Співачка з багатим творчим минулим розпочинає нове музичне життя. Саме так, адже Люся — переможниця українських та міжнародних конкурсів і фестивалів, яскрава ведуча й талісман «Чорноморських ігор». Нещодавно вона презентувала дебютний кліп на пісню «Подруга» й розповіла ТG про свою жагу до перемоги.

Євген Бурляй

— Люсю, як відбулося ваше знайомство з музикою?

— Зараз я — авторка й виконавиця власних пісень. А до цього пройшла багатий і цікавий творчий шлях. Я була гіперактивною дівчинкою, і батьки, коли мені було три рочки, вирішили спрямувати мою енергію у творчість. Відвели мене на вокал, і відтоді я на сцені.

— Де ви почали вивчати нотну грамоту?

— Мені дуже поталанило. У моєму рідному Кривому Розі дуже розвинуто все, що стосується дитячого шоу-бізнесу. Звісно, я навчалася в музичній школі, але починала свій шлях у шоу-групі «Нотка». Потім була студія «Ля-ля-фа», де моєю викладачкою була чарівна Оксана Єфимчук. Вона стала моєю душею, тому що не лише навчає діток співати, а й виховує справжніх людей. Оксана Володимирівна не просто прагнула навчити нас мати гарний вигляд на сцені, її бентежило те, як ми поводимося за кулісами. Вона на власному прикладі демонструвала, як гідно поводитись у різних складних ситуаціях. Крім того, Оксана Єфимчук — неймовірний автор усіх моїх дитячих пісень. Саме так я зробила перші кроки у справжньому дитячому шоу-бізнесі.

— Потім щось пішло не так?

— У 15 років я переїхала з Кривого Рогу до Києва й почала навчатися в естрадно-цирковому коледжі. Але згодом до мене прийшло розуміння, що шоу-бізнес — це не моє. Тобто в мене не виникало бажання перебувати на сцені лише заради співу. Бути зіркою не хотілося. Так тоді мені підказувало серце, а я до нього завжди прислухаюся. Вважаю, що під цим бажанням повинно бути якесь підґрунтя. Завжди захоплювалася тими, хто створював щось своє й демонстрував це публіці.

— Чому ж зараз змінили ставлення до цього?

— Два роки тому я народила сина, і в мені відкрилося щось нове. Почала писати пісні. Цікаво, що на той момент у мене не було такого досвіду. З’явилася впевненість у собі, і цими відчуттями я поділилася зі своїми найближчими людьми. Отримала шалену підтримку. За короткий час зібрала чудову команду однодумців, які вірять у мене. А я вірю в них. Саме це надихає й надає впевненості у досягненні певних висот. Дуже радію, що саме зараз починаю свою кар’єру, й анітрішечки не жалкую, що не стала цього робити в підлітковому віці. У 15 років я не розуміла, що саме маю робити, лише хотіла стати артисткою. Це була моя мрія. Але мені зазвичай хочеться діяти усвідомлено. Тому зараз є розуміння, що потрібно робити далі, у якому напрямку рухатися. Досвід допоможе мені гідно йти своїм шляхом.

— Як виник ваш сценічний псевдонім?

— Мені нічого не довелося вигадувати. Мене звуть Люся. Моє ім’я мені дуже подобається, хоча знаю, що в декого воно викликає посмішку. А Кава — це похідне від прізвища Коваленко. Саме так друзі називали мого дідуся, потім батька, брата й мене з самого дитинства.

— Ви дебютували з піснею «Подруга». Як просувається робота над іншими треками?

— Нині готові шість треків. Я певний час слідкувала за процесом і дійшла висновку, що слід якнайшвидше випускати нові пісні для того, щоб люди знайомилися з моєю творчістю. Крім того, я бачу зацікавленість у моїх піснях, і це надихає. Наприклад, учора одна дівчина написала в коментарях до кліпу, що мріє, щоб моя пісня з’явилася в караоке. Це неймовірно! Я віддячу за це своєю творчістю й гарними треками, а вони в мене дуже різні, зроблені в різних стилях. Впевнена, що зможу здивувати своїх прихильників.

— Якою уявляєте свою аудиторію?

— На сьогодні я вже створила понад 30 пісень і маю чітке уявлення, для кого саме вони призначені. Загалом мої пісні — про жінок і для жінок і мають у собі позитивну мотивуючу енергію. Вони повинні окриляти всіх дівчат. Зверніть увагу, що я будь-яку жінку будь-якого віку називаю дівчинкою. Мені це нічого не варто, але я бачу, як це тішить і підбадьорює милих дам. Завжди усвідомлювала, що зробити людині приємно — неважко.

