скажеш, що досяг успіху, одразу почнеться неминуча деградація. Але вважаю запорукою творчого комфорту, що вдалося за стільки років залишитися собою, не вигадуючи сценічні образи й не йдучи на компроміс з ефемерною модою в музиці.

— Хвилюєтеся перед концертом, стоячи за кулісами?

— Творче хвилювання перед концертом — це нормально. Якщо хвилювання не стало — значить, артисту байдуже до відчуттів свого глядача, який зараз побачить виступ. А цього допускати не можна.

— Яка вона, музика вашого дитинства?

Я виріс у сім’ї професійних музикантів, тож музика в домі звучала найрізноманітніша: від Чайковського й Баха до Шарля Азнавура і Френка Синатри. До речі, як і зараз у домі батьків. Приїжджаю — насолоджуюся атмосферою різноманіття.

— Що для вас найскладніше у професії артиста?

— Повірити, що роялті за прослуховування твоєї музики справді такі маленькі. Сподіваюся, найближчим часом і ця ситуація зміниться на краще.

Оставьте ваш комментарий