Юлія Сак — заслужена артистка естрадних мистецтв України, актриса, поетеса, танцівниця, режисер, художник, ведуча, поетеса. Цього року Юлія відзначає 15-річний творчий ювілей, а у наступному — планує презентувати свій фільм до 300-річчя Г. Сковороди. Артистка розповіла нам про свої мистецькі світи, романтичні трагедії, відкриття інтернет-телеканалу «Зірка Феніксу  ТБ» і багато іншого…

Свій перший вихід на сцену пам’ятає кожен актор. Хоч би що там було – провал чи тріумф. Пригадувати, може, й не завжди приємно, але таке не забувається. А от що стає тим першим кроком, що визначає шлях митця до підмостків, і вже тільки туди? Це найкраще закарбовується у його серці.

У вдосконаленні дитячих захоплень

А надто коли таких кроків декілька було, як у актриси Юлії Сак. Почалося все у дворічному віці — зі співів. Далі засвоювалися танцювальні па, пензель і фарби, ноти разом із фортепіано, поетичні рими… Через деякий час пішли драматичні вистави, домашні та шкільні – і Юлія відкрила для себе неймовірне відчуття притягнення сценою.

— З шести років виступи мої почалися. Спочатку — академічні концерти в музичній школі, конкурси композиторів. А коли мені виповнилося 10 років, я вийшла на сцену одразу в амплуа танцюристки, акторки, співачки, і от тоді сцена для мене назавжди стала справжнім дивом.

Працювала я не лише з професійними партнерами, але ніколи не дозволяла собі діяти, як аматор. Завжди була дуже вимогливою до себе.

Студентські оплески як шифр визнання

І як перші кроки було зроблено, молода творча душа зажадала свого розкриття. Час сконцентрувати усе нароблене і вийти з цим до ЇЇ Величності публіки настав.  Юлія Сак добре пам’ятає, як напередодні сценічного дебюту побувала у зальному фойє уперше не як глядач (пройде час – і тут відбудеться виставка її малюнків), доторкнулася до клавіш концертного роялю (незабаром у антракті вона гратиме на ньому свої юнацькі п’єси). І вперше привіталася зі сценою Київського будинку актора.

Сталося це рівно п’ятнадцять років тому

— Виступати у Будинку актора мріяла з дитинства. Але, уявіть собі, мені туди йти просто було страшно. Доки мене саму не запросили з виступом у збірному концерті. Так я вперше вийшла на свою надалі улюблену сцену.

Сталося це 19 січня, саме на Хрещення Господнє. І тільки після цього виступу я наважилася підійти до адміністратора Будинку актора – Катерини Михайлівни Навойтюк. Так через деякий час я показала на сцені Будинку актора свою виставу про Анну Ахматову «Самотність». Вона пройшла при повному аншлагу.

Надалі Катерина Михайлівна вже сама запропонувала мене виступати на цій сцені щомісяця. Там, зокрема, я виступила з прем’єрою вистав «Без надії сподіваюсь», присвяченій Лесі Українці, «Загадка Віри Холодної», «Мелодія любові» тощо.

Моновистави Юлії Сак не є суто драматичними. Вони належать до синтетичного жанру, в якому присутні вокал, хореографія і звичайно ж, акторська гра. Їх бачили села і великі міста — доводилося й під відкритим небом грати. Виступи перед різними аудиторіями збирали багато людей з несхожими інтересами, різноманітних професій. Саме під час гастрольних поїздок усією Україною акторка розгадала код свого визнання.

— Дуже часто приходилося грати для студентів, чи учнів старших класів, і вони мої драматичні моновистави сприймали на «ура», аплодували стоячи. Це було, звичайно, дуже приємно, але такі реакції тільки підтвердили те, що перш за все потрібно бути щирим в мистецтві, не допускати ні жодної фальші. Ставитися до людей з добром, створювати, а не руйнувати. Зараз у мене на одному з інтернет-каналів є авторська програма, яка має назву «Благотворчі зустрічі з актрисою Юлією Сак». От саме так, із благотворчим налаштуванням треба жити і виходити на сцену!

