Майже два роки минуло, як засновник гурту «Тартак» пішов з колективу на вільні хліби. Весь цей час вони існують окремо один від одного. «Тартак» мешкає у Києві, а Олександр у луцький студії готує премєри. Навіть 25-й день народження гурту музиканти відсвяткували нарізно… 

— Олександре, нагадайте, як народився гурт «Тартак»?

— Особисто я вважаю, це сталося, коли я написав заявку на участь у луцькому відборі фестивалю «Червона рута — 97». До того «Тартак» був лише в моїх планах, а ця заявка стала першою офіційною фіксацією його існування. Але там не дуже конкретна дата — все відбувалося спонтанно, тому й зовсім невизначено. Тож було вирішено офіційно взяти момент першого виступу — саме на цьому відборі. Але й там не все однозначно. Точно знаю, що це було в суботу. Орієнтовно — кінець листопада чи початок грудня 1996-го. Чіткіше, мабуть, міг би вказати хтось із дирекції фестивалю, але так склалося, що дружні зв’язки давно втрачено. Тому вирішили днем народження «Тартака» вважати першу суботу грудня.

— Які ще були варіанти назви?

— Плануючи створення власного музичного проекту, зрозуміло, я намагався знайти для нього влучну назву. У мене були певні критерії — назва має бути українською, змістовною, однослівною, оригінальною. І був ще один додатковий критерій — бажано, щоб назва писалася кирилицею, але літерами, які не відлякували б потенційних прихильників, що знають лише латинку. Ці критерії спонукали мене пошукати цікаві слова у невеличкому словнику «маловживаних та застарілих слів української мови» і з десятка претендентів вибрати саме слово «тартак».

— Ви, досвідчений музикант, яку пораду дали б собі, артисту-початківцю?

— Менше довіряти людям та їхнім гарним обіцянкам. Всі домовленості прописувати на папері з підписами та із зазначеною відповідальністю за неналежне виконання. Реалізовувати творчі плани та ідеї якомога швидше. Все, що робиться і створюється, належним чином фіксується та збирається в одному місці, до якого маєш постійний вільний доступ. Не починати чи не продовжувати співпрацю, яка викликає хоча б найменші сумніви. Вкладати гроші лише в себе та свої проекти. Ще, мабуть, багато чого — але це те, що швидко спало на думку.

— Ви коли-небудь скасовували свої виступи?

— Бувало. Але частіше скасовували виступи нам.

— У вас була зіркова хвороба?

— Та начебто не було. Є люди, які вважають, що була. Але мені здається, що вони просто хибно трактували мої слова чи вчинки, оцінюючи їх через призму власних упереджень щодо мене. Я часто зустрічаюся з такими упередженнями. Люди, не знаючи мене, не розуміючи моїх думок, стимулів, принципів, беруться судити про те, що, як і чому я роблю. І помиляються. А потім не хочуть чи не можуть визнати свої помилки.

— Що вважаєте найбільшим досягненням гурту?

— Все. Все, що «Тартак» створив за ці 25 років. І те, що, хай навіть уже в зовсім іншому вигляді й складі, «Тартак» досі існує й творить.

— Який музичний інструмент вдалося опанувати?

— Я мав у своїх руках і під своїми руками багато музичних інструментів. Але жодним з них, на жаль, не навчився володіти.

— Кого вважаєте своїм вчителем з вокалу?

— Я потрохи займався з різними дуже крутими вчителями й тренерами з вокалу. Але надовго мене ніколи не вистачало, тому співати я так і не навчився. Днями записували вокал до нової пісні «Був’є», то Роман Сорока — саунд-продюсер цього запису — підказував мені в деяких моментах, що і як я маю проспівати. І все одно без комп’ютерного підтягування нот в остаточному варіанті не обійдеться. (Усміхається).

— Як називається ваша манера виконання?

— У різних піснях різна манера. Тому мені важко якось її визначити навіть для себе.

— Часом, коли вас слухаєш, не віриться, що людина може так швидко читати. Ви фіксували швидкість свого співу — скільки слів за хвилину промовляли?

— Якщо мова йде про мій речитатив, то я не вважаю його навіть найшвидшою читкою в Україні — не кажучи вже про весь світ. І якщо послухати студійний запис та порівняти його з моїм живим виконанням, то можна пересвідчитися, щоб без комп’ютерних технологій у деяких моментах мені було б сутужно.

— Коли отримали свій перший гонорар за музику?

