У новорічній родинній комедії «Зірки за обміном»* актор зіграв чоловіка головної героїні — справжньої суперстар. На його блискучу голову раптово сиплеться купа випробувань, і врятувати їхній шлюб може лише справжня магія.

— Олеже, хто такий Давид, якого ви зіграли?

— Він — люблячий чоловік і батько, який намагається врятувати свою сім’ю. Давид дуже любить і поважає свою дружину, сприймає її такою, як вона є навіть без антидепресантів (Усміхається).

— Якого досвіду ви набули на знімальному майданчику стрічки «Зірки за обміном»?

— У мене були якісь такі дуже приємні емоції. Дещо, мабуть, навіть незвичні, бо до цього часу у мене був досвід зйомок лише в екшенах, якщо говорити саме про повний метр. Це були брутальні персонажі з досить складними характерами та вдачею. Для себе я часто пояснював це тим, що за статурою та зовнішністю інших ролей у моїй кінотеатральній кар’єрі й не могло бути. А тут я прочитав сценарій, дивлюсь — а мій персонаж такий, що хоч бери та ікону пиши: і багатий, і трошки красивий — ну, якщо зі спини дивитися. (Сміється).

— З кого «змалювали» свого персонажа?

— Якось я зустрічався з людиною, дуже схожою на Давида. Не розповідатиму, як і за яких обставин, скажу лише, що це успішний український бізнесмен. Але не в усьому є схожість, бо за сюжетом дружина в Давида ого-го — справжня суперзірка: і у фільмі, і в житті. Прототипу поталанило значно менше. (Сміється).

— Складно було працювати з Олею Поляковою?

— Наші зірки, вони в кадрі такі ж, як і в житті… Коли ми зустрілись з Олею, за збігом обставин перша наша спільна сцена відбулася в ліжку. Це було кохання з першого погляду. (Сміється). І я навіть трошки хвилювався: не по-чоловічому, а в акторському сенсі. Бо передусім потрібно було відчути партнера — як не крути. Ти зустрічаєшся з людиною, і має спрацювати та сама «хімія» на майданчику. Я знаю, навіть упевнений, що у нас це сталося. Нам вдалося зобразити одну велику родину. Чи щаслива ця родина? Спойлерити не буду, але скажу словами класика про те, що всі щасливі родини — щасливі однаково, а от нещаслива кожна по-своєму.

— Чи саме такий чоловік, як Давид, має бути поруч з такою характерною жінкою?

— Поля Малякова, як на мене, —  яскраво виписана Оля Полякова. І, звичайно, поруч має бути мудрий і масивний (і не лише зовнішньо, а й внутрішньо) чоловік. Який зміг би її міцно обійняти й заспокоїти.

— На вашу думку, Давид схожий на реального чоловіка Олі?

— Я спіймав себе на думці, що якщо в цьому проекті наші зірки втілюють образи майже самих себе, то я граю справжнього чоловіка своєї дружини. В одному інтерв’ю Оля зізналася, що вона дуже дякувала своєму чоловікові за те, що він стільки років її «витримує». Тому що таку красу, енергетику й запал треба спрямовувати в потрібне русло. І думаю, що цей фільм буде, мабуть, теж своєрідним компліментом чоловікам, у яких дуже яскраві дружини. А таких, повірте, багато…

— Чому, на вашу думку, варто піти в кіно на перегляд «Зірок за обміном»?

— Особисто мене зачепив сценарій, сподобався посил. Я намагався згадати українську повнометражну комедію, яка б так само відкрито пропагувала справжні родинні цінності, без прикрас. І до того ж дуже органічно. Саме тому я із задоволенням відгукнувся на пропозицію, а українським глядачам раджу піти в кіно й у цьому переконатися.

— Який ваш улюблений новорічний фільм?

— Для мене слово «новорічний» — синонім слова «диво». Особливо зараз його так не вистачає, воно необхідне нам усім. Бо вірити та сподіватися закладено в нас від народження. Я відповім, які в мене найулюбленіші твори з самого дитинства — це «Лускунчик» Гофмана та «Різдвяна історія» Діккенса. І, на щастя, ми маємо можливість подивитися їхні доволі вдалі екранізації.

— Розкажіть про свої сімейні традиції зустрічі Нового року.