— Як ви шукали свій стиль?

— Я пишу сама й бачу свої пісні у різних стилях — саме так, як вони народжуються. І це круто, бо люди різні, і їм подобається різна музика. Я не боюся експериментувати, а те, що треба дотримуватися трендів, — взагалі не про мене. Вважаю, що слід співати лише те, що подобається саме тобі. Я, наприклад, кайфую від своїх пісень. Впевнена, вони ніколи мені не набриднуть, і мені ніколи не буде за них соромно. Мої пісні — як діти. Вони народжуються, і я вважаю їх найкращими та ні на кого не схожими. Таке моє ставлення, і переконати мене в протилежному не здатен ніхто.

— Історії, які ви розповідаєте у своїх піснях, відбувалися насправді, чи то все плід бурхливої фантазії?

— Моя дебютна пісня — «Подруга» — присвячена моїй подрузі. Цьогоріч ми святкуємо ювілей — нашій дружбі виповнюється 15 років. Обожнюю робити відео- чи фотопривітання, і щоразу стикаюся з проблемою — яку ж пісню підкласти під «візуал»? У даному разі було те саме — не могла знайти бадьорої й веселої композиції. Тому написала такий трек сама, і дуже пишаюся результатом. Уявіть: я не лише виконую пісню, а й роблю приємно близьким людям.

— Як відбувалися зйомки кліпу?

— Я запросила свою подругу Лізу, вона режисерка. Ми разом писали сценарій, розробляли сюжет, вигадували ідеї. Підготовчий період тривав два місяці, і це були дивовижні часи! Ми насолоджувалися кожним моментом разом. Ця атмосфера передалася на відео. Знайомі це бачать і кажуть: «Люся, ми в цьому впізнаємо тебе». Дехто навіть плакав при перегляді, настільки це було зворушливо.

— Подейкують, що дружби між представницями прекрасної статі не існує. Ви своїм прикладом доводите протилежне. У чому секрет міцної жіночої дружби?

— Довіра — це найголовніше. Коли людині можна розповісти будь-яку таємницю — це безцінно! Ми з Мірою (подруга, якій я присвятила пісню) бачимо цей світ однаково. А ще вона неймовірно добра. Саме за це я її неймовірно люблю. Це величезна рідкість у наш буремний час, коли у більшості стосунків присутня лише вигода, заздрість і комерція.

— Як гадаєте, за що вона любить вас?

— Думаю, за те саме. А ще я — її акумулятор, завжди тримаю в тонусі, ніколи не дам розслабитися, бо хочу, щоб вона була найкращою. Ми завжди одна одну підтримуємо та вважаємо, що у нас все буде добре. Знайти людину, яка безумовно тебе любить і вірить у тебе, — велика рідкість, тому це треба берегти. А ще я хрещена мама її донечки.

— Як вас сприймали однолітки, особливо хлопці у школі? Адже ви дуже висока і струнка…

— Ніколи щодо цього не комплексувала. У моїй родині всі високі, тож я завжди впевнена у своїй зовнішності. Свого тата вважаю найкрасивішим у світі, і я дуже на нього схожа. А якщо так, то я — друга в цьому списку. (Сміється). Як бачите, я не страждаю від низької самооцінки. І взагалі, у мене найкраща сім‘я, яку я просто обожнюю. Батьки з дитинства завжди мене підтримували й любили.

— Ви як артистка рано почали отримувати гонорари?

— Я отримувала гонорари з п’яти років. Вміла яскраво запалювати на різноманітних святах і навіть весіллях. Тому була затребуваною й забезпеченою дитиною. (Сміється). Батьки мене підтримували, тому що бачили — у мене це добре та невимушено виходило. Так, я непогано заробляла, бо ніколи не розуміла, що означає сидіти без роботи.

— Які у вас були дитячі забаганки?

— Я не була розбещеною дитиною. Батьки мене гідно усім забезпечували. Але я по життю максималістка. Тому якщо діти, заходячи в іграшковий магазин, благали: «Мамо, купи мені ляльку!» чи «Мамо, купи мені конструктор!», я просила: «Мамо, купи мені все!» (Сміється). Згодом, звісно, мені пояснили, що все купити неможливо. А ось батько був моїм найнадійнішим банком. Наприклад, мені на день народження подарували 100 гривень. Я їх віддавала татові, а він мені замість цього видавав три банкноти по одній гривні й казав: «Бачиш, як вигідно — у тебе була одна купюра, а тепер три». (Сміється).

