У перший вікенд грудня гурту «Тартак» виповнюється 25 років. Влучний час, щоб дізнатися подробиці з життя колективу, і з цим нам допоміг його новий вокаліст.

— Сергію, як ставитеся до того, що Олександр Положинський пішов з «Тартака» й наприкінці листопада провів концерт «25 — для тих, хто в темі» натякаючи на 25-річний ювілей колективу?

— Фактично він має на те право. Але виглядає дуже дивно, що 25 років гурту «Тартак» святкували без самого гурту «Тартак». Не зовсім розумію цей вчинок. Ми всі були, м’яко кажучи, шоковані, коли дізналися, що Олександр організовує свято без нас. Після такого його кроку у нас сильно змінились настрої, адже це дуже схоже на навмисну, публічну дискредитацію.

Чи розуміли ви, що буде нелегко стати новим вокалістом гурту, який люди слухають вже майже чверть століття?

— З тієї хвилини, як я погодився прийти в «Тартак», розумів, що це завдання з зірочкою. Я знав, що буде непросто. Але й гадки не мав, що доведеться витягувати палки з коліс, які вставляє колишній вокаліст та засновник цього гурту. Та загалом я швидко влився в колектив. Лише за місяць вивчив напам’ять майже 30 треків. Через три місці гурт презентував зі мною першу композицію «Кому море, кому гори». На концертах я кайфував від кожної зіграної пісні. Я відчував себе у своїй тарілці. Навіть скептики, які думали, що наживо «Тартак» звучатиме гірше, коли чули нас, змінювали свою думку. Були такі випадки, що слухачі й не розуміли, що у «Тартака» новий вокаліст. До мене підходили й казали «Дякую, Сашко, за крутий концерт». Я до цього якось навіть з іронією ставився й мені було весело. (Усміхається).

— Ви пробували щось змінювати?

— Зміни були необхідні. Ми почали з логотипа. Бо ж люди мають візуальну прив’язку до гурту через брендові написи й таке інше. І щойно ми опублікували новий логотип, на нас полились тонни невдоволення. Ми зачепили щось святе. Хтось навіть зауважив: «Поверніть старий логотип, бо він мені асоціюється з Положинським». Багато людей писали, що «Тартак вже не той» тощо. Щоб хоч якось це все згладити, мені прийшла в голову ідея трохи потролити тих, кому все не те. І додати до цієї ситуації трохи самоіронії. Ми почали по приколу писати хештег #тартаквженетой, і люди це підхопили як жарт. Після цього ми написали пісню, яку так і назвали: Poprykolu. Зняли на неї крутий, комедійний та іронічний кліп, у якому висміяли ситуацію з хейтом. У кінці ми вставили #тартаквженетой. Кліп зайшов людям. Ми отримали багато схвальних коментарів.

— Що музиканти кажуть про дивну поведінку Положинського стосовно теперішніх справ «Тартака»?

— Він начебто сам хотів, щоб був новий вокаліст, але, як виявилося, згодом Олександр висловив своє невдоволення щодо нового складу. Якось він мені написав «Діла не буде». Я відповів: «Як було, діла вже точно не буде». Це дивно читати, бо не я є причиною того, що він пішов з колективу.

— Як вважаєте, у чому причина такого невдоволення Положинського?

— Через якийсь час після презентації кліпу та пісні Poprykolu Положинський почав висловлювати своє обурення стосовно хештегу #тартаквженетой. За його словами, це «дуже тупо і неправильно». Мені здається, він не може змиритися з тим, що «Тартак» почали сприймати без нього. І він вже ніяк не може на це вплинути. Хоча спочатку Олександр підтримував нас і навіть пропонував допомогу в написанні текстів. До речі, у нас є одна пісня, яку ми ще не презентували. Текст до неї написав Олександр.

— Які плани на майбутнє у «Тартака»?

— Ми вже маємо декілька готових пісень і постійно працюємо над новим матеріалом. У нас є натхнення розвиватися і йти вперед. Адже в «Тартаку» зібрались найкращі музиканти та професіонали своєї справи, якими керує насамперед любов до музики. Але вся ця ситуація змушує нас дивитися на речі більш тверезо. На даний момент думаємо, як побудувати нову стратегію для гурту.

— Чи шукатимете зустрічі з Положинським для особистого знайомства?

— Раніше ми не були особисто знайомі. Після моєї появи в «Тартаку» ми випадково перетиналися разів зо три. Інколи переписувалися й подекуди в такому спілкуванні був присутній конфліктик. З часом це стало помітно ще більше. Навіть восени Олександр у одному своєму інтерв’ю публічно висловився, що йому не подобається, як розвивається «Тартак». Я вліз у цю історію, і виникла така собі суперечка…

Я думав про те, що було б добре нам зустрітися та поговорити на іншому рівні. Навмисно шукати такої зустрічі мені не хочеться — впевнений, вона станеться сама собою. Люблю дипломатично вирішувати будь-які ситуації. Прагну не залишати конфлікти незакритими. На мене це погано впливає. Навіть те, що вже відбулося між нами, залишило неприємний осад. Положинський — цікава особистість, і вірю, ми зможемо гідно поспілкуватися.

