Сказати приємне слово, подарувати квіти, перевести людину через дорогу, або просто усміхнутись перехожому: бути добрими безмежно і безкорисливо намагаються люди кожен по-своєму. А в США 17 лютого відзначають день спонтанного прояву доброти. Майже три десятиліття поспіль все більше людей долучаються до традиції робити добрі справи. Про свої плани на цей день і про найпам’ятніші добрі вчинки розповів актор серіалу «Швидка» на телеканалі НЛО TV Ярослав Герус.

— Ярославе, чому робити добрі справи – корисно?

— Якщо чесно, то я не знаю. Давайте спробуємо розібратись разом. Перше, що спадає на думку – без добрих вчинків історія людства була б цілковито сумною розповіддю, яка б складалася зі страждань та жорстокості. Але в той же час не дарма кажуть, що «добрими намірами вимощена дорога до пекла». Хоча більш давніша версія цієї крилатої фрази звучить: «Пекло сповнене добрими намірами та бажаннями»… Я гадаю, що все залежить від ситуації. Нагодувати голодну людину – добре? Ніби добре. А якщо ця людина ледача, і голод міг би мотивувати її діяти, а ти приносиш їжу і вбиваєш ще ненароджену мотивацію, завдяки якій людина пішла б далі у своєму розвитку? Але якщо людина настільки голодна, що не має сил працювати, і ти, підгодувавши її, рятуєш – то це 100% добре. На жаль, в нас немає часу на роздуми в таких ситуаціях, тому тільки через деякий час ми взагалі можемо зрозуміти, дійсно, вчинок був добрий, чи ні. Я вважаю, що добрі (на нашу думку) вчинки робити необхідно, тільки коли тебе просять про допомогу (хоча є й винятки). Не треба «наносити добро» і «завдавати любові».

— Ти часто переводиш літніх людей через дорогу – буквально і в переносному сенсі?

— Ні, не часто. Але не тому, що я маргінальна особистість, а тому, що не бачу таких людей, яким потрібна була б моя допомога. Раніше, коли їздив на навчання, то постійно допомагав в метро літнім людям кравчучки дотягнути, а зараз рідко коли в метро спускаюсь, можливо, в цьому справа. А ще під час навчання я спробував перевести людину із вадами зору через дорогу. Це була зима. В мене з’явилось велике «вікно» між парами, тому я вирішив піти прогулятися. Відкриваю я двері на вулицю, стою на порозі альма-матер на Ярвалу, руки в боки розставив і думаю над маршрутом. Аж бачу, чоловік з палицею намагається перейти дорогу і паличкою по машині б’є легенько, при цьому повільно просувається через кучугури. У моєї постаті, в позі «руки в боки», одразу ще супергеройський плащ виріс за спиною! Я перебігаю через дорогу, впевнено хапаю під руки бідолашного чоловіка, тягну його на іншу сторону. По дорозі відчуваю супротив і одразу заспокоюю чоловіка, кажу: «все добре, я вам допоможу, переведу через дорогу!» На що мені чоловік відповідає, що він не збирався переходити, і взагалі він не сліпий, а паличкою обірвав сніг з дисків на колесах власного авто… Сказати, що мені було соромно – нічого не сказати!
А ще я намагаюсь тваринам допомагати. Нещодавно по всій Троєщині бігав за безпритульним собакою, щоб нагодувати його. А він тікав від мене, і таки втік. Досі корм ношу в рюкзаку (сміється). То воронам горіхів накидаю, то голубів батоном нагодую. А одного разу, на Лівобережній, також взимку, в студентські роки побачив чорного собаку, який скрутився у клубок серед дороги в снігу, і просто лежав і дихав… Я дивлюсь на це бідолашне створіння, як його грудна клітина ходить туди-сюди від дихання, і так мені шкода його стало, я на останні гроші взяв сирок в «ларьку», розгорнув його і підсунув під ніс песику, а той підняв мордочку, понюхав і далі ліг спати… Я подивився на це, думаю «ну, потім з’їсть». Повернувся йти і побачив інваліда безхатька, який спостерігав за цією ситуацією. Він з лайкою пошкандибав у сторону собаки… Я вже не бачив продовження, бо зайшов в метро, але як мені соромно було, я передати не можу.

