Сьогодні, в перший день Старого Нового року ТG покопався в запилених альбомах зірок і знайшов там їхні фото під ялинками, а вони поділилися спогадами про найзимовіше свято.

 Геннадій Вітер виступав під ялинкою за гроші

— Коли мені було років шість, ми з бабусею нарядили ялинку та підготували новорічну виставу для батьків. Пам’ятаю, тато з дощок збив сцену, не знаю, звідки він їх узяв, але я активно допомагав її збирати. Зі штор ми зробили куліси. Все було серйозно.

І ось настало свято. Мама з татом були глядачами, а ми з бабусею виступали. Точніше, вона мені допомагала, — згадує шоумен. — Зазвичай щороку я заробляв бали. А бали — це гроші. Того разу все продумав і заробив хитрим способом. Зазвичай було як — прочитав віршик, дорослі дали тобі гроші, і ти вільний. Я ж ні. На сцені спочатку заспівав пісню, тоді розповів віршик, потім — танець, сценка й таке інше, мої бали активно росли, коли ж мій репертуар закінчився, я довго-довго кланявся, поки мені ще давали гроші. Тоді за ніч заробив сім чи вісім карбованців. З великим теплом та посмішкою згадую той Новий рік.

Андрій Данилевич посипав пшеницею сусідів

— Мої спогади з дитинства пов’язані насамперед із радісним передчуттям свята. Напередодні Нового року ми завжди робили генеральне прибирання в оселі. Цим займалися чоловіки — тато, я та мої брати. А мама тим часом пропадала на кухні. Потім накривали на стіл і готувалися до приходу гостей. Вдома пахло чистотою, мандаринами та хвоєю — тато завжди приносив велику ялинку, а ми прикрашали її верхівку зіркою та вбирали гірляндами й іграшками. Ще, пам’ятаю, батьки завжди чіплали на ялинку солодощі у золотій та срібній фользі, а ми з братами потихеньку зривали та їли ці солодкі прикраси, — з усмішкою згадує ведучий проектів «Стосується кожного» та «Позаочі» на «Інтері». — А одразу після зустрічі Нового року ходили посівати до сусідів. Для цього тато надягав великий кожух, як у Діда Мороза, та клеїв собі вуса, а мама пов’язувала на голову яскраву хустку. Ми дзвонили в двері одним сусідам, інші приходили до нас. Допізна дивилися святкові концерти по телевізору. А вранці сім’я знову збиралася за столом. Було весело й радісно. Потім під ногами ще довго рипіла пшениця, якою ми посівали. (Сміється).

А ще у нас під ялинкою завжди стояли фігурки Діда Мороза та Снігуроньки. Спочатку вони були нам з братами по плечі, потім — по пояс, а тоді — по коліна. З кожним роком ми підростали, а вони залишалися стояти на тому самому місці. Під ялинкою. Щасливі спогади.

Що ж до новорічних ранків у дитячому садку, то найбільше мені запам’ятався костюм Шахового короля, тому що в ньому я сильно виділявся на тлі решти хлопчиків-зайчиків. Просто я в дитинстві дуже любив грати з татом у шахи. У результаті став королем на новорічній ялинці. (Усміхається).

Uliana Royce заздалегідь знаходила подарунки

— Найбільше з дитинства запам’яталося святкування Нового року у бабусі в селі. Наші батьки були за кордоном, а нам із сестрою хотілося якомога швидше отримати новорічні подарунки. Ми спеціально їх шукали і знайшли у бабусі в коморі за день до Нового року. Звісно, ми зробили вигляд, ніби нічого не бачили, і майстерно впоралися з цією акторською грою, — пригадує співачка й блогерка. — Я завжди вірила в дива й чекала Діда Мороза з подарунками. Для мене він був веселим і добрим дідусем. У мене лишилися фото, де я в костюмі Зайчика. У більш дорослому віці я була казковою Принцесою.

