Напередодні різдвяно-новорічної пори, коли навколо відбуваються дива, ми завітали до співачки з привітаннями та розпитали про сімейні традиції, особливості побуту, виховання дітей та плани на Новий рік

автор: Євген Бурляй

— Ірино, коли у вашій родині починає відчуватися новорічна атмосфера?

— Раніше це починалося з 19 грудня, на день Миколая. Ялинку у нас взагалі ставили на Різдво. Пам’ятаю, як ми збиралися у бабусі на Святвечір і наряджали лісову красуню. Але зараз відчуття свята з’являється набагато раніше — вже за місяць прикрашаються магазини, заклади харчування, вулиці, проводяться новорічні ярмарки. Вважаю, гарно, коли в людей піднімається настрій.

— Подарунки зазвичай купуєте заздалегідь чи в останню мить?

— Для мене це дуже складне питання — мені завжди бракує часу для походеньок по крамницях. Я маю багато похресників, і кожному треба зробити особливе привітання. Тому напередодні Миколая в мене починається паніка. (Сміється).

Ми з чоловіком щодо подарунків одне одному не дуже переймаємося. Зазвичай робимо якісь приємні дрібнички. Але Віталій часто дарує мені квіти без якогось особливого приводу.

А ось наші діти обов’язково пишуть листи Миколаю, кладуть їх на підвіконня. Коли вони лягають спати, янголятка листи забирають і відносять до Миколая, а він уже дивиться, якщо хлопці були чемні, то він зробить їм подарунки. (Сміється). Олежик уже замовив підводну камеру, а Юрчик — новий чохол для планшета.

— Індустрія потроху оговтується від пандемії. Вам цьогоріч замовляють виступи на новорічні свята?

— Є робота, але новорічна ніч поки вільна, тож розглядаємо пропозиції. І я не засмучуся, якщо проведу свято в родинному колі… Різдво ми завжди зустрічаємо вдома, і цього разу будемо в Карпатах. Я люблю гори, люблю кататися на лижах, але не завжди маю час для цієї розваги.

— У багатьох країнах є українська діаспора, кличуть кудись виступати?

— Звісно, під час пандемії ми нікуди не їздили. Нам постійно пишуть з різних країн та запрошують у гості. Раніше ми відвідували США, Канаду, Італію, Німеччину, Польщу та інші країни…

— Перші закордонні гастролі пам’ятаєте?

— Це були дуже сумні гастролі. Ми виступали в Барселоні, нам дісталися погані організатори, які не виплатили гонорар, про який домовлялися. Та поїздка була дуже складною, бо мені доводилося літати з малими дітками.

З того печального досвіду ми зробили висновки і тепер на слово нікому не віримо.

— Ви коли-небудь зустрічали Новий рік чи Різдво за кордоном?

— Ні, мені хочеться буди в колі рідних — з батьками, з бабцею. Інакше втрачається відчуття свята.

— Вашому сину Юрчику — 10, Олежику — шість років. З якими успіхами вони закінчили навчання в першому півріччі?

— Олежик пішов у перший клас. Частково обидва були на дистанційному навчанні. Мені подобається в такому форматі те, що я маю можливість вникнути в процес і зрозуміти, що діти вивчають. Дуже цікаво спостерігати, як учитель пояснює, які теми вони проходять. Хочу сказати, що в нас дуже гарні викладачі. Я хлопців привчаю бути самостійними, і бачу, що Юрчик старається. Відвідує комп’ютерну академію. Дуже хотіла, аби він займався спортом, але щось карате та футбол йому не зайшли. Тому записали синів на плавання, ходять у басейн із великим задоволенням.

— Поведінка задовільна, чи, може, хлопці люблять побешкетувати у школі?

— Були моменти, коли вчителі почали скаржитися на Юрчика. Нам з чоловіком довелося провести виховну бесіду, і останнім часом син поводиться доволі чемно.

— Ви неодноразово виходили з дітьми на сцену. Їм подобається?

— Так, дуже. Юрчик якось попросив мене: «Мамо, хочу заспівати з вами пісню». Він сказав це так щиро, що я була вражена. У нас із чоловіком народилася ідея, щоб Юрчик співав разом з молодшим. І минулого літа ми спільно з дітьми записали пісню «Братику». Тепер, коли є така можливість, вони на концертах виконують саме цю композицію. Хлопці на сцені не соромляться, дуже розкуті, і це мене тішить.