Те, що зараз відбувається зі мною в «Тартаку», дуже сильно мене змінює. Раніше я побоювався якихось змін, зараз, навпаки, прагну вносити більше експериментів у «Тартак». Але щоб змінити систему в колективі, який існує так довго, потрібен час. Я над цим працюю і спеціально переїхав до Києва, щоб прискорити цей процес.

— Як #вженетой «Тартак» збирається святкувати день народження гурту, який щороку відзначали на початку грудня?

— Ми з музикантами вирішили, що без Олександра Положинського не можна влаштовувати святкування. Навіть мріяли зробити щось спільне з ним до 25-річчя. Але після того, як між нами відбулося непорозуміння, це бажання відпало. Думаю, років за п’ять, коли з’являться здобутки, до яких я буду причетний, буде сенс з моєю участю святкувати 30-річчя «Тартака». Тоді це буде заслужено.

— Що буде далі з гуртом «Чумацький Шлях»?

— 13 років тому мені прийшла ідея створити цей гурт. Про назву нічого не скажу, вона якось з’явилася, бо мені так захотілося. Зараз прагну, аби «Чумацький шлях» піднявся на більш високий рівень, тому думок, що ця історія завершена, немає. Навпаки, є відчуття, що ми перебуваємо на самому початку й шукаємо нові цілі. Без цього рухатися далі неможливо. Я часто їжджу до хлопців у Хмельницький, і ми більше говоримо, ніж граємо. Це вкрай важливо.

— Ваша поява у «Тартаку» привернула увагу й до гурту «Чумацький Шлях»?

— Так, і я розумів, що це станеться. Мушу визнати, що для мене енергетично виступи з «Тартаком» і з «Чумацьким Шляхом» дуже схожі. З першого мого спільного концерту з «Тартаком» мені було легко й вільно.

— Як відрізняється Сергій Строян у «Тартаку» від Сергія Строяна у «Чумацькому Шляху»?

— Я нещодавно сам ставив собі це питання і знайшов таку відповідь. «Чумацький Шлях» — це відображення моїх глибоких емоцій, внутрішніх переживань. Це добре видно, коли ми на сцені, мені цікаво створювати образи, у яких навіть я сам себе не бачив. Я іноді почувався іншою людиною, особливо створивши маску Kozamonster. Бо для мене сцена — це театр, тому що перед людьми ти завжди актор. А в «Тартаку» я саме такий, як на поверхні, який є в житті, мої образи не змінюються, це непотрібно.

— Розкажіть про найближчу прем’єру «Чумацького Шляху»?

— Ми працюємо над новими піснями, і яку саме презентуємо першою, поки важко сказати.

— Як рідні поставилися до вашого переїзду до столиці?

— Я років з 13 відповідаю за свої рішення. Батьки завжди підтримують мене. Я за своє життя не зробив нічого такого, з що б мені було соромно. Тому ні про що не жалкую. І тут та сама історія. Я повідомив рідним про своє рішення. Вони, звісно, запитують, як справи, що відбувається зі мною в Києві. Мене всі підтримали, і навіть хлопці з «Чумацького Шляху». Зараз я вже тут 7-8 місяців і розумію, що це було правильне рішення. Тим більше що в Києві мені подобається.

— За чим хмельницьким сумуєте в Києві?

— За хмельницьким пивом. (Сміється). Насправді я в Хмельницькому буваю кожен тиждень. Я живу на два міста і не встигаю сумувати. Хмельницький дуже розвивається, і це добре видно на відстані. У кожен приїзд бачу щось нове… Єдине, чого в столиці не вистачає — ще не встиг забрати свій велосипед. А от своїх кота та собаку змушений був віддати родичам. От за ними — сумую…

— Що з переїздом змінилося у вашому світовідчутті?

— Я відчув, що розширив свою зону комфорту. Мені кльово в Києві. Відбулося багато цікавих знайомств, сталося чимало гарних історій. Я вже навіть двічі змінив квартиру. (Сміється). Багато подорожую. За це літо намотав на автомобілі десь 30 тисяч кілометрів. Відвідав різні міста, і ось це насправді змінює світовідчуття. Дуже хочу поїхати за кордон, сподіваюся, найближчим часом це буде можливо без жодних проблем.

— Про що зараз мрієте?

— Хочу реалізувати цілі, які поставив перед собою. Вони пов’язані з обома гуртами. Хочу за рік сказати, що щось змінилося у творчості на краще.

Оставьте ваш комментарий