Євген Гашенко читав вірші та смішив гостей

— У дитячому садку я був Зайчиком. Цьому є фотопідтвердження. У моєму дитинстві не було великої кількості костюмів — мама сама шила. Десь брала якісь елементи різного вбрання, і так виходили новорічні костюми. Зайчика було пошити простіше, ніж, наприклад, Ведмедика. Мабуть, тому я й був цим персонажем. Причому не один я. У дитячому садку майже всі хлопчики були зайчиками. Яке місце мій костюм міг зайняти у «заячому» рейтингу — сказати не можу, — сміється актор «Дизель Шоу». — Ще я любив розповідати вірші. Когось із дітей це жахало, та тільки не мене. Особливо мене тішило, коли щось не так говориш, і глядачі починають сміятися. Мені вже тоді подобалося смішити людей!

Яна Глущенко соромилася потертих чешок

— Дитячий спогад про Новий рік — це пошук подарунків. (Сміється). Так, я завжди шукала презенти, які батьки ховали від мене, і завжди їх знаходила. Якось я нічого не знайшла, і тоді батьки подарували мені телефон. До того ж він був захований на видному місці, але я не побачила, хоча обшукала все, — усміхається акторка «Дизель Шоу». — Перша зустріч із Дідом Морозом у мене асоціюється з… потертими чешками. Це були 90-ті, грошей особливо не було, і, відповідно, готувати якісь химерні костюми не було за що. Я пам’ятаю, що дуже соромилася фотографуватися з Дідом Морозом у цих потертих чешках, і він прикрив їх своєю шубою. Тоді я була йому дуже вдячна.

А ще в дитинстві я була Лисичкою, Білочкою, Сніжинкою та Червоною Шапочкою. Мене ніхто не питав, ким я хочу бути. Мама сама обирала. Але я особисто не скаржилася. Я взагалі була невибагливою дитиною, тож істерик із приводу костюмів не влаштовувала.

Руслан Сенічкін прикрасив святкового капелюха

— Яскраві спогади — це коли збирається вся родина, відчувається запах ялинки. Для мене найголовнішим був навіть не Новий рік, а прикрашання ялинки. Пізніше у країні стали з’являтися петарди й салюти. Тож крім звичайних хлопавок надворі можна було побачити ці вогники, які літали по небу. Я цього моменту найбільше чекав, — розповідає ведучий «Сніданку з 1+1». — Вдома здебільшого не переодягалися у святкові костюми. А на фото я був Петрушкою в дитячому садочку. Мама підшила ґудзики, зробила прикольного капелюха мені на голову, я сам доклеїв до нього дощик.

Лідія Таран ледве влізла у костюм Колобка

— У дитинстві святкували Новий рік у садочку. Це був «офіційний» Новий рік. З ялинкою, подарунками та всіма іншими персонажами. А вдома, пам’ятаю, це було свято для дорослих: збиралися друзі батьків, і вони там вночі святкували, але без нас, — пригадує ведуча ТСН. — Інколи нам давали квитки на новорічну виставу  — «на ялинку». Найкрутіше з того, що там було, — відрізна частина квитка, на якій було написано «Подарунок» із печаткою. За цим квитком можна було отримати подарунок, і тому всі так любили ці вистави. За подарунки.  Коробка цукерок у ті часи — величезне свято.

На новорічних святах у садочку я зазвичай була Сніжинкою. А найяскравіша роль — Колобок (на фото). Мама власноруч зробила костюм із пап’є-маше, у який я ледве влізла. У цьому і є найбільша цінність.

Ната Сміріна злякалася Діда Мороза

— У моєму дитинстві ми завжди зустрічали Новий рік у галасливому колі сім’ї та сусідів.  Я танцювала під ялинкою й не розуміла, чому не можна, щоб Новий рік був щодня, — розповідає вокалістка гурту Astronata. — Якось я була Снігуронькою в дитсадку й дуже злякалася Діда Мороза!  А потім тікала від нього з дикими криками й плачем. Десь навіть є фото: всі дітки щасливі й задоволені вишикувалися поруч із Дідом Морозом, а я, заплакана, стою в найдальшому кутку і мрію втекти якомога швидше. Ще я грала у садку найдивнішу роль — Чашечку. Я була Чашечкою з сервізу з невідомої мені причини та задуму. Ще була Книжкою… Чомусь багато неживих предметів.  Але Мавпочкою й Турецькою принцесою теж пощастило побувати.

Рубрики: Інтерв'ю Зірки

Залиште ваш коментар