Минулого року співачка з англомовною піснею Cheers перемогла в міжнародному музичному онлайн-конкурсі Djooky. Вона отримала приз – поїздку до Лос-Анджелеса на студію Capitol Records. Після повернення ТГ поговорив з Джеррі про подорож за океан та плани на 2022 рік.

— Джеррі, які емоції переповнюють вас після повернення із США?

— Я дуже наповнена. Вражена відкритістю, дружелюбністю, світлими намірами людей в Америці. Налаштовувалась дуже серйозно, що треба себе проявити по максимуму, показати, що все вмію і зроблю. Приїхала, а там — прості люди! Вони просто роблять свою справу, у них зовсім немає зверхності, мовляв, ми з Лос-Анджелеса, ми дуже круті. Я працювала с Браяном Малуфом — це мультиплатиновый саунд-продюсер і саунд-інженер, що працював з Майклом Джексоном та Мадонною, але у нього не було ані краплі зверхності. І люди, з якими він мене знайомив — серед них були директори великих лейблів на зразок Atlantic Records, саунд-продюсер Еда Ширана, — вони всі були дуже прості та щирі, що для мене стало справжнім відкриттям. Звичайно, в нашому музичному бізнесі також багато привітних людей, але там ти очікуєш «масштаби», які в реальності проявляються не у «величі», що її демонструють люди, а в масштабності їхньої роботи.

— Як провели час на студії? Що вдалося реалізувати з творчих задумів, що встигли записати?

— 3-4 роки тому, коли я ще була на лейблі Vidlik, написала пісню «Бути зі мною», на яку чомусь тоді ніхто не звернув уваги, тому я її не випустила. Написала, показала всім, хто тоді був для мене авторитетами в музиці, — і все, далі вона лежала в столі. І ось коли я вже опинилась в США, а Браян (Малуф) відбирав демо пісень, над якими ми мали працювати, то він чомусь зупинив свій вибір саме на ній. Тож мені довелось перекладати її англійською, вона тепер називається Talk (So Toxic).

Працюючи над нею, ми дійшли до бриджу (перехідний фрагмент. — Ред.) пісні — я там співаю українською «часом мені здається, що час витіка повз нас». Браян це слухав-слухав — і каже: «Яно, мені так сподобалось, давай це так і лишимо». Тому вся пісня буде англійською, а бридж — українською мовою. Крім того, ми працюватимемо над іншими англомовними треками, але вже тут, в Україні, адже зробити все за тиждень не видавалося можливим. Браян знайомив мене з багатьма талановитими і крутими людьми, що працюють у музичній індустрії, — і на це теж ішло багато часу. Тому продовжуватиму створювати пісні тут, а в Штати відправлятиму на мастеринг у форматі Dolby Atmos — це зараз найбільш просунутий формат, який дає відчуття, ніби перебуваєш у концертній залі, навіть якщо слухаєш через маленькі навушники.

З саунд-продюсером Браяном Малуфом

— Чи був вільний час? Які визначні пам’ятки були у обов’язковому списку для відвідування?

— Багато часу проводила на студії, також постійно відбувались дзвінки-знайомства-зустрічі. Тому встигла побачити більш попсові місця та бутики, які не так сильно мене вразили, як прогулянки житловими районами. Нарешті я роздивилася їхні американські будиночки, які раніше могла бачити лише в кіно! Наприклад, ми були в районі, де багатоквартирні будинки стоять прямо у хвойному лісі, і дівчинка, яка мене туди привезла, каже: «Я зранку встаю та йду годувати оленів», — уявляєте?

— Яку Америку відкрили для себе? Чого точно не чекали?

— Не очікувала побачити таку велику кількість безхатченків. На контрасті з побаченим я зрозуміла для себе «жирні плюси» життя саме в Україні і з гордістю розказувала про це місцевим. Це наш високий рівень сервісу, смачна їжа в ресторанах і навіть продукти, здається, більш смачні. І чистота вулиць: коли ви бачите у нас сміття і вам здається, що от у США так не буває, то… буває! Україна в якихось сферах абсолютно не поступається Америці.

