Режисер та автор сценарію «Мисливці на привидів. З того світу» (у кінотеатрах з 18 листопада) продовжує справу свого батька, який продюсував стрічки про мисливців ще 30 років тому.

Director Jason Reitman on the set of Columbia Pictures’ GHOSTBUSTERS: AFTERLIFE.

— Джейсоне, розкажіть детальніше про ідею виникнення фільму. Що вас надихнуло на створення цієї історії?

— Вісім-десять років тому в моїй уяві виник образ 12-річної дівчинки, яка випадково відшукала протонний рюкзак у закинутому сараї. І як і у випадку з більшістю моїх ідей, я не міг пояснити, як виникла ця думка. Проте день за днем я переосмислював історію та доповнював її новими сюжетними елементами. І нарешті виникла історія, у якій дитина знаходить протонний рюкзак та дізнається правду про свою спадщину та власну унікальність. Тож далі я почав писати сценарій до нового фільму франшизи, про який ніколи навіть не подумав би. Моя кар’єра почалася з режисури фестивального кіно, тож я готувався, що саме цим і займатимуся. Та врешті-решт так і не зміг облишити ідею створити фільм про «Мисливців на привидів». Я закохався в цю історію і просто мусив зняти про них кіно.

— І ви пройшли цей шлях завдяки батьку, продюсеру та режисеру Айвану Райтману?

— Так, я вважаю себе справжнім фаном «Мисливців на привидів», які продюсував мій батько. Мені було сім, коли я вперше побував на знімальному майданчику й на власні очі побачив протонні рюкзаки. Я пам’ятаю момент, коли Зефірний Велетень вибухнув та розтанув, а на одного з каскадерів вилили величезну кількість піни для гоління. А мені тоді дістався шматочок Велетня, з яким я пішов додому і який стояв на моїй поличці протягом шкільних років.

Producer Ivan Reitman, Carrie Coon, Mckenna Grace, Finn Wolfhard, and Director Jason Reitman on the set of Columbia Pictures’ GHOSTBUSTERS: AFTERLIFE.

— Чи відрізнятиметься фільм від оригінальної історії? І якщо так, то яким чином?

— Я прагнув створити стрічку, яку буде цікаво дивитися як моєму батьку, так і моїй доньці. Розповісти історію поколінь, в основі якої буде мати з двома дітьми, які ніяк не можуть визначитися, ким є насправді, а згодом усвідомлюють свою унікальність. «Мисливці на привидів» завжди були фільмом про аутсайдерів, яким вдається стати справжніми супергероями завдяки надзвичайним вчинкам. Саме так ця франшиза розвивалась із самого початку. Ми всі знаємо, як це, коли знаходиш старі родинні речі і прагнеш відкопати серед них щось надзвичайне. І саме з цього починається стрічка. Я хотів, щоб глядачі відчували такі самі емоції.

Мрію, щоб під час перегляду глядачі знали, що вони дивляться справжніх «Мисливців на привидів», побачили оригінальний автомобіль «Екто-1», протонні рюкзаки, музику, знайомих героїв. Всі ці елементи є невід’ємною частиною історії, завдяки яким вона існує.

Шматочок за шматочком ми відтворювали це в нашому фільмі, тож поступово зануримо вас у події знайомої вам франшизи.

— Чому ідея фільму виникла саме зараз?

— У мене з’явилась ідея про Фібі — 12-річну дівчинку-генія, яка сама все створює. В основі історії про «Мисливців на привидів» завжди були люди, які робили щось власними руками. І мене так надихала можливість показати те, як ця дівчинка знаходить протонний рюкзак і їй вдається змусити його працювати знову. Тож після смерті Гарольда Раміса (сценарист і актор, що зіграв Іґона Спенглера. — Ред.) я усвідомив, ким має бути Фібі. Вона мала стати онукою Іґона Спенглера. Саме цей наратив став основним у напрямку розвитку історії.

— Тож ця ідея з’явилася завдяки дівчинці-вченій?

— Як і кожен батько, я прагну, щоб моя донька мала власних супергероїв. І наразі я один з небагатьох, хто має можливість створювати таких персонажів. Наприклад, щодо Фібі я прагнув, щоб глядачі побачили дівчинку-генія, яка почувається білою вороною та шукає власне місце у світі, і в момент, коли вона дізнається, хто вона і яким є її спадок, їй нарешті це вдається. Вона одна з небагатьох, хто може змінити стан речей, полагодити їх. Вона з тих, хто прагне знати все: відкрити тостер і зрозуміти механізм його роботи, але замість тостера вона знаходить протонний рюкзак. (Сміється).

Muncher in Columbia Pictures’ GHOSTBUSTERS: AFTERLIFE.

— Як просувалося написання сценарію?

— Коли Джил Кенан (сценарист і режисер. — Ред.) та я сіли за написання історії, здавалося, наче ми пишемо фанфік. Як можна щось писати про персонажів та історії, на яких виросли покоління? Ми відчували шалену відповідальність і часом здавалося, що ми не заслуговуємо на те, щоб писати цей сценарій. Це наче вас попросили подбати про чужу дитину і ви боїтеся зробити щось не так.

Коли я пишу власну історію з нуля, то відчуваю більше свободи. Та цього разу ми мали подбати про спадщину історії, яку люблять мільйони. Тож ми відчували не лише відповідальність, а й надзвичайну повагу.

— Чи виникало у вас відчуття, наче вам потрібно отримати дозвіл у батька?