— Поділіться найяскравішим спогадом з музичного дитинства.

— Насправді таких спогадів багато. По-перше, декілька років поспіль я брала участь у «Чорноморських іграх» — і як сольна виконавиця, і з гуртом. Потім стала талісманом цього фестивалю. Значна частина мого дитячого життя пов’язана з цим заходом. По-друге, моя участь у багатьох міжнародних конкурсах. Коли розумієш, що за тобою Україна, це надихає. А у «Кроці до зірок» я виграла всі головні призи. У мене багато перемог і неймовірних концертів. Колись я навіть мала бути на розігріві у Ла Тойї Джексон, коли вона приїздила до міста Славутича. Але нас поміняли місцями, і я вийшла на сцену вже після її виступу.

— Пісня «Подруга» — ваш дебют. А яка ваша композиція була створена першою?

— Через півроку після народження сина я написала для нього пісню українською мовою: «Маля». Вона неймовірно душевна. Незабаром слухачі матимуть можливість її почути. Вона дуже мелодійна, з ніжним текстом, максимально наповненим любов’ю до моєї дитини.

— До речі, чим ви займалися, коли взяли перерву в шоу-бізнесі?

— Я була керівником і арт-директором у великому ресторанному комплексі, де займалась організацією святкових заходів та шоу-програм і часто співпрацювала з різними артистами.

— Важко уявити маму й дружину, яка не готує для родини якісь кулінарні шедеври. Є чим похвалитися в цьому напрямку?

— Мені вдаються чудові страви з яєць — омлети, яєшні. (Сміється). Усе інше — то не моє… Я не готую, і в мене ніколи не було хисту до цього. Хоча зараз дуже модно бути шеф-кухарем і брати участь у якомусь шоу.

— Як співачка ви мрієте взяти участь у якомусь вокальному шоу на ТБ?

— Ні, не бачу себе в таких шоу, хоча розумію, що вони гарно впливають на популярність. Але якщо будуть пропозиції і я зрозумію, що мені буде в кайф, то, звісно ж, погоджуся.

— Як би поставилися до пропозиції знятися в кіно?

— Це мрія моєї мами — щоб її донька стала актрисою. Під цим є певне підґрунтя. Я навчалась у школі-студії акторської майстерності та імпровізації «Чорний квадрат» і маю певний досвід. Тому не виключено, що коли-небудь зіграю роль у кіно чи серіалі.

— Які плани на майбутнє?

— Нещодавно ми закінчили зйомку нашого другого відеокліпу на пісню «Коханий», де я вперше стала режисером і сценаристом, і найближчим часом плануємо презентувати її для всіх слухачів.  Я присвячую цю пісню своєму коханому і всім справжнім чоловікам. Відео вийшло душе душевне й зворушливе, ми хотіли показати справжні сімейні цінності, почуття, стосунки. І запросили до участі у зйомках не акторів, а справжні пари, сім‘ї, які не грали у кадрі, а проживали кожну мить, мали справжні емоції та почуття. Сподіваюсь, що пісня стане улюбленою для всіх закоханих.

БЛІЦ: крекс-пекс-секс

— Вірите в дива? Вони траплялися у вашому житті?

— Так. Але люди не завжди можуть їх розгледіти. Найголовніше диво в моєму житті — народження сина.

— Ви коли-небудь писали листи до Діда Мороза чи Миколая?

— У нашій родині не було такої традиції. Мені, навпаки, було важливо розуміти, що саме батьки роблять для нас із братом сюрпризи. І коли ми були малечею, казка на цьому не закінчувалася, бо приходили бабусі з дідусями — і подарунків ставало ще більше.

— Коли ви були дитиною, батьки запрошували в гості Діда Мороза та Снігуроньку?

— На новорічні свята я сама не раз була Снігуркою й бачила цих казкових персонажів за лаштунками. Тому батьки розуміли, що для мене поява на порозі нашого дому дядька з бородою не стане дивом.

— На сцені бували якісь курйози?

— Одного разу я, ще малечею, грала Чарівницю, і мені потрібно було вимовити заклинання «Крекс-пекс-фекс», але я обмовилася і сказала «Крекс-пекс-секс». У залі почалося веселе пожвавлення серед дорослих, а я не розуміла, чому мої батьки почервоніли.

Залиште ваш коментар