— Зі США ви повернулися іншою?

— Звідти неможливо повернутися такою, як раніше. Це був гіперінтенсивний тиждень — і я навіть на клітинно-фізичному рівні відчувала процес створення нових нейронних зв’язків у моєму мозку. Треба було постійно розмовляти англійською, налагоджувати контакти, спілкуватись у ліфтах — я повністю поринула в культуру small talk (легка світська бесіда. — Ред.) і швидко навчилась говорити з незнайомими людьми на будь-яку тему. А ще там роблять компліменти просто на вулиці. Я стояла у своїй піжамі з українським орнаментом, який виготовила спеціально для подорожі, і кожна друга людина, що проходила повз мене, казала мені щодо цього компліменти.

— Вже плануєте наступний візит до Штатів?

— Я планую там навчатись —  і зараз роблю все, щоб це сталося.

У Лос-Анджелесі на студії Capitol Records

— З яким настроєм проводжали 2021-й? Чи все збулося, про що мріялося?

— З великою вдячністю: цей рік багато чого навчив. Я прокачалась щодо концертів, краще зрозуміла себе, а головне — поїздка в Америку дала мені поштовх, показала нові можливості.

— Ваше найбільше надбання у році, що минає?

— Нова я.

— Одне з ваших нових я — ви спробували себе в ролі стендап-коміка, чи плануєте розвивати цей напрямок?

— Мені було б цікаво періодично співпрацювати з тими, хто допомагав мені з дебютом. Не хотіла б бути повноцінно в стендапі, але ця сфера мені імпонує як ще один прояв мого его. Адже я дивлюся багато стендапів — і періодично виникають думки та ідеї щодо власних жартів.

— Якщо говорити про втрати: з ким або з чим попрощалися назавжди?

— Зі страхом висловлювати свою думку.

— Де проводили найбільше часу у 2021-му?

— В ресторані Good Girl: я там і пісні пишу, і з друзями зустрічаюсь, і, власне, їм. Це вже як мій коворкінг.

У США

— Часто буваєте у рідному Василькові?

— Не надто часто, бо не вистачає часу.

— Які спогади викликають слова «батьківський дім»?

— Завжди згадую, як я йшла до школи, відчуття прохолодного осіннього ранку та вологих листочків у парку.

— Який Новий рік у рідному домі згадується з особливою теплотою?

— Був один епізод, що дуже врізався в пам’ять. Ранок після Нового року, у тата по телевізору показують якусь східну програму, здається, в Японії — у них тільки відбулося свято, різні часові пояси. На екрані салюти, мама накриває стіл, пахне смаженим — і вся родина потроху збирається. І я відтоді щороку намагаюся відтворити та прожити саме ці відчуття.

— Мрієте про свій дах над головою замість орендованого житла?

— Звичайно! Своє житло дає відчуття якоїсь заземленості, точки опори. Але сучасний світ вимагає мобільності, тому поки так.

— Який вигляд зараз має улюблений куточок там, де мешкаєте?

— Це моя студія, яку я поступово починаю облаштовувати, та мій затишний невеличкий кабінетик, де так гарно пишеться.

Із Анною Трінчер

— Що спонукало вас записати дует з Анею Трінчер? Як ви зійшлися на ґрунті спільної творчості?

— Я практично закохалася в Аню, коли подивилась одне її інтерв’ю. Зрозуміла, що та обкладинка, яку бачать усі, насправді приховує дуже глибоку особистість, розумну та сформовану. Вона ж навіть збирається заміж! А щоб вийти заміж, потрібно мати стержень. Словом, я захопилась нею як людиною, так і народилась ідея про колаборацію. А далі ми так гарно спрацювались, що вирішили повторити.

— Як гадаєте, яким чином ця колаборація вплине на вашу творчу долю?