— У моєї мами є новорічна іграшка, яка пам’ятає маму ще маленькою дівчинкою — це великий годинник, який завжди показує за п’ять хвилин опівніч. Кожного року ця іграшка займає своє почесне місце на ялинці. Для нас це вже стало майже ритуалом, традицією. Така маленька дрібниця, але скільки тепла та спогадів. Їх важко передати словами. Скільки вона вже бачила поколінь, радісних усмішок та щирих слів.. Це не просто іграшковий годинник, це наша маленька машина часу.

— Чи був досвід виконання пісень у кіно?

— Почнемо з того, що я артист. Тож співати — це частина моєї професії, причому в діапазоні від класики до року. І не лише на театральній чи концертній сцені. Якщо говорити про кіно — то співаю лише у гримвагоні. Але це поки що — хтозна, що буде завтра. (Сміється).

— Яку роль вважаєте знаковою у своїй кар’єрі?

— Є ролі, які змінюють тебе повністю. Це якась акторська хімія, бо треба зіграти не персонажа, треба прожити долю. У цьому глибина акторства як такого. Іноді сам не знаю, де закінчуюсь я, а де починається мій герой, і навпаки. Така собі акторська біполярочка. (Сміється).

У всьому є причинно-наслідковий зв’язок. Це так дивно усвідомлювати. Заради театрального Тартюфа багато років тому я підстригся наголо. Просто перед початком вистави. Бо я так відчував. Відтоді я таким і залишився, бо мені стало комфортно бути таким. І тут ти розумієш, що Ромео ти вже не зіграєш, бо у тебе інший типаж, та й ти сам вже геть інший.

Я щасливий актор. Радію тому, що в мене є можливість бути невпізнаним на сцені чи на екрані. Бо Ілля Муромець у «Сторожовій заставі», Гард у «Захарі Беркуті», Тарас у стрічці «Козаки. Абсолютно брехлива історія» — це реально якісь інші люди. І якщо у глядача теж змінюється щось у сонячному сплетінні від побаченого, з’являються сльози чи усмішка — це акторське щастя. Бо для митця творити — це як дихати, ти просто не можеш інакше.

— У житті з вами траплялися справжні дива?

— Це, мабуть, найскладніше запитання. Бо диво — воно в кожного і для кожного своє. І таких моментів у нас усіх доволі багато. Я знаю, що ви чекаєте від мене якихось історій, але для мене вони настільки мої, що хочеться, щоб так і залишилось.

Скажу вам чесно й без пафосу, для мене саме життя — це чудо. Ми так занурюємося в повсякдення, що перестаємо помічати найголовніше. Подивіться на дітей, вони в усьому бачать диво. І що дорослішим я стаю, то більше хочу в них вчитися цього — у всьому помічати диво, у всьому бачити радість.

— Вірите в Діда Мороза? Яких подарунків чекаєте від нього під ялинку?

— Я так щиро вірив у дитинстві в Діда Мороза, що сам ним став. (Сміється). І не раз приходив у цьому образі до своїх дітей. До речі, незважаючи на те що вони вже доволі дорослі, досі не здогадуються, що це був я. Ось вона, магія перевтілення та дитячої віри! Най так і залишається, адже головне, щоб їхні новорічні побажання здійснювалися. Отже, Дід Мороз був справжнім!

— Які будуть ваші побажання нашим читачам у новорічну ніч?

— Аби бути щасливим, не треба переробляти весь світ, але тут, на трьох метрах навколо себе — будь ласка. І виходить, що ти завжди всередині, завжди у щасті, завжди серед своїх людей, завжди в радості й любові.

Ніхто нам так і не відповість, у чому сенс бурхливого, загадкового і швидкого життя… тому — просто любіть. Любіть те, що робите. Любіть тих, хто поруч. Любіть того, хто допомагає вам дихати. Немає часу пояснювати, просто любіть. Бо це і є справжнє диво. І не лише в новорічну ніч!

за сюжетом

Суперники на сцені, зірки шоу-бізнесу Поля Молякова (Оля Полякова) і Фома Михайлівський (Михайло Хома), несподіваним чином опинившись в тілах один одного, намагаються повернути свої життя назад, але заради досягнення мети кожному доведеться вирішити сімейні та романтичні проблеми свого опонента.

Також у ролях: Сергій Либа, Дмитро Вівчарюк, Єлизар Назаренко, Роман Халаїмов, Наталія Сумська, Юрій Горбунов та інші.

* У кінотеатрах з 1 січня 2022 року.

Рубрики: Интервью Кино

Оставьте ваш комментарий