Диво дару Господнього 

Хіба таке виразне мистецтво не є дивом? Яскраво граючи на сцені, несучи людям незвичайне, Юлія Сак щиро вірить у нього. А коли віриш, обов’язково зустрінешся з дивом сам. Так, актриса розповідає, що в процесі роботи в неї інколи виникає особливий стан — коли наче бачиш себе збоку чи згори. Хоча для творчої сім’ї подібні диковинні речі майже звичайні.

Ще бабуся пані Юлії, яка була солісткою у церковному хорі, гарно малювала та мріяла бути співачкою, розповідала онучці про свої «контакти з потойбічним». Юлина мама письменниця й режисер Ольга Тичина-Яновська, співавторка усіх артистичних проектів своєї доньки, вважає, що опановування внутрішнім світом, і своїм і персонажів, без проникнення в езотерику неможливе. Отакі вони, зустрічі з чудом у родині Юлії Сак.

— Хтось скаже, що розповідати про потойбіч погано, але це ж залежить від того, що розповідати, як жити, як розуміти життя.. Чимало див траплялося у нашій сім’ї, але вони й підтримували нас у складних ситуаціях, суворих життєвих поворотах. Одне я може сказати точно: коли я виходжу на сцену, чи створюю будь що, то бачу або себе з боку, або картинку, яку мені потрібно зробити. Мною наче хтось управляє — і звичайно, це не зла сила! Це Господь, який і подарував мені мій дар.

Я дуже віруюча людина, нічого і ніколи не роблю без молитви, без налаштування на божественне. А те, що творчі люди, особливо генії, чують контакт із Богом, що їм хтось диктує, хтось показує, як потрібно діяти, — це ні для кого не таємниця.

Одне єство в актора і поета

Шекспір, Гете, Цвєтаєва – не просто автори текстів, які Юлія Сак читає зі сцени. Актриса обрала їх у свій репертуар і за ознакою психологічної схожості. Така подача завжди цікава у мистецтві. Такими є її літературні пріоритети не лише як виконавця, але й як читача.

— Звичайно, щоб актор погодився грати якийсь образ, потрібно відчути психологію людини, яку ти граєш. Так і я підбираю свої ролі. Шекспір, Цвєтаєва, Ніка Турбіна перш за все близькі мені, як поети, своїм соціонічним типом. Мій психотип – Гамлет, і мені завжди подобалися люди, які за своєю психологічною побудовою тотожні зі мною.

Так, я «романтична трагедія», але це не означає, що я похмура людина! Ні, я екстраверт, і люблю все яскраве, емоційне! Буря пристрастей! І в мистецтві така подача завжди цікава! Не в пів ноги, а не жаліючи себе, не на професіоналізмі, а до мурашок, до потемніння в очах! На грані можливостей! І тільки так я бачу мистецтво!

Одного дня виставу Юлії Сак «Анна Ахматова. Самотність» побачив молодий кінорежисер Кирило Кужалєв. Майже одразу виник задум картини, що складалась би з окремих новел – аби образи, втілені акторкою, показали її майстерні можливості. На Х Міжнародному конкурсі-фестивалі «Духовні джерела» весь творчий колектив фільму «Хвилина усвідомлення» отримав звання лауреатів.

— Я в цьому фільмі була лише актрисою, але завдяки цій роботі, змогла пізнати професійні таємниці кінематографа, і далі вже знімати свої авторські проекти!

Протягом 2015—17 років я відзняла цикл із чотирьох короткометражних стрічок «Великі жінки ХХ століття», екранізувала оповідання Агати Крісті «Лялька». На сьогоднішній день вже готові повнометражна картина «Провидець» про останній період життя Миколи Гоголя, минулоріч вийшов фільм «Світ ловив мене, але не спіймав», присвячений Григорію Сковороді. Над подальшими проектами робота триває – і фактично безперервно.

Не грошима єдиними

Мультіталант Юлії Сак пройшов чимало випробувань, зокрема й випробування конкурсами. Скільки їх було в її житті – вокальні, танцювальні, театральні, композиторські; всеукраїнські та міжнародні – і на всіх перемоги. Є що приємне згадати. Сьогодні конкурси вже не ті, що були в її молоді роки.