— Я доволі рано почав заробляти творчістю — і, зокрема, безпосередньо пов’язаною з музикою. Тому навіть важко визначити, який гонорар був суто музичним. Наприклад, на День молоді 1995 року в Луцьку відбувся концерт місцевих музичних колективів. Я цей захід вигадав, організовував, був там ведучим, виступав зі своїми піснями разом з гуртом «Мухи в чаї» та як шоумен — з групою «Макаров & Петерсон». Це був перший такий концерт, за який усі учасники отримали гроші.

— Яка пісня вважається першою в репертуарі «Тартака»?

— На нашому першому виступі їх було три, але закріпилася в репертуарі лише одна — «О-ля-ля». Вона пережила кілька версій, на одну з них було знято й перший відеокліп «Тартака».

— Яких змін, на вашу думку, потребує українська шоу-індустрія?

— Дуже не вистачає сучасних концертних майданчиків — як великих, так і маленьких. І це по всій Україні. На тривалий час потрібен справжній державний протекціонізм, а не його епізодичні й не завжди цілісні та продумані прояви. Також дуже важливим є вирішення питання авторського права й розподілу роялті. На жаль, затягнулося довготривале протистояння двох таборів, на які довелося розділитися музичній і довколамузичній спільноті під дією кількох чинників. Ці два табори не можуть чи не хочуть знайти компроміс, оперуючи одними й тими ж аргументами і звинуваченнями одне проти одного.

— Музична естетика якого покоління вам особисто найближча?

— Мені ближчі й зрозуміліші музика та естетика 80-90-х. Хоча моя власна творчість розпочалася наприкінці цього періоду, мої смаки та погляди формувалися переважно у ці два десятиліття.

— У вас є ще якісь захоплення, окрім музики?

— Наразі музика — моє найбільше захоплення.

— Що найбільше може вплинути на ваш настрій?

— Важко відповісти на це питання, коли смачно поснідав, за вікном — сонечко, самопочуття — прекрасне, у динаміках грає приємна музика, а новин ще не бачив і ні з ким не починав «палких дискусій» у соціальних мережах. Я знаю й пам’ятаю багато чого такого, що здатне було б мені зараз різко зіпсувати настрій — і війна, і епідемія, і політика з економікою та екологією, і втрати дорогих людей, і болі та хвороби людей, яких я, може, навіть і не знаю. Проте я не дозволяю собі впадати в депресію, бо це все одно нічого не змінить. У мене сьогодні багато роботи — мені не можна бути пригніченим.

— Який подарунок готуєте на 25-річччя «Тартака»?

— Хотілося б встигнути до того часу зібрати й оприлюднити збірку каверів.

— Чому ви пішли з колективу? Що стало причиною, що ви за добу прийняли таке рішення?

— Це рішення не приймалося за добу. Воно визрівало роками, навіть десятиліттями, під дією різноманітних факторів, а усвідомлення прийшло раптово, несподівано і швидко. Це був наче знак, знамення. Доба, про яку ви згадали, пішла на розуміння того, що мені не здалося — дійсно настав час зробити це саме так, саме зараз. Без вагань, без зволікань, без сумнівів. І без жалю.

— Чому не закрили проект взагалі? Ви засновник — мали на це право.

— Я був певен, що «Тартак» припинить своє існування — бо про це ми не раз говорили з колегами по групі, і відповідь була однозначною. Однак вони несподівано вирішили продовжити існування «Тартака» з новим вокалістом. Я просто їх підтримав у цьому й пішов назустріч в усіх побажаннях. Я радий, що «Тартак» існує — хоч мені й не подобається той напрямок існування, який хлопці обрали.

— Ви плануєте гучний концерт-свято з нагоди 25-річчя, який відбудеться 21 листопада. Але в соцмережі написали, що не володієте інформацією, як буде відзначати свято гурт «вженетой Тартак». Чому не залучаєте музикантів «Тартака» до спільних дій?

— Це не буде якийсь надто гучний концерт. Це звичний хороший виступ для своїх, який по часу приблизно співпадає з 25-літтям «Тартака». Тому я вирішив включити до програми значно більше пісень «Тартака», ніж зазвичай, коли я приблизно порівну співаю пісень «Тартака», «Був’є» та «Ол.Ів.’Є». Всі пісні «Тартака», які я планую виконати на цьому концерті, теперішній «Тартак» не захотів брати до свого репертуару — тож усе чесно.

Щодо самого «Тартака», який чомусь почав активно використовувати невдалий, на мій погляд,  хештег #тартаквженетой, то на початку цього року я їм нагадав, що наближається 25-ліття гурту. Тож, якщо «Тартак» плануватиме якийсь дійсно гучний концерт, то я можу розглянути варіант своєї участі в ньому. Якщо таким буде їхнє бажання. Але щось організовувати замість них я не буду — я вже майже два роки не в «Тартаку».