— Траплялися кумедні випадки?

— Стараємося брати хлопців з собою, коли є виступи неподалік Львова. Коли я на сцені, прошу свій балет приглядати за дітьми за кулісами й на виході поправити одяг, щоб вони мали гарний вигляд. На одному з концертів я оголошую їхній вихід і бачу, що за кулісами нікого немає. Під оплески глядачів пішла шукати дітей. Виявилося, хлопці були у гримерці у навушниках зі своїми гаджетами. (Сміється). А іншого разу вони з батьком, нікого не попередивши, пішли на пульт звукорежисера й вирішили звідти вийти на сцену. В годину ікс за кулісами почалася паніка — ніде немає Олега й Юри. Але Віталій заспокоїв нас, і юні артисти вчасно з’явилися на сцені. Так що інколи буває нервово, але потім — весело згадувати.

— Як думаєте, у синів є майбутнє на сцені?

— Юрчик вдався в батька — уважний, організований і наполегливий. Але обидва сини дуже артистичні. Ми їх з дитинства не приховували, вони мають досвід інтерв’ю, не бояться відеокамер. Тому, якщо їм захочеться мати публічну професію, вони мають непогані шанси для втілення такої мрії. Але Юрчик має хист до комп’ютерів, гарно знається на техніці. Ми з Віталіком іноді звертаємося до сина по допомогу. Олежик характером у мене — спокійніший та розважливий. Коли треба щось вивчити до школи, він не заспокоїться, поки цього не зробить. Вчить вірш, повторює і ввечері і вранці. Дивлячись на нього, згадую себе — дуже відповідально ставилась до навчання.

— Коли вихідні, що полюбляєте робити з сім’єю?

— Любимо гуляти в парках, влаштовуємо пікніки на природі. Якщо погана погода, чоловік пропонує переглянути сімейне кіно. Всі погоджуються, але я чомусь завжди засинаю. Ще не було жодного фільму, який би я додивилася. (Сміється).

— У дитинстві, очікуючи Миколая, ви готували вірші, якісь творчі номери?

— Звісно. Але одного разу я запитала маму: «Чому Миколай так схожий на нашого сусіда?» — «Якщо ти так кажеш, Миколай може образитися й не прийти до тебе». Я так тоді розхвилювалася, що плакала. Але він приходив до мене завжди й дарував солодощі, мандаринки, рукавички та кольорові олівці. Одного разу Миколай подарував мені Барбі — я була на сьомому небі від щастя. Почала сама розробляти та шити їй одяг з маминих тканин. А потім у мене з’явилася коляска синього кольору — і то було щось неймовірне. Це були мої улюблені іграшки.

— Коли зустріли свого майбутнього чоловіка, пам’ятаєте, як відзначали перший Новий рік разом?

— Ми завжди були на сцені. Пригадую, якось за одну новорічну ніч відпрацювали вісім корпоративів у різних ресторанах. Почали о восьмій вечора, а останній виступ розпочався о п’ятій ранку. То був шалена ніч — у мене гуділи ноги і втомилося горло. А от Різдво, як я вже казала, завжди святкуємо в родинному колі. Обов’язково готуємо 12 страв, колядуємо. Ялинка, дідух, запах вареників, пампухів та куті. Ця казка зі мною ще з дитинства.

— У вашому творчому доробку багато щедрівок та колядок. Є якісь з дивовижною історією?

— У нашій родині заведено співати на свята. І в мене був пісенник з колядками, щедрівками, народними піснями та гаївками. Є в мене одна колядка — «У яскині», дуже старовинна, романтична й атмосферна, я її завжди виконую на концертах. А моя улюблена з дитинства колядка — «Спи, Ісусик, спи». З нею я ходила по сусідах, співала і збирала цукерки. Зараз доповнюю свій репертуар сучасними святковими піснями. Минулого року випустила авторську пісню «На Різдво» — світла й водночас танцювальна.

— Скільки у вашій колекції сценічних костюмів?

— Дуже багато, точно більше ста, і це наразі мій головний біль. Бо всі ці красиві плаття зберігаються у мене вдома. Я зараз стараюся менше купавати повсякденного одягу, бо вже нема місця, куди те все складати. Тому в мене велика мрія — мати свій будинок з великою гардеробною. Ми живемо в квартирі, і нам вчотирьох реально тіснувато.

