Ведуча програми «Факти» й керівниця інформаційної служби телеканалу ICTV завжди все тримає під контролем. Повз неї не проскочить жодна важлива деталь! Та, попри свою строгість на роботі, вдома Олена залишається турботливою донькою, люблячою мамою та лагідною дружиною… І сподівається, що буде хорошою тещею та свекрухою!

Пані Олено, ви вже понад 20 років працюєте на ICTV! Якби цей період можна було описати фільмом чи піснею, що вам одразу спадає на думку ?

Я б це описала безперервним бігом. Як у пісні Валерія Леонтьєва «Все бегут, бегут, бегут»… І невідомо куди прибігають. (Усміхається).

Ціна часу

Як телебачення змінило ваше життя? Які риси характеру виховало, як сформувало вашу особистість?

Телебачення, зокрема новини, мене навчили цінувати час. У буквальному сенсі кожну хвилину, секунду. І я страшенно не люблю його марнувати! Цього вчу і своїх дітей. Телебачення мене навчило самодисципліни. Іноді сниться сон, що я запізнююсь на ефір — прокидаюся «в поту». Звісно, телебачення лише загострило вроджене у мене відчуття справедливості. Я за справедливість будь-де — вдома, у стосунках жінки й чоловіка, між дітьми — у всьому. Коли потрапляю в компанію, де немає журналістів, мої слова люди інколи сприймають як промови. Якось недавно зайшла мова зі знайомими про любов до України… і тут я: «…мало любити Україну — треба щось робити для неї, принаймні податки платити». І далі пішло, як на мітингу. (Сміється). Це у мене професійне.

Розкажіть, як відбувалася еволюція програми «Факти»?

Для нас людина завжди була в об’єктиві. Ми ніколи повністю не віддавалися на поталу рейтингам. Ніколи не опускалися до тих хайпових тем, на яких дуже швидко заробляєш хороші цифри і псевдолюбов глядача. Це кримінал, абсолютна жовтизна, побутові скандали, відверте копирсання у брудному одязі селебріті, політиків. Іноді виникали певні суперечки щодо наповнення програми — можливо, менше робити сюжетів про книги, театр, кіно?.. Але ми завжди приходили до одного висновку: якщо навіть люди не дивляться такі сюжети, про це потрібно розповідати. Адже деградація суспільства накриває нас шаленими темпами. І не в останню чергу завдяки ось цій догідливій простоті телебачення, його елементу дешевих розваг. Ми підтримуємо наші цінності з першого дня існування «Фактів» і до сьогодні.

Супергерої з народу

Які сюжети стали особисто для вас знаковими та запам`яталися на все життя? Можливо, щось з останнього пригадаєте?

За 21 рік було стільки сюжетів! Це матеріали на екологічні теми, медицина, історії успішних людей, які розвиваються й розвивають країну всупереч усьому. Буквально нещодавно у нас був сюжет про ОСББ в Києві, голова якого зробив з будинку просто лялечку. У звичайному підвалі він обладнав паркінг для велосипедів, поставив сортувальну станцію для сміття, купив косарки для трави, снігозбиральні машини… Там навіть є своя столярна майстерня! Він — супергерой! Він наш герой! Про таких людей хочеться і треба розповідати. Про тих, які не сидять і не чекають, поки прийде президент, прем’єр чи спікер з депутатом і за них все зробить. Він сам зробив! Залишив свою роботу фармацевтом і почав працювати в ОСББ. Такі історії дуже надихають, радують, і їх ми любимо розповідати.

З 2008 року ви очолюєте інформаційну службу ICTV. Ви постійно перебуваєте в режимі багатозадачності. Що найважче в роботі?

Вирішувати адміністративні питання за 20 хвилин до ефіру. Але, повірте мені, якось примудряюсь і це робити, навіть не скаржачись, тому що я сама обрала цей шлях. У мене дуже хороша команда, вони всі все розуміють — журналісти знають, що до Фроляк краще не підходити за півгодини до ефіру, тому що я особливо небезпечна. (Сміється). Тож вони зазвичай чекають закінчення ефіру, і ми все спокійно з ними вирішуємо. Але трапляються форс-мажорні ситуації, коли треба щось вирішити вже тут і зараз — ми це робимо.

Жіноча краса

Ваш стиль на екрані й у повсякденному житті дуже відрізняється?

У повсякденному житті намагаюсь обходитись без піджаків. Стараюся їх не носити, хоча вони зручні, модні й дуже часто виручають. Більше люблю сукні, сарафани, спідниці…

Часто вас можна побачити без макіяжу?