— Які зараз у вас відносини з теперішніми учасниками гурту?

— Їх майже немає. Ми рідко спілкуємося, і в більшості випадків — не про «Тартак». Нещодавно відбулося публічне «спілкування» з новим вокалістом у згаданій вами соцмережі, яке він спровокував, очевидно, як один із засобів своєї «нової маркетингової стратегії». Складається враження, що в цій «новій стратегії» у мене роль «старого, зажерливого й ницого Карабаса-Барабаса», який привів «Тартак» до занепаду й кинув його напризволяще, а сам він — «герой-рятівник», який рятує колись створену мною групу й потерпає від хейтерів. (Усміхається).

— Чув ваші невтішні відгуки про нову пісню «Тартака». Що саме вам не до вподоби у треку Poprykolu?

— Не було відгуків про пісні. Принаймні не було «невтішних» публічних відгуків про них. Або були, але я про них забув. (Усміхається). Як я вже казав, мені не подобається згаданий хештег, як і сама ідея його створення та активне використання. На мою думку, якщо оновлений «Тартак» хоче певним чином відмежуватися від його попередньої історії та від мене як його засновника, колишнього лідера й вокаліста, то це треба робити передусім за рахунок нової творчості. А, за таких умов одна нова пісня на рік — це дуже мало. Як мені здається. Було б дуже логічно випустити цілий новий альбом до 25-ліття. Оце був би потужний «хештег»! Але поки про такий альбом не чутно. І все ж чекаю на вибуховий сюрприз.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

— Як вам новий вокаліст «Тартака» Сергій Строян?

— Як вокаліст — хороший. Як людина — починаю думати, що не дуже. Сподіваюся, що стосовно другого я помиляюся.

— Може, нехай тепер «Тартак» — якщо ви вже його відпустили — розвивається як йому заманеться?

— Я не відпускав «Тартак». Я вийшов зі складу, припинив з ним писати нові пісні та виступати. Але я є його засновником, є тим, хто 23 роки писав пісні, вкладав сили і гроші, у багатьох випадках — тягнув на собі цей гурт. Коли мої колишні колеги вирішили продовжити існування цього гурту, я з радістю дав свою згоду, але на певних умовах. І в цих умовах не було дечого з того, що зараз відбувається. Якщо музиканти й новий вокаліст захочуть остаточно змінити назву на «Тартаквженетой» — це буде логічний, за даних обставин, і цілком зрозумілий крок. Тоді я й зможу легко відпустити ситуацію.

— Чому, на ваш погляд, «Тартак» вже не той?

— Очевидно, амбіції одних людей зіштовхнулися з амбіціями інших. Або це чийсь хитро продуманий план. (Усміхається).

БЛІЦ: до пенсії ще далеко

— Що з новими піснями «Був’є»?

— Саме зараз активно працюємо над ними в студії Романа Сороки в Луцьку. Дату виходу альбому поки не визначали, а першу з нових пісень хочемо оприлюднити в листопаді.

— На «Ол.Ів.’Є» поставили остаточний хрест?

— На цьому проекті хрест взагалі не ставився. Ми в травні випустили три альбоми, підбили підсумки дворічної діяльності та пішли у творчу відпустку. Та в «Ол.Ів.’Є» вся ініціатива завжди йшла не від мене — я просто писав свої пісні.

— Що саме змусило вас осісти в Луцьку?

— Життєві обставини та бажання жити в рідному місті.

— Як сьогодні минають «пенсійні» будні Олександра Положинського?

— Доволі активно. Це несправжня пенсія — до неї мені ще далеко.

— Як ся має ваша матуся?

— Дякую, вже трошки краще, але ще не так добре, як би мені хотілося.

— Які ваші улюблені хатні справи?

— Таких немає. Я їх роблю не тому, що хочу, а тому, що треба.

— Ваші справи — про що саме йдеться?

— Якщо про хатні, то це все, що вимагає більше фізичних зусиль і менше професійних умінь.

— Де Василь Зінкевич-молодший?

— Мабуть, у Києві. Принаймні там я бачив його востаннє.

— Навіщо вам писати кавери на пісні «Тартака»?

— Давно хотів зробити таку збірку, та все ніяк не вистачало на неї часу й сил. Зараз є.

— Ви нині в пошуках щастя?

— Не певен, що я колись його шукав. Просто намагаюся жити так, щоб бутим щасливим.

Автори фотографій, які використані в публікації: Олександр Острогляд, Олена Ведмідь, Руслан Литвин, Володимир Шурубура, Едуард Тимошенко.

Оставьте ваш комментарий