Актор «Дизель Шоу» в середині січня повернувся з зимового відпочинку на Канарських островах, і тепер на нього чекає ще одне свято — 28 січня в нього день народження. TG дізнався, з якими думками Женя зустрічає особистий новий рік.

— Євгене, 28 січня вам виповниться 43 роки. Яким ви були у 13, як змінилися у 23, ким стали у 33 роки та який зараз Євген Сморигін?

— У 13 років я був хлопчиком, який мріяв стати водієм тролейбуса. Мені щодня доводилося їздити до школи у переповненому тролейбусі, потім у метро. Люди стискали з усіх боків моє маленьке тендітне тіло, а я дивився на кабіну водія й заздрив йому, що на нього не тиснуть і він цілий день один у теплі.

У 23 я грав у КВК! Думки тільки про ігри, сценарії та поїздки на ігри.

У 33 КВК закінчився, ми з командою переїхали до Києва й тоді ж команда розпалася. То були роки творчого пошуку. Хапався за будь-яку роботу. Був і сценаристом, і актором, і ведучим.

У 43 — я той самий хлопчик, у якого не збулася мрія стати водієм тролейбуса. (Сміється).

— Як плануєте відзначати день народження? І який би подарунок хотіли отримати?

— Ніяк не планую відзначати, бо для мене день народження не є святом. Цього дня треба вітати мам, а не самих іменинників. Бо саме мама народила людину, для неї це подія в житті. Тому й подарунків теж ніяких не очікую.

Та втім, якщо хтось захоче привітати, не відмовився б від творчого подарунка. Наприклад, опери на мою честь. Або картини. Мені було б приємно, якби мої діти колись написали мені оперу й поставили її в театрі. А потім вона б принесла хороший прибуток. (Сміється).

— Січень для вас — час перерви в роботі. Ви встигли побувати з родиною на Тенерифе. Чим керувалися у виборі місця відпочинку?

— Наша сім’я дуже любить активний відпочинок, дивитися та досліджувати щось нове, а не лише валятися на пляжі. Тому вибір припав на Тенерифе. Це острів у Атлантичному океані, на якому одночасно існують чотири кліматичні зони. У горах — 0 градусів, навіть іноді буває мінус узимку. На пляжі — плюс 25. На півночі інша погода — дощі. Здається, один острів, але абсолютно різний клімат і різноманітна природа. Ми дуже хотіли це побачити.

З перших днів не засиджувалися в готелі. Сходили кілька разів до аквапарку — на Тенерифе він найкращий у світі. Їздили на вулкан Тейде. Дивились на застиглу лаву. Це дуже красиво, ніби перебуваєш на іншій планеті.

— Чи була у вас колись довготривала перерва у творчій діяльності?

— То був 2009-й. Перший рік після глобальної кризи. Роботи взагалі не було, як і грошей. Перше, на чому економлять люди, це розваги. А артисти якраз у цій першій категорії. Того ж року народився Льошка. Пам’ятаю, як моя дружина Ліда перед пранням дістала з мого піджака $100. Мабуть, з корпоративу залишилася одна купюра. Я так зрадів: «Фух, ще тиждень проживемо!»

— У чому ваші діти схожі на вас?

— Найбільше на мене схожий Сашко. Я був таким самим баламутом! Він не може просто йти, йому обов’язково треба бігти, стрибати, летіти! Я так само лазив по всіх деревах, падав, забивався (отримав три струси мозку), але вставав і біг далі!

— Пам’ятаєте момент, коли вперше відчули себе батьком? Чи змінився тоді ваш світогляд, характер, звички?

— Пам’ятаю, як народився Льошка, мені його дали на руки, і я вперше в житті поніс немовля з пологової зали в палату. Це був найцінніший вантаж у моєму житті.

Пригадую, був ранній ранок. Сонце вже почало підніматися. І ось я несу його, і раптом сонячний промінь пробився в коридор і потрапив на обличчя сина. Він заплющив очі, я подумав: «Він бачить!» То був щасливий момент.

— Наскільки ви були близькі зі своєю мамою?

— Ми з нею були дуже близькі. За будь-якою порадою я звертався до мами. Вона — найближча людина у моєму житті. Дуже шкодую, що не зміг попрощатися з нею. Вона лежала в лікарні в Мінську з коронавірусом, а я був у Києві. Але не зміг навіть приїхати через карантин. Тоді був жорсткий нокдаун, і кожній людині потрібно було провести два тижні на самоізоляції. Так вона й пішла сама, у реанімації. Бережіть своїх батьків!

— Ваші діти більш близькі з вами чи з вашою дружиною? До кого першого вони можуть прийти за порадою чи підтримкою?

— Залежить від питання. Якщо щось купити або гроші у гру «задонатити» — то це до тата. А якщо запитати дозволу піти до друга, чи запросити подружок у гості — це в нас мама вирішує. Звісно, коли щось болить — це також до мами. Мама — найближча людина. Я розумію і приймаю це.

— Яке ваше найбільше досягнення за 43 роки?

— Напевно, те, що мене люблять мої діти. Принаймні вони просять щовечора: «Тату, поцілуй мене, будь ласка, в ліжечку на ніч». Значить потребують татового поцілунку.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

БЛІЦ: він придумає інший план

— Що найбільше ненавидить Євген Сморигін?

— Ненависть.

— Якщо все йде не за планом, ви…

— Придумаю інший план.

— Яку заповітну мрію здійснив Євген Сморигін до 43 років?

— Не мріяти ні про що.

— Що повністю змінило ваше життя?

— Коли дружина сказала, що вагітна.

— Вчинок, за який соромно зараз…

— Мені соромно про нього говорити. (Сміється).

— На що ніколи не пошкодуєте грошей?

— На свою тещу! (Їй ніколи нічого не потрібно).

— Ким себе бачить Євген Сморигін за 10 років?

— Головним артистом сольного музичного шоу.

— Три основні правила життя Євгена Сморигіна.

— Не вбивай, не кради, не жадай жінки свого ближнього.

Рубрики: Інтерв'ю ТБ

Залиште ваш коментар