Зараз на 1+1 транслюється серіал «Дім Бобринських», який поєднав декілька жанрів — містику, комедію та драму. Артур виконав одну з головних ролей — графа Андрія Бобринського, який із XIX століття перенісся в сьогодення.

* В ефірі з 31 січня о 21:45.

— Артуре, як відбувався кастинг у серіал, вам одразу запропонували роль графа?

— Мені написала кастинг-директор із запрошенням на проби, надіслала інформацію про проект, сцени, серії, які були готові. Я прочитав і мені сподобалося. Так, я одразу пробувався на графа, але мені був цікавий ще й персонаж Бобринського, котрий живе в нашому часі. Я ще на кастингу поцікавився, чи міг би я спробувати себе й у цій ролі? Але мені якось дали зрозуміти, що потрібен інший типаж.

Це був один із перших кастингів наживо, після черги самопроб, коли всі проби я писав чи вдома, чи в студії з другом. А тут був справжній кастинг, коли у кімнаті сиділо близько 8-10 осіб: кілька продюсерів, сценаристи, режисер, кастинг-директор, звукооператор, оператор. Якось трішечки було не по собі, бо звик писати все один, а тут багато людей, простора кімната, величезні вікна, світло. Я трішечки внутрішньо запанікував, але швидко заспокоївся й почав працювати на пробах. Мені сподобалося. Також сподобалося, що загалом бачення персонажа співпало у мене, режисера, авторів проекту.

— Затвердили одразу?

— Після проб ми поспілкувалися з кастинг-директором, і вона сказала, що через мою високу зайнятість в іншому проекті у нас, найімовірніше, не вийде зійтися, і, напевно, на парні проби вже не кликатимуть, хоча хотіли. Я тоді засмутився, бо дуже хотів би зіграти цю роль. Минає якийсь час, мені передзвонює кастинг-директор і запрошує на парні проби, потім — ще на декілька, і мене затвердили. Потім і зайнятість налагодилася.

— Заради нової ролі довелося засвоїти якісь навички?

— Не скажу, що я навчився фехтувати, бо фехтування — це окремий вид мистецтва. Але в мене було багато тренувань із каскадерами, де ми й фехтували, і просто билися на мечах. Згодом мені дали вже справжню, не тренувальну шпагу, яку виготовляли спеціально для проекту. Вона виявилася важчою, ніж усі попередні, і з нею складніше працювати, але не менш цікаво.

— Як ви почувалися верхи?

— Я проходив навчання їзди на конях і зрозумів, що у мене, виявляється, є страх перед цими тваринами. Це жива істота, і що їй спаде на думку, те й буде. Напевно, злий жарт зі мною зіграло те, що коли я був на одному із занять, то кінь чогось злякався і зробив свічку, тобто став дибки. Я втримався, не впав, але в мені все перевернулося. Потім був такий самий випадок, коли кінь побачив щось на землі й підкинув задні копита догори. І я знову втримався в сідлі, але в мене з’явився внутрішній страх, що, мовляв, звідки я знаю, як усе обернеться. Але я продовжував ходити на заняття по можливості, і коли були зйомки, збирав усю волю в кулак і сідлав коня.

— Що найбільше запам’яталося зі зйомок з конем?

— Коли ми знімали епізоди у стайні, потрібно було скакати верхи, я вперше пустив коня галопом і відчув силу під собою, коли тварина мчить і чутно, як вона дихає. Це було водночас лячно й кайфово. В одному епізоді точно є момент, де я їду на коні й кричу, — це я кричу просто від задоволення. (Сміється). Бо не очікував такого перебігу подій. Кінь не повинен був скакати галопом, але так вийшло, що він розігнався, а я втримався в сідлі. Я дав собі слово, що за першої ж нагоди пройду повний курс навчання й почуватимуся з кіньми впевненіше.

— У проекті були задіяні діти. Як швидко знайшли з ними спільну мову?

— Це не перший мій досвід роботи з дітьми. Я швидко знаходжу з ними спільну мову. Актрису Вероніку Лук’яненко вже важко назвати дитиною, їй 17-18 років. Але якщо Вероніку я міг трошки потролити, хоча вона така дівчинка — теж може у відповідь насипати шпильок. То Макса, навпаки, намагався направити в роботі, щоб він почувався більш комфортно. У нас були довірливі стосунки з усіма учасниками зйомок. Тому ми могли дозволити собі різні жарти, незалежно від того, діти перед нами чи дорослі, так само, як і вони щодо нас.

— Що можете розповісти про свого персонажа, який він?

— Андрій Олександрович Бобринський — дивовижний. Водночас людина честі й такий баламут… Він і тут, і там, скрізь встигає. Людина-свято, людина-настрій, людина-дуель, людина-вогонь. Це збірний образ. Ось такий він герой — шляхетний, сильний, сміливий і такий необачний. Іноді він робить дивні вчинки, але свято вірить у свою правду, честь, шляхетність. Ось ці якості ним рухають. А ще граф смішний, але не тому, що він за вдачею такий, а тому, що він у нашому часі. Тобто не намагається підлаштуватися під сучасність, а навпаки, намагається донести своє бачення світу до своїх родичів, нащадків. Я дуже люблю цього персонажа, ось зараз згадую про нього, і в мене усмішка не сходить з обличчя.