Я гуляю з собакою без макіяжу… плаваю та їжджу на велосипеді без макіяжу. Але переконана, жінка має бути завжди доглянута, тим більше та, яка працює в публічній професії. У кожної пані це по-різному: комусь треба просто розчесатися, а комусь блиском підкреслити губи чи тушшю очі — і почуватися впевненішою. Мені не подобається, коли жінки встали з ліжка і погнали за кавою в сусіднє кафе, накинувши дороге пальто на піжаму. Не розумію… Моїй мамі вже 75 років. Вона живе з кицею. Я дзвоню їй і запитую: «Мам, що ти робиш?» А вона відповідає: «От сиджу і приводжу себе до ладу». Вона любить підфарбуватися, зробити зачіску. Я її запитую: «Для кого ти фарбуєшся?». А вона здивовано каже: «Як для кого? У мене Бася є. Сусідка може зайти на каву». Вона свої квіти доглядає, причепурившись…

Ви — амбасадорка екологічного напрямку ГД ООН в Україні. Звісно, підтримуєте екомоду. Як це позначилось на вашому гардеробі, окрім того, що ви не придбаєте зайву пару черевичків…

У моїй шафі ніколи не було по 10 пар джинсів, кросівок чи курток… Якщо речей багато — про деякі з них просто можна забути. Я не купую дешеві речі… Моя стилістка на ICTV знає: Фроляк радше за один дорогий піджак, ніж за 20 дешевих. Років вісім тому в Італії я купила дуже гарні чорні шовкові брюки з квітковими лампасами. Цікаво, що всі ці роки вони привертали увагу, я міксую їх з різним верхом — футболка, легка в’язана кофтина, блузка. Нині вони знову в тренді — брюки з квітковим принтом… Тобто є речі поза часом, поза модою… Вони вічні. Я не можу сказати, що це базова річ, але вони мене стільки разів виручали. Ось такі покупки я люблю.

Імпульсивні покупки у вас трапляються?

Звісно, як же без них? Як кожна нормальна жінка, я можу зробити якусь непередбачувану, емоційну покупку. Але, якщо підходити до шопінгу відповідально, то я подумаю, перш ніж купити, іноді аж надто довго думаю. (Сміється).

Материнська турбота

Ваші діти вже зовсім дорослі: Наталі 23, Антону — 16 років. Як проходить їх навчання? Де працює Наталя?

Наталя закінчила КІМО й рік провчилася в Ірландії. Але пандемія трохи підрізала крила, і вона останні кілька місяців навчалася дистанційно. Зараз Наталка працює у двох компаніях, пов’язаних з ІТ, — одна займається відеоіграми, а інша — музичними додатками. Ці компанії мають офіси за кордоном. Я так розумію, вона займається маркетингом і просуванням брендів. Постійно в обнімку зі своїм лептопом! (Усміхається). Ось недавно повернулася з великої конференції відеоігор у Стамбулі. Також вона пише на різні сайти невеличкі блоги, статті англійською мовою різної тематики. Я бачу, що їй подобається, їй це цікаво. А Антоша зараз навчається в 11-му класі.

Він уже обрав собі професію? Наступного ж року вступати!

Визначився, але я поки не казатиму. Є одна ідея, вона трохи зухвала… Розповім за рік.

Діти частіше дослухаються до ваших порад, чи вони більш уперті і керуються власною думкою?

Звісно, діти поважають нашу точку зору, але роблять усе по-своєму. Особливо Наталка, вона вже доросла, освічена, сама заробляє. Але свої ґулі їй все одно ще потрібно набивати. Кожна людина має пройти шлях власних помилок і відкриттів.

Даєте Наталі якісь материнські настанови щодо стосунків?

Так, але зовсім небагато. Тому що діти зараз геть інші. Наталка, наприклад, може піти на зустріч з однокурсниками без свого хлопця. А в нашій молодості ми якщо ходили на дискотеку, то разом, у кіно чи до друзів — теж разом. Скрізь разом. Але зараз так все змінилося, що я вже, напевно, якийсь динозавр зі своїми правилами.

Як вважаєте, ви будете доброю тещею та свекрухою?

Не знаю. Я така людина — якщо до мене добре ставляться, то і я добре. Тому, якщо моя невістка чи зять з повагою й розумінням мене сприйматимуть — я їх у всьому підтримаю й буду другом. Якщо ні — це їхній вибір, але не найкращий… жартую! Напевно, я буду «дистанційною». Зможу щось порадити, коли мене запитають. В іншому разі не втручатимусь. Поживемо — побачимо…

Дисципліна, самоорганізація, порядок

Можете виділити якесь болюче місце у вихованні? Те, чого зараз, із досвідом за плечима, ви точно не зробили б?

