Відомий актор і телеведучий у 24-серійному українському детективі «Провінціал»* бореться зі злочинністю та розслідує заплутані злочини. Про зйомки, улюблені місця у столиці та знаменитого батька Оскар Кучера розповів у інтерв’ю ТГ.

 * Дивіться на «Інтері» з понеділка по четвер о 21:00.

— Оскаре, як часто отримуєте пропозиції знятися в Україні?

Тільки за 2021 рік я знявся у трьох українських серіалах різного формату. Один із них — «Провінціал», який виходить на телеканалі «Інтер». У цьому проекті мені дуже сподобався сценарій: перші вісім серій, які вислали для ознайомлення, були просто вогонь! На окрему увагу заслуговує режисер та акторський склад. І потім мені так хотілося в Київ! До цього я вже мав в українській столиці два проекти — і отримав велике задоволення від зйомок.

— Наскільки прискіпливо ставитеся до серіалів та фільмів, у яких вам пропонують знятися?

Я досить часто відмовляюся від пропозицій. Починається все зі сценарію. Буває, читаєш запропонований сценарій і знаходиш його цікавим, але роль така прохідна, що нічого не придумаєш. Який сенс займати чиєсь місце?

— Кого граєте у «Провінціалі»?

Виконую роль капітана поліції Єлістратова. У мого персонажа складаються дещо напружені стосунки з головним героєм — Миколою Семашком, якого перевели до їхнього відділу з села. Поява Семашка сплутала всі плани Єлістратова щодо просування кар’єрними сходами. Тому він робить Миколі різні капості, щоб того звільнили. Мені було дуже цікаво створювати образ Єлістратова. Він потрапив у ситуацію, коли через допущену помилку важко повернути все назад. І зараз Єлістратов — людина, яка перебуває на межі. Про нього не можна сказати, негативний герой чи позитивний — настільки він різний! Сподіваюся, що глядач зможе побачити всю незвичність цього персонажа, яку мені хотілося передати.

— Легко було вжитись у роль? Наскільки вам близький характер цього героя?

У якій би ролі не знімався, все одно її виконую я. Просто шукаю якісь грані себе в тому, що роблю. Завдяки цьому й виходить певний персонаж. Що ж до Єлістратова, то він, можливо, далекий мені за вчинками, але близький за характером. Він різний — ось у чому річ. І це мені подобається. Саме це мене й зачепило в ролі найбільше.

— Вам більше подобається грати хороших чи поганих хлопців?

Останнім часом граю поганих хлопців та отримую від цього величезне задоволення.

— Де відбувалися зйомки «Провінціала»?

Більшість зйомок проходила в Києві, у Бортничах — там розташовані павільйони. Це, звісно, дуже своєрідне містечко. (Усміхається). Ще ми багато знімали в Ірпені. Я закохався в це місто! Незважаючи на те що туди досить далеко їхати, я робив це із задоволенням! Місто — просто цукерка!

У серіалі багато екшену. Вам доводилося виконувати якісь трюки?

Здебільшого всі мої трюки були пов’язані зі стріляниною. Я вже мав проекти, де доводилося тримати зброю в руках. Тому в цьому питанні на зйомках «Провінціала» я іноді навіть виступав у ролі консультанта для інших акторів, але тільки коли вони самі про це просили.

— У серіалі «Провінціал» хороший акторський склад. Як складалися стосунки з колегами на знімальному майданчику?

У нас була така класна команда! Сашко Пашков, Діма Шевченко, Льоша Морозов, Влада Веревко та я — наша чудова п’ятірка. Перебувати разом на майданчику було справжнім задоволенням. На зйомках «Провінціала» народилося стільки афоризмів, що Сашко Пашков навіть зробив майки з цими фразами та подарував усім головним героям. Наприклад, із висловом «Ми ніколи не знімемо цю сцену». Просто у нас був досить великий виробіток, а зміна триває не більше 12 годин, тож ця фраза звучала у нас на майданчику доволі часто.

— Як проводили вихідні в Києві? Чи є у нашому місті улюблені місця, куди обов’язково навідуєтеся після приїзду?

У мене багато друзів у Києві. Два спортзали, куди я ходив через день — побігати на доріжці або потягати залізо. А ще я дуже люблю київські кафе та ресторани. З господарями деяких із них ми вже встигли потоваришувати. Особливо подобається район Бессарабки — від вулиці Басейної до бульвару Лесі Українки. Тож мені дико хочеться повертатися до Києва! І якщо буде якась пропозиція — не замислюючись поїду. Не слід забувати, що мій батько звідси родом, і вся моя сім’я по його лінії жила в цьому місті. Батько народився у 34-му та переїхав з Києва лише в 71-му році, а бабуся взагалі прожила тут до останнього дня. Ще свого часу в мене було дуже багато програм і проектів, які знімали в Києві. Тож це місто для мене рідне.

— Ваш батько — відомий режисер та мультиплікатор Олександр Акимович Боголюбов («Батальйони просять вогню», «Мелодія на два голоси», «Пригоди Незнайки та його друзів», «Чарівник Смарагдового міста». — Ред. ). Що він вам розповідав про своє київське дитинство?