— Тобі складно відмовити людині, яка просить твоєї допомоги?

— Все залежить від ситуації. Якщо людина не «нагліє» і дійсно потребує допомоги, то звичайно важко відмовити. Я можу віддати більше грошей, ніж в мене самого залишиться в результаті, якщо вона дійсно цього потребує. Але якщо ситуація повторюється не один раз, і людина не розуміє, що я віддав все, що міг, то я легко відмовляю, без докору сумління. А якщо до мене дзвонить хтось із сусідів і просить допомогти – перенести диван, чи щось таке, то я без питань погоджуюсь, тому що мені й самому часто допомагають.

— Віриш в силу «бумерангу»?

— Ні в силу «бумерангу», ні в карму я не вірю. Якщо я роблю якийсь вчинок, то це тому, що я так вирішив. Або якщо бути ще відвертішим, то щоб задовольнити своє «его». Це те приємне відчуття, коли ти комусь допоміг. Ти відчуваєш себе потрібним, відчуваєш свою значимість. Можна сказати, що це жорстоко, цинічно, егоїстично, але від цього нікуди не дінешся – це наша природа. В такі моменти виділяється серотонін, і ми відчуваємо задоволення. Тому кожен добрий вчинок носить егоїстичний характер. І я особисто вважаю, що це добре, інакше навряд чи хтось робив би добрі справи. Так само я не вірю, що людині повернуться її «погані вчинки». Кожен може помилятись: може вчинити іншій людині боляче, не навмисно. І погодьтесь, що буде несправедливо, якщо це повернеться умисно – через карму або ефект бумерангу. Махатма Ганді сказав: «принцип «око за око» залишить весь світ сліпим!» І думаю, зробив би, якби існував ефект бумерангу, або карма. На щастя, світ пробачає нам. Хоча я вважаю, що залежно від ваших вчинків, формується ваше оточення, в якому існуватиме велика ймовірність, що до вас будуть ставитись, як і ви до інших. Проте, це тільки ймовірність і мої здогади.

— Як ти ставишся до благодійності? Колись робив пожертви?

— Добре. Благодійність – це свого роду страхування. Коли ти робиш пожертви, ти допомагаєш людям (або тваринам) у скруті. На жаль, у скруті людина (або тварина) може здійснити вчинок, може зашкодити іншим людям або собі. А коли ти допомагаєш притулку для тварин, ти зменшуєш ризик того, що на тебе накинеться голодна тварина серед вулиці, або тварина зі сказом. Адже в притулках на благодійні гроші тварин доглянуть. Коли ти жертвуєш людям у скруті, ти зменшуєш вірогідність того, що ти або твої близькі стануть жертвами пограбування. Тому я інколи роблю пожертви, але спершу добре перевіряю інформацію, щоб не відправити гроші «бізнесменам», які заробляють на людській довірі.

— Що робитимеш хорошого в цей день 17 лютого (на свято спонтанного прояву доброти)?

— О, я знаю, що я зроблю! Я спонтанно візьму і не буду нікому заважати! Як співав Костянтин Нікольський: «Я добрый, но добра не сделал никому». Так і я. Хіба що виникне спонтанна ситуація, де потрібна буде моя доброта, тоді я буду діяти по ситуації.

Топ 5 добрих справ, які ти ще не зробив?

— Ми маємо якесь обмеження? Реальні справи чи справи «якби я міг»? Якщо реально – по-перше, я ще не виходив на масові прибирання (хіба що в школі, але то примусово було). По-друге, дерево я тільки одне посадив, а хочеться більше. По-третє, я не був донором крові. Четверта справа – не навчив людей чомусь корисному. І наостанок – мало сказав рідним і близьким слів вдячності і просто приємних слів.
А якщо не обмежувати, то:
1. не побудував притулок для тварин;
2. не створив робочих місць для безхатьків;
3. не винайшов засобу для вічної молодості;
4. не знайшов можливості тераформувати інші планети (для того, щоб розселяти вічно молодих);
5. я не бігав благодійних марафонів (це я теж відніс би до відділу фантастики, бо ніяк не змушу себе бігати, хоч скільки мотиваційних роликів не дивився). 

Рубрики: Інтерв'ю

Залиште ваш коментар