— Чому глядачам треба переглянути цей серіал?

— Він добрий, теплий, гарний, цікавий, шляхетний. Там є багато чого повчитися: житейські, побутові історії, які трапляються з людьми, у яких можна впізнати себе та подумати: «О, це ж я! О, я так роблю. Ось до чого це призводить. Напевно, того краще не робити. Або якщо зробити, то ось так, мабуть, це можна розрулити». Цей серіал — про сім’ю, про цінності, про дружбу, про кохання. Якщо глядачі хочуть весело, навіть із користю провести час, то обов’язково треба його подивитися. Я сподіваюся, що всі отримають максимальне задоволення.

— Ви паралельно знімалися у стрічках «Моя улюблена Страшко» та «Дім Бобринських» — як поєднували?

— Величезна подяка двом продакшенам — «Кінороб» та Студии «Квартал 95», які змогли поєднати зайнятість, хоча навантаження було високим. У мене в якісь моменти просто не було вихідних. Я дуже радий, що все це сталося завдяки зусиллям людей, які працювали на обох проектах. Велике їм за це дякую!

— Після участі в «Танцях з зірками» вдалося відпочити?

— Буквально за два тижні після «Танців» я на пару днів злітав до Стамбула. Гуляв містом, дивився навкруги, пив каву, їв якісь смаколики. Я полетів сам, а в місті були мої бабуся з дідусем та їхній друг, а я приїхав до них у гості.

Після цього повернувся додому й нічого не робив. Тобто я закривав якісь питання до кінця року, проводив час із сім’єю, з дітьми. Потім ми на Новий рік із дружиною та з молодшим сином їздили до моєї мами в Польщу. Ми провели там тиждень, повернулися 2 січня, а 3-го вночі ми вдвох з дружиною полетіли до Єгипту. Знайшли за найкоротший термін якийсь тур. Нам важливо було, щоб було тепло, короткий переліт, море, і ми були вдвох. Усе. Цього було достатньо. Сьогодні у мене перший знімальний день у новому проекті. Чи вдалося відпочити? Можна сказати, що так. Точніше, не відпочити, а відновитися. (Сміється).

— Які плани на цей рік?

— Планів багато. Всі не розкриватиму, та мені дуже хочеться зараз поринути в кіно, зніматися в нових цікавих проектах. Але один із основних планів — це покращення рівня англійської мови до кінця року. А наприкінці 2022-го, якщо все вдасться, розповім, навіщо я так посилено її вивчав.

— Розкажіть про свої захоплення: що, крім боксу?

— Це музика, мій улюблений мотоцикл — стоїть чекає, коли потеплішає, і я його дістану та поїду кататися. Робота — це моє захоплення, бо мені дуже подобається, що тут відбувається. Основну кількість часу проводжу зі своєю роботою. (Сміється). Можна справді сказати, що робота — це моє хобі. Часом, коли є настрій, можу написати вірші. Іноді просто читаю. Дуже люблю подорожувати, дивитися на воду, на море. Загалом, на будь-яке велике водоймище, все, що більше калюжі. (Сміється).

— Чим зараз захоплюються ваші сини?

— Обидва люблять «Лего». У старшого, Германа, вже дрібніші і складніші деталі та набори. Молодший, Льова, ходить до школи «Лего», вчиться його збирати, але у них великі деталі. Конструкторобудування — улюблене заняття і в одного, і іншого. Мені дуже хотілося б, щоб Герман найближчим часом почав займатися, можливо, гімнастикою чи акробатикою. Те саме чекає й Льову. Може, буквально через рік. Зараз діти нехай насолоджуються дитинством. Трохи пізніше навантажуватимуться. Але я впевнений, що в житті дитини повинен бути спорт. Який — нехай вони самі вирішують, звісно, але спорт обов’язково має бути присутнім. Інтелектуальний розвиток — також. Конструкторобудування — це інтелектуальний розвиток. Залишилось додати спорт. Ну й, звичайно, як усі діти, вони люблять іграшки. У Германа це супергерої, черепашки-ніндзя, роботи, які заполонили весь будинок. Ще Герман обожнює читати.

за сюжетом

«Дім Бобринських» розповідає про життя родини, яке змінилося в одну мить, коли під час проведення спіритичного сеансу Олександр Бобринський випадково переносить з позаминулого століття свого прапрапрадіда графа Андрія Бобринського просто з його весілля.

Головні ролі виконують: Артур Логай, Володимир Глотов, Ольга Атанасова, Віталій Салій, Лі Берлінська, Станіслав Боклан, Олексій Вертинський, Вероніка Лук’яненко та інші.

Залиште ваш коментар