Після дворічного мовчання співак презентував пісню «Забути» — трек про спогади, які можуть бути болісними або приємними. Як так сталося і що то за лихо — Міша Панчишин розкаже сам.

— Михайле, як же так сталося, що ви на довгих два роки зникли з поля зору ЗМІ?

— Коли я виграв «Х-фактор» і отримав велику популярність, мені не вистачило досвіду, щоб це все пережити, зробити правильні висновки. Я не зміг витримати цю популярність. У мене сталось велике творче вигоряння, не писалися пісні, я закрився в собі й поринув у депресію. До того ж я закохався, і це теж вплинуло на творче життя. Ці два роки я збирав думки докупи. І ось, коли вже розібрався у всьому, я захотів повернутися. Зрозумів, що шлях артиста — це мій шлях. І зрозумів, що потрібно далі писати.

— Зараз знате, що робити з тією популярністю?

— Так, тепер я розумію, що мета артиста як лідера думок — ділитися досвідом, щоб люди, яким ти цікавий, могли зробити правильні висновки для себе. Популярність має сенс, коли ти можеш дати приклад прихильникам і донести щось важливе. Зараз, навіть в останній пісні й цьому інтерв’ю, бачу сенс поділитися своїм досвідом, як я пережив відносини, як вийшов з депресивного стану, щоб мотивувати й надихнути підлітків, молодь, яка стежить за мною.

— Чим закінчилося ваше співробітництво з продюсером Вадимом Лисицею?

— За контрактом від СТБ Вадим Лисиця робив мені треки і знімав кліпи за ті гроші, які я виграв на «Х-факторі». Ми з ним зробили три треки і зняли два кліпи. Після того я мав підписати контракт з ним як продюсером. Але це якраз припало на період моєї депресії, коли я не все правильно розумів і усвідомлював. Тому робота з Вадимом зупинилася. Тоді я до нього прийшов і сказав: «Вибач, але я поки не готовий іти далі». При цьому ми зберегли добрі стосунки. Зараз моя студія в тому ж місці, де була його на той момент. Він допоміг мені її зробити, зокрема й звукоізоляційними матеріалами. Зараз він мені також допомагає, підтримує порадами. Я вже працюю з іншим продюсером, і ми їздимо до Вадима за порадами, він добре нас приймає. Загалом, ми стали друзями, і він допомагає, як може.

— Тобто ви на два роки присвятили себе любові, і це, як виявилося, того не варто?

— Любов — це така штука, яка накриває хвилями. Я пережив ту любов, ті емоції. На той момент я не зрозумів, що в житті все починається і все закінчується. І кінець якихось почуттів не означає, що вони більше ні з ким і ніколи не почнуться. Просто з цією людиною почуття пройшли. Я пережив прекрасні емоції, чудове кохання, прекрасну трагедію. У мене був дуже великий спектр емоцій, але зараз для мене головна любов — це музика й кар’єра. А щодо дівчат я переконаний, що в цьому світі 100% ще є кілька людей, які можуть ці почуття в мені розбурхати, і думаю, що вони обов’язково з’являться у моєму житті.

Та любов, яку я пережив, за ці роки привела мене до того, що я зміг знайти себе знову, зрозуміти свої помилки. Ці почуття дали мені можливість зупинитися і ще раз проаналізувати все, що відбувається у моєму житті. Це точно варте того й пішло мені на користь.

— Саме цим стосункам присвячено пісню, з якою повертаєтеся в шоу-бізнес?

— Так. Стосунки стали імпульсом і надихнули на написання пісні «Забути». Вона про все, що ми можемо відчувати закохуючись і перебуваючи у стосунках. Водночас треба вміти відпускати і йти далі. Ця пісня — збірна історія двох моїх стосунків: тих, які були два роки тому з однією, і тих, які були рік тому з іншою дівчиною. Ці відносини були дуже схожі. І символічно, що я пережив ці періоди і йду далі.

— Пісня має назву «Забути». Вийшло забути те, що хотілося?

— Забути відносини ніколи не вийде, якщо вони яскраві і глибокі. Але хворобливе ставлення до цих почуттів можна переосмислити й забути.

у київський студії

— Тільки чесно — хто винен у тому, що ви розлучилися?

— У розлученні не може бути винним один. Завжди у стосунки вступають двоє й виходять з них двоє. Тому я вважаю, що винні обидва.

— Вважаєте, ваші екс-дівчата почують цей трек? Які почуття бажаєте пробудити в них цією піснею?