На жаль, батько мені не дуже багато розповідав про Київ. Він із братом Валерієм — діти війни. Якось їх посадили до в’язниці за зброю — вони її знайшли й не здавали. Вірніше, Валерик знайшов. Татового брата тоді посадили на 10 років, а самого батька, здається, на два роки за те, що він не видав брата. Ось такий час був. Тато жив у Києві, працював, навчався на курсі у Леоніда Варпаховського. Моя бабуся жила на проспекті Перемоги, 5. І я зараз, коли добираюсь на кіностудію Довженка, проїжджаю повз цей будинок. Чудово пам’ятаю, як приїжджав сюди і якийсь час жив тут улітку.

— Вашого батька не стало більше року тому. Що з його відходом змінилося у вашому світосприйнятті?

Так, він помер у віці 85 років. Тато прожив прекрасне, дуже важке, але дивовижно насичене життя. У нього сталася проблема з серцем, через що він потрапив до лікарні, і вже там заразився ковідом. На жаль, його просто неправильно лікували. Відверто кажучи, я, мабуть, був готовий до такого, хоч до цього не можна бути готовим. Можливо, це прозвучить банально, але вічних людей немає — як кажуть, усі там будемо. Я просто щасливий, що мав такого батька. Ми не надто часто спілкувалися, тому що я жив власним життям, а вони з мамою — абсолютно самодостатні люди — вели своє життя. Але з моменту смерті тата я з мамою спілкуюся, мабуть, більше, ніж за все життя. Раніше я знав, що вони з татом удвох і їм добре разом. А тепер його не стало і мама залишилася сама.

— Ваш батько мав ще одну сім’ю. Ви спілкуєтесь із його дочкою від першого шлюбу?

Так вийшло, що я народився й жив у Москві, а сестра Юля — зі своєю родиною в Києві. Тож спілкуватися було складно. Але зараз ми з нею постійно на зв’язку. До речі, я добре пам’ятаю, як вона приїжджала до нас у 80-х. Мені тоді 12-13 років було. Потім минуло досить багато часу, і зараз, незважаючи на те що Юля перебуває дуже далеко, ми підтримуємо контакт, я дуже люблю її та її родину. Завдяки сестрі я вже став дідусем! У мене є внучата племінниця.

— Що зазвичай привозите з собою з України як сувенір?

Сало не можна, тож привожу друзям горілку. (Сміється).

— Чи траплялося, що професія рятувала вас у реальному житті?

Мені здається, це відбувається постійно. Тому що завдяки професії я можу підлаштуватися під будь-які обставини. Але й популярність іноді також рятує: якось летів без паспорта до іншої країни. Пощастило — мене впізнали!

— Для вас може бути життя без сцени чи телебачення? Чим займатиметесь, якщо завтра раптом закінчаться виступи, спектаклі, стендапи?

Через коронавірусні обмеження я займався творчістю онлайн. Це не приносило ніяких грошей — виключно творчість заради творчості. Тому що без неї мені було б дуже важко. Тому я не хочу думати про життя без сцени, без кіно чи телебачення. Дуже люблю цю справу. Адже коли людина займається улюбленою роботою, то вона не працює. (Усміхається). Ще Конфуцій казав: «Займайся улюбленою справою, і тобі не доведеться жодного дня працювати». Звичайно ж, для мене моя сім’я важливіша за будь-яку роботу. І я чудово розумію: якщо не працюватиму, їм буде важко. Тому я з великим задоволенням їду до інших країн та міст, щоб зіграти у спектаклі, знятися в кіно. І при цьому дуже кайфую.

— Залежите від творчості у фінансовому плані чи маєте якийсь інший бізнес? Адже ви багатодітний батько (у актора п’ятеро дітей. — Ред.), і родину потрібно забезпечувати…

Завдяки моїй мудрій дружині я правильно вклав гроші, тому зараз не залежу від телебачення чи кінематографу. Маю бізнес, яким займаюся. Звичайно, це класно — отримувати гроші за свою роботу. Але якщо раптом я зрозумію, що проект мені не подобається, — можу відмовитися в ньому зніматися. Тобто мені не потрібно погоджуватися на найгіршу роль, аби лише заробити. У житті почуваюся впевнено.

— Чи правда, що ви часто безкоштовно вітаєте з якимось важливим днем цілком незнайомих людей?

Так, мені в інстаграмі в директ пишуть люди й кажуть, що було б дуже приємно моїм дівчині/другу/тату, якби ви привітали їх з днем народження. І я це роблю, причому безкоштовно. Сьогодні є й така платна функція. Але я за гроші ніколи в житті нічого подібного не робив. Взагалі вважаю, що це маячня. Якщо можу привітати безкоштовно, то зроблю це.

за сюжетом

Головного героя серіалу «Провінціал», поліцейського Миколу Семашка, після того як він розкриває резонансну справу, переводять на службу до міста. Там слідчий теж добре себе зарекомендував — розплутав складний злочин. Проте вдалий кар’єрний ріст подобається не всім. Його наречена Світлана, заручившись підтримкою впливового батька, вигадує всілякі хитрощі для повернення коханого до рідного села. Нові колеги теж мріють про якнайшвидше звільнення Миколи, адже його поява у відділі сплутала їхні плани про просування кар’єрними сходами. Принциповий капітан Семашко також став кісткою в горлі для продажних високопосадовців — вони будь-якими способами намагаються його позбутися. І одного разу всі ці ігри заходять настільки далеко, що Микола опиняється не просто на межі звільнення, а фактично на лаві підсудних…

У ролях: Олексій Морозов, Оскар Кучера, Олександр Пашков, Дмитро Шевченко, Олександр Наумов, Микола Боклан.

Залиште ваш коментар