З досвідом приходить те, що дітей потрібно частіше хвалити, більше підтримувати. Дисципліна, самоорганізація, порядок — дуже важливі складові виховання, але зараз, з висоти своїх років, я розумію, що іноді була занадто сувора. Можливо, цього не слід було робити. Хоча мене так виховували. Але ми всі дуже різні. Тому не можна до всіх ставитися однаково. Хтось хоче більшої свободи, хтось — більшої м’якості, когось треба частіше обіймати, з кимось треба бути трохи суворішим. Я, в принципі, сувора мама. Антоша не дасть збрехати. Я його так контролюю… Побачимо, звісно, які будуть результати цього контролю. Я завжди своїм дітям кажу: потрібно дуже багато працювати, щоб чогось у житті досягти. Я у всьому допоможу, у всьому підтримаю, але все у ваших руках. Постійно повторюю. Але мені здається, що їм вже це трохи набридло слухати. (Сміється).

Сімейні вилазки

Який формат проведення часу з родиною вам ближчий: поїздки на природу, в інше місто/країну, сімейне барбекю на подвір’ї вашого будинку чи, можливо, спільний перегляд фільму?

Для нас сімейне барбекю, звісно, це святе. І ми часто зустрічаємося з сім’єю мого брата і з моєю мамою. Нещодавно у мами був ювілей, у брата — день народження. Віталік, мій брат, каже: «Слухай, я не хочу ніяких ресторанів. Давай, як у молодості, візьмемо з собою яйця варені, сала, фруктів, овочів. Розстелимо велику ковдру й будемо дивитися на Дніпро з гори». І ми так і зробили. Набрали з собою купу їжі, мама ще салати наробила… Так гарно відсвяткували на березі у Витачеві! Прекрасна була погода, чудовий краєвид.
У кіно й театр ми теж ходимо. Дуже любимо в суботу поїхати в якесь нове кафе чи ресторанчик поснідати або пообідати всі разом, а потім, наприклад, прогулятися. Полюбляємо зайти в новий музей Києва, або в якусь галерею, або в Пінчук Арт Центр. Ось цієї суботи плануємо піти в галерею «Лавра» й Український дім, там зараз проходить виставка до 30-ліття незалежності. Також дуже хочемо завітати в нове кафе, яке звели на вулиці Рейтарській. Ми навіть сюжет про нього робили. Там дуже цікава режисура закладу: все разом — і кондитерська, і суші, і вино… Ти ходиш там по колу і тобі через кожні два метри пропонують щось інше. Ось такі вилазки ми теж практикуємо.
Вдома, звісно, якщо це п’ятниця й хороша погода, то наш тато смажить щось на грилі. Любимо кататися на велосипеді. Але зараз поступово приходимо до того, що з чоловіком дуже часто залишаємося в суботу удвох. Тому що в Наталі своя компанія, у Антоші — теж. І тому наші посиденьки їм уже менш цікаві.

Вам сумно від цього?

Це життя, нормальний процес. Так свого часу ми бігали на дискотеки, у кіно, у нас була своя компанія, свої друзі. Я розумію, що, можливо, дітям уже не дуже цікаво слухати наші з чоловіком обговорення робочих моментів. Антоші так точно! (Сміється). Я розумію, що чим далі — тим менше вони часу проводитимуть з нами. Мені всі кажуть: ти дивись, ще будеш сумувати за ними. Напевно, настане цей час.

До речі, Наталка вже живе окремо?

Ні, тільки готується. Ми спільними зусиллями купили їй однокімнатну квартиру. Зараз триває ремонт. Уже практично завершується. Тому час розставання — скоро .

Пригоди на Мадейрі

Цього літа ви встигли побувати у відпустці? Можливо, організували сімейний виїзд?
У нас вийшла така цікава історія! Мій чоловік Сергій був задіяний у запуску нових павільйонів на каналі — для програм «Свобода слова» й «Факти тижня». Тому весь серпень він був завантажений. Наташа, звісно, за своєю програмою. Залишився Антоша. А в моєї мами ж цього року ювілей — і ми вирішили утрьох полетіли в Португалію, на Мадейру. І провели там чудовий тиждень! Особливо весело було, коли Антоша після приїзду розповідав, як він з нами там відпочив. У мене просто мама з усіма — офіціантами, працівниками готелю, продавцями в магазинах — говорила українською, виховані португальці робили вигляд, що її розуміють, і усміхалися. Я з мамою не вперше за кордоном, знаю, що вона це практикує. (Сміється). А в Антоші зараз вік такий протестний, і тому його це чомусь трішки дратувало. Смішно на все це було дивитися збоку… Так що у нас на відпочинку було три покоління, було несумно. Ми їздили на екскурсії, купались в океані, ввечері відвідували різні ресторанчики. Якщо мама вдень змучувалася, то в мене була компанія Антоші, а якщо він розумів, що якась прогулянка краща для жіночого дуету, то ми йшли з мамою. Там чудовий клімат, унікальна природа, атмосфера, люди, а мадера!.. Дуже всім раджу.

Рубрики: Интервью

Оставьте ваш комментарий