— Сподіваюся на це. Я хотів пробудити тільки приємні емоції, аби згадалося, як нам було добре, прожити ще раз хороші емоції, кайфонути від цього й залишити це в минулому.

— Пристойно чоловікові оголювати публічно свої почуття? Чи не демонстрація це слабкості?

— Ми всі люди і проживаємо однакові почуття. Чоловіки й жінки закохуються, кожен абсолютно по-своєму це переживає. Я не бачу слабкості в тому, щоб показати людям свій досвід. Навпаки, є багато хлопців, які в підлітковому віці закохуються, переживають сильні почуття й не знають, як вийти з цього стану, роблять дурні вчинки. Я своїм треком, навпаки, хочу сказати, що не потрібно боятися почуттів. Переживайте, але не зациклюйтеся на цьому. Попереду нас чекає краще!

з племінницею

— Ви покинули Київ і повернулися до Львова?

— У час депресії я дійсно переїхав до Львова й тільки пару раз приїжджав до Києва, до своїх друзів. Зараз знову живу в Києві, відкрив свою студію, тут і працюю.

— Чим займалися у Львові?

— Коли був у Львові, на останньому поверсі нашого будинку я обладнав собі студію й там писав якісь пісні.

— Батьки і брат тобі допомагають? Вони поділяли твої душевні пристрасті і творчі пориви?

— Сім’я завжди мене підтримує. Батьки за мене дуже вболівали, коли я був на «Х-факторі». Коли у мене була пауза, вони так само мене підтримували, тому що вірять у мене. Вони завжди поділяють мої рішення й залишаються моєю опорою.

— Коли дивишся на обкладинку синглу та саме відео, помічаєш, що на вашому тілі стало ще більше татуювань. Що то за малюнки?

— За цей час додалося близько двадцяти нових малюнків, і можна довго про них говорити. Розповім про декілька улюблених.

Розпочну з того, що дає мені сили. Це малюнок-символіка на спині в районі серця. Ескіз розробив мій наставник, духовний ментор і старший товариш. Цим тату я назавжди розписався, що свої знання використовуватиму лише в цілях добра. Також тату завжди нагадує про те, як «я піднімався сходами» дорослішання й назавжди прибрав брехню зі свого життя.

На пальцях руки напис «брат» — на честь рідного старшого брата Петра, який виховав у мені бійця і своїм прикладом навчив, що справжній чоловік має виховувати в собі волю, дух та силу.

— Як вважаєте, що знайшли і що втратили за ці два роки?

— Безумовно, я знайшов себе, повернув свої цілі, амбіції. Я згадав, чого я хотів і чого прагнув ще до «Х-фактора». Вірю, що з цією творчою паузою я нічого не втратив. Мені здається, що якби вона не настала, ми з Вадимом Лисицею могли піти не в тому музичному напрямку, у якому я дійсно хотів би йти.

— Що ви хочете сказати світові своїм поверненням?

— Я повернувся зі своїми пережитими почуттями, з сьогоднішнім досвідом і впевненістю. Прийшов з відкритою душею й серцем, щоб ділитися своєю творчістю з аудиторією, яка так само відчуває світ. Хочу сказати, що не потрібно пригнічувати в собі своїх емоцій і бажань, а проживати їх, не закриваючись від світу в разі поразки. Це періоди, і завжди після найтемнішої ночі настає яскравий сонячний день.

— Ви зараз міцно стоїте на ногах?

— Дивлячись у якому сенсі. Думаю, зараз стою міцніше, ніж після виграшу на «Х-факторі». Тому що тоді мене знесло потоком слави.

БЛІЦ: про формати й стадіони

— Любов чи сцена?

— Для мене любов — це сцена, а сцена — це любов. Нероздільні речі.

— Блондинка чи брюнетка?

— Брюнетка.

— Львів чи Київ?

— Львів для відпочинку, а Київ — для роботи.

— Троянди чи тюльпани?

— Троянди. Справжні чоловіки дарують жінкам троянди, а не тюльпани.

— Стадіон чи нічний клуб?

— Стадіон. Тому що стадік рознесем коли-небудь. (Усміхається).

— Вечеря чи сніданок?

— Вечеря. Бо сніданок я завжди просипаю.

— Експеримент чи формат?

— Формат. Тому що це простіше.

— Ризик чи спокій?

— Спокій. У мене був час, коли я ризикував, але зараз мені ближче спокій.

Підготував Євген Бурляй; фото надані прес-службою Ptashkin

Залиште ваш коментар