І хоч закони ринку невблаганні, актриса і тепер вважає, що перемагати на конкурсах чесно не тільки можна, а й треба.

— Зараз складний час, багато чого вирішують гроші, але я точно знаю, що талант теж може сказати сам за себе! Я не тільки це припускаю, але й переконана в тому, що права бути у мистецтві можна домогтися завдяки своїм здібностям. Усі мої Гран – прі я отримала тільки завдяки своєму таланту!

На щастя, є чесні люди, які беруться за організацію творчих конкурсів. І є ті, які просто прагнуть допомагати талантам. Завдяки їхній підтримці не осиротів іще вимогливий глядач чи слухач. Дай Боже їм доброго здоров’я, і вдачі у всіх їхніх благородних проектах!

«Мій творчий доробок – Україні»

За своїми манерами і зовнішністю пані Юлія нагадує жінок початку ХХ століття. Тож не дивно, що вона так органічно виглядає у ролях Анни Ахматової, Віри Холодної, Лесі Українки, Марини Цвєтаєвої або створених ними персонажів. І триває це від перших її сценічних кроків.

Проте Юлія Сак цілком сучасна жінка і добре розуміє, як у її професії можуть допомогти сучасні технічні досягнення.

— Знімати кіно зараз, слава Богу, стало легше, ніж раніше! Нині засоби зйомки неабияк удосконалилися, тож професійне кіно можна знімати фото-, відеокамерою з надкамерним світлом, або використовуючи легкі софіти. Така техніка зручна і має великі можливості. Робота з «цифрою» набагато дешевша і простіша, ніж зйомка на плівку.

Я змогла засвоїти монтажні програми, операторське мистецтво, і тепер в своїх кінофільмах виступаю не тільки в ролі актриси, але й режисера, оператора, монтажера, звукорежисера. Це складно, але я хочу працювати в своїй країні, і залишити після себе великий творчий доробок, особливо у кінематографі! Хочеться більше подарувати світлого і прекрасного для нашої України, тим паче в ті часи, коли доля кидає їй такі виклики і випробування

Звісно, Юлії Сак не звикати досягати усього самій. Але з цими карантинами, локдаунами важко духом не пасти. Проте наша героїня і тут вихід знайшла. Взялася за перо (якого, втім, вона ніколи й не залишала) – і протягом календарного року випустила дві книжки. Перша з них поетична збірка «Почуття», яка у біографії поетеси вже не перша.

А про незвичайний досвід авторки у прозі читач може дізнатися з другого видання. І це не просто белетристика. Пані Юлія виступила у науково-популярному жанрі, з дослідженням феномену геніальності.

— Цією темою я займаюся вже понад 20 років – читаю багато літератури, аналізую творчість різних митців. І от у 2020-му лише за два місяці написала, поки невелику, книгу, яка має назву «Як розпізнати генія». Надалі я планую більш розлого розповісти про феномен геніальності у новому виданні.

Попри карантин, 2020 рік для мене став дуже творчим — зйомки нового фільму, інтерв’ю та статті у періодиці,  випуск книг, ордени, нагороди. Засвоїла й нове амплуа – телевізійної ведучої.

І вже у цьому році відбулося відкриття власного інтернет-телеканалу «Зірка Феніксу  ТБ». Отже, можу впевнено  сказати: за будь-яких обставин творча людина, та й не тільки творча, повинна працювати, шукати, не зупинятися і намагатися робити світ кращим!

Юлія Сак знімає авторські художні фільми.
Нагороджена орденами Святої Анни першого ступеня, Святої Варвари, святого Миколая, орденом королеви Анни, орденом королеви Анни, «Золотою зіркою мецената» і медаллю від Верховної Ради за розвиток мистецтва і духовності в Україні.
Нагороджена Міждержавною Українсько — Казахстанською премією в сфері літератури і мистецтва.
«ТОП 100 українців».

Юрій Шевченко

Рубрики: Интервью

Оставьте ваш комментарий