— Щось робите для покращення умов проживання?

— Ми на етапі вирішення, де саме той будинок зводити. Віталік каже, що потрібно в Києві, а я чогось ще розмірковую, може, залишитися у Львові. Але, з огляду на щільний графік, вся робота відбувається в Києві, а у Львові, крім родини, нас нічого не тримає. Раз на тиждень ми буваємо в столиці, і постійні переїзди дуже втомлюють.

— Діти хочуть переїхати до Києва?

— Ми навіть з ними не обговорювали це питання. Думаю, їм буде нелегко. Наприклад, я поміняла чотири школи, і кожен раз було важко — тільки-но звикнеш до колективу, треба щось змінювати. Юрчик та Олежка комунікабельні, і вважаю, що вони швидко адаптуються в новому середовищі. Але вони дуже сумують за дідусем і бабусею, бо коли ми у відрядженнях, батьки опікуються малечею.

— Як з чоловіком розподіляєте побутові й творчі процеси?

— У мене немає хатньої робітниці, все роблю сама. Три чоловіки в хаті, треба нагодувати, прибрати. Сама ходжу в магазини й пораюся на кухні. Віталій завжди перебуває в музиці, він у цьому процесі цілодобово, на зв’язку з усіма спеціалістами, і, звісно, мене туди постійно висмикує з побуту. Віталій — дуже гарний батько, але він більш переймається роботою, а я як жінка й мати кажу, що крім творчості й роботи у нас є родина й діти — інша сторона життя, якій треба приділяти увагу, створювати сімейний затишок. Коли повертаюся з гастролей додому, мені хочеться перейти в іншу реальність — у хаті прибрати, наварити їсти, перевірити шкільні завдання… Це моя жіноча історія. (Сміється).

— Багато часу проводите в соцмережах?

— На жаль, так, і це дратує, але все одно хочеться хоч хвилинку погортати стрічку. Воно дуже затягує, тож де хвилинка, там і декілька годин. (Сміється).

— Які домашні справи вас заспокоюють?

— Люблю вишивати, читати. Книжки мене надихають.

— Незважаючи на щільний графік, ви завжди маєте чудовий вигляд. Існують якісь секрети — коли напружений ритм життя не впливає на зовнішність?

— Дякую. Признаюся чесно, у мене не завжди вистачає часу поїсти. Наприклад, вчора ми поснідали й поїхали у справах, повернулися пізно вночі й наварили пельменів. (Сміється.). На жаль, з харчуванням не все так просто. Коли напружений період, можемо хотдог, ще якийсь фастфуд купити. Але коли ми вдома, то харчуємося регулярно і вживаємо здорову їжу. Звичайно, великий вплив має сон, дома я лягаю не пізніше 11-ї години, п’ю багато води і вживаю овочі, фрукти.

— За останні два роки в наше життя увійшло таке поняття, як «кур’єрські доставки». Часто користуєтеся такими послугами?

— Мені більше до вподоби самостійно прийти на ринок чи в магазин, побачити товар своїми очима. Так само і з придбанням одягу через інтернет. Мені треба торкнутися до матерії, приміряти, роздивитися себе у дзеркалі. Інакше — дуже багато втрачаєш часу, щоб через пошту отримати, а потім повернути товар.

— Вам, мабуть, важко перебувати у людних місцях — впізнають, відволікають?

— Звісно, що таке трапляється. Тому я ніколи не ходжу сама. І завжди маскуюся. Надягаю кепку, окуляри, а зараз у цьому дуже допомагає маска. Але буває, і в такому вигляді впізнають і дивуються: «Невже Ірина Федишин сама купує ковбасу?» Зізнаюся, коли помічаю, що, наприклад, на ринку мене впізнають між рядами, намагаюся швиденько втекти. (Сміється). Бо трапляються дуже нав’язливі фани, які не тільки фотографуються, а й починають обійматися й розказувати про своє життя і розпитувати про моє. А я нерідко не маю часу для таких балачок, інколи не дуже комфортно відмовляти, тому на виручку приходить Віталік, який завжди поруч.

— У вас є новорічні привітання для наших читачів?

— Бажаю менше негативних новин і хейтерських коментарів. Бажаю більше часу проводити в родині, позитивних емоцій, любові й добра. Бережіть своє здоров’я, свої родини — це найбільше багатство кожної людини!

Оставьте ваш комментарий