Пам’ятаю, як ми з Джилом розповідали ідею сюжету моєму тату — все задумане, від початку до кінця, а тато слухав і плакав від щастя.

— Чи зверталися ви до нього за порадами?

— Так, звісно. Адже процес створення кіно — це наче магія. Завжди складно пояснити, чому фільм досяг шаленої популярності, та коли згадую такі кінохіти, як «Мисливці на привидів», «Назад у майбутнє» чи «Індіана Джонс. У пошуках втраченого ковчега», я розумію, що їх об’єднує дещо спільне. Але не так просто розгадати цей секрет. Річ не лише в окремих діалогах, костюмах чи персонажах — все працює в комплексі. І ми з батьком багато говорили про це. Я намагався зрозуміти його думки під час роботи над «Мисливцями», осягнути все, що вдалося створити йому. Та найголовніше, що я намагався визначити для себе — це те, як мені відтворити цю енергію у власному кіно.

— Цікаво, у роботі над стрічкою ви поверталися до тих самих інструментів, що й ваш батько?

— Так, оскільки стриманість у роботі була ключовим важелем для створення історії. Я прагнув занурити глядачів у знайомий для них світ, зберегти його ДНК. На меті ніколи не було бажання стерти попереднє кіно і створити щось зовсім нове. У момент, коли чуєш музику, яку написав композитор Елмер Бернстайн, розумієш, що попереду чекає історія, яку ти любиш і знаєш.

Director Jason Reitman on the set filming the Mini-Pufts scene of Columbia Pictures’ GHOSTBUSTERS: AFTERLIFE.

— Як знайшли матусю для Фібі та Тревора?

— Акторка Керрі Кун неймовірна в усьому, за що береться. Пам’ятаю, як уперше побачив її в фільмі «Загублена» 2014 року і просто не зміг забути. Згодом я вже дивився на неї у третьому сезоні серіалу «Фарго», і єдиною думкою було: «Як мені залучити її у власний проект?»

Я завжди прагнув показати справжню сімейну історію, де люди сваряться, жартують, іноді не ладнають одне з одним, але при цьому вони — єдине ціле. Тож мені потрібно було знайти акторку на роль матері, яка зможе передати цей чесний образ. І Керрі Кун саме така.

— Вам вдалося залучити неймовірного Фінна Вулфгарда…

— Саме так. Кожен, хто розбирається в сучасній поп-культурі, не може не знати юного актора Фінна Вулфгарда. Незалежно від того, дивилися ви «Воно» чи «Дивні дива», ви точно впізнаєте цього хлопця завдяки його зовнішності й тому, як він говорить. Він один з тих підлітків, на яких ми б хотіли бути схожими. Фінн неймовірно зачаровує в ролі підлітка. До того ж він дуже харизматичний та смішний. Неймовірний Тревор!

— А як щодо Грейс Маккенна?

— Попри молодий вік, Грейс вдалося збудувати чудову кар’єру: ви можете впізнати її за роллю в фільмі «Капітан Марвел» або серіалі «Привид будинку на пагорбі», та я особисто люблю її в образі молодої Тоні Гардінг з фільму «Тоня проти всіх». На роль Фібі ми шукали справді талановиту акторку, і саме такою була Грейс. Вона неймовірно розумна та розсудлива, тож Грейс чудово впоралась із роллю Фібі. Дівчина, яку ніхто не розуміє, яка перебуває на роздоріжжі і в одну мить стає мисливицею на привидів.

— Які питання ви ставили собі під час роботи над «Мисливцями на привидів»?

— Яким має бути привид в історії про «Мисливців»? Це питання, над яким я та Джил дискутували під час написання сценарію. Що робить їх смішними? Що в них може налякати? Що відрізняє їх від привидів, яких глядачі бачили в інших стрічках. Чому Слайм (Лизун. — Ред.) такий популярний? Як би дивно це не звучало, але кожен із нас хоча б раз у житті хотів, щоб їх самих покрило Слаймовим слизом. (Сміється).

— На вашу думку, чим цей фільм відрізняється від інших?

— Він одночасно змушує пригадати минуле та зазирнути в майбутнє. Ми прагнемо ностальгії та з любов’ю згадуємо все, за що так обожнюємо цей бренд. Але водночас бажаємо відкрити нову главу книги та побачити знайому історію з іншого ракурсу. Я хотів продемонструвати всі можливості протонного променя. Ну, знаєте, коли ви боретеся з привидом і намагаєтеся потягнути його ліворуч, а він виривається праворуч. Який би вигляд це мало? Що герой при цьому відчував би? Я хочу бачити, як протонний рюкзак тремтить у їхніх руках. Я хочу бачити, як тремтить «Екто-1» та розпадається перед ними на частини.

все це про нього

Джейсон Райтман народився 19 жовтня 1977 року в Канаді.

Син режисера Айвана Райтмана та актриси Женев’єви Робер.

Джейсон Райтман має двох молодших сестер, Кетрін і Керолайн.

Хлопчиком знімався у фільмах «Мисливці за привидами», «Близнюки», «День батька» тощо.

Був помічником свого батька на виробництві фільмів.

2005 року вийшов перший повнометражний фільм Джейсона «Тут курять».

Його стрічку «Джуно» було номіновано на «Оскар».

Зняв шість короткометражок, працював для ТБ.

10 років був одружений із письменницею Мішель Лі. Виховує доньку Джозефіну.

 

Рубрики: Интервью Кино

Оставьте ваш комментарий