— Ми замахнулись на семпл культової новорічної пісні Ірини Білик «Мне не жаль тебя». Сама Ірина не одразу дала на це дозвіл. Їй надіслали початковий текст — до речі, без музики, що, певно, справило на неї хибне враження, адже «красива музика плюс прості, дивні слова» — це в принципі суть мого стилю. Уявіть, що вам прислали текст моєї пісні без музики. (Сміється). Я б теж на місці Ірини відмовила… Так чи інакше, текст довелося переписувати. До того ж українською мовою дуже мало таких кльових і сучасних новорічних пісень, а ми з Анею створили цілих дві.

— Розкажіть про співпрацю з Віктором Бронюком? Його хіт «Олені», мабуть, слухали з дитинства?

— Так, це теж культовий трек, який у мене й моєї сім’ї безпосередньо асоціюється з Новим роком, зі светрами з оленями. Я навіть не очікувала, що Віктор погодиться, а він так дуже просто зголосився, мене це приємно здивувало.

— На перший погляд, ви з Віктором — повні протилежності. У чому знайшли точки дотику?

— Я б не сказала, що ми — протилежності. У нього також достатньо народні тексти, а ще він проста й хороша людина, на цьому й зійшлись.

— У Бронюка «Олені» вже багато років хіт номер один. Про яку свою пісню можете сказати: «це моя годувальниця»?

— #ОХРАНА_ОТМЄНА.

— Після послаблення карантину ви багато гастролювали. Яке місто відкрили для себе цього року?

— Охтирку й Славутич. Дуже своєрідні й цікаві міста. У Славутичі, наприклад, немає вулиць — там існують тільки райони, що беруть назви від колишніх радянських республік.

— Що з небилиць та історій про вас найбільше смішить чи засмучує?

— Смішно, що до батька досі приходять на базар його знайомі й кажуть, яка хороша дівчинка була, а тут вийшла за себе заміж, що вона таке придумала. (Сміється).

Джеррі із Іриною Білик та Анною Трінчер

— Ваші пісні впізнають буквально з перших нот. Як вдалось розвинути свою індивідуальність?

— Це виходить природним шляхом, тому що я дозволяю собі бути собою й нічого не придумую. Раніше думала, що буду, скажімо, «українською Ланою Дель Рей», а потім зрозуміла, що це більше схоже на приниження, відчуття меншовартості, коли ти «українська хтось». Ти — українська, світова, яка хочеш — лише одна! Звичайно, на початку шляху можна когось довго наслідувати, але протягом років всередині шліфується власний стиль — унікальний, притаманний лише тобі.

— Яких змін ви хотіли б у своєму житті наступного року?

— Зустріти свою людину.

— Чи можете анонсувати, які прем’єри готуєте до 2022-го?

— Я ностальгую за двотисячними, тому, натхненна цим трендом, випускаю віртуальний диск, у якому буде, як колись, дві сторони: сумна й весела. На «веселій» міститимуться ваші нові улюблені хіти, а на «сумній» — ліричні. Цей реліз нарешті об’єднає під однією вивіскою різні сторони моєї особистості.

Бліц: Дякую, минулий рік!

— Чи зустрічали коли-небуть Новий рік в екзотичній країні?

— Поки що ні, завжди святкую Новий рік з батьками. А тут і свої переваги є: завжди комфортно почуваюсь наступного дня.

— Ви колись були Снігуронькою?

— Ні, радше була в сукнях з квіточками та вигадувала, що в образі весни.

Які справи відклали на наступний рік?

— Здається, я вперше в цьому році закриваю свої «хотілки», що на Новий рік треба абсолютно нові цілі ставити.

— Яким одним словом можете описати рік, що минає?

— Дякую!

— Хлопавка, бенгальський вогонь чи феєрверк?

— Я хлопавки після свого останнього кліпу #Екса_вгівевей ненавиджу, тому що одна з них вистрілила мені в лоба й набила ґулю. Словом, я не фанатка піротехніки, але бенгальскі вогні — це завжди атмосферно.

Теги:

Залиште ваш коментар