Відомий актор розповів про доньку, дружину, кіно й театр і свою нову роль у комедії «Велика прогулянка»*.

про що кіно

Теплі весняні вихідні найкраще проводити на природі. Благо підприємці Наливайченки мають своє улюблене місце на березі водойми. Толя (Юрій Ткач) приготував надувне колесо. А у Раї (Ірина Гатун) вже все готове до смачного застілля. Тим часом родина Драгоманових — викладач історії мистецтв Таня (Олена Кравець) та диригент Євген (Андрій Ісаєнко) — також зібралася на природу. І бізнесмен Степан (Михайло Жонін) із помічником Геною (Олексій Завгородній) хочуть відпочити. Наміри відпочити — це чудово. Погано тільки, що для дозвілля всі вони обрали одну й ту саму галявину. І жодна компанія поступатися своїм місцем під чужий мангал не планує.

* На екранах з 24 лютого.

На знімальному майданчику після розбиття тарілки

— Андрію, як ви потрапили до цього фільму?

— Мене запросили через мого агента. Прийшов на проби та побачив добре знайомого режисера Олега Зборовського. Ми вже працювали разом у серіалі «Козаки. Абсолютна брехлива історія», він там був креативним продюсером і співавтором сценарію. А в «Прогулянці» я пробувався і на Хом’яка, і на поліцейського, і на Толю — усі персонажі цікаві. Але мені найбільше хотілося зіграти Євгена — так і вийшло! Дуже кортіло втілити такого ботана, сором’язливого, витонченого, розумного, зовсім не маскулінного персонажа. Цікаво було пошукати, які у нього є вади й сильні риси, зрозуміти, як він поводиться в тій чи іншій ситуації.

— Євген Драгоманов геть не схожий на всіх тих персонажів, що ви зіграли. Складно було перевтілитися?

— Несміливість, і певна слухняність щодо дружини є майже в усіх чоловіків, але різною мірою. Слухняність Євгена проявляється максимальною мірою й іноді переходить в інфантилізм. Я намагався зрозуміти, чому він так поводиться.

— Що вам подобається у вашому персонажі?

— Він щиро підтримує екоактивізм своєї родини. Подобається його інтелігентність, адже це ознака мудрості.

Андрій зі своєю кіношною дружиною — Оленою Кравець

— Траплялися у вашому житті ситуації, як у героїв «Великої прогулянки», коли потрібно було виборювати своє місце під сонцем?

— Звісно, виборював — і фізично, і морально. Фізично доводив свою першість у юнацтві, коли займався вільною боротьбою й справді необхідно було здобувати перемогу. Та й у професії є постійна боротьба. Намагаєшся щось довести собі, іншим людям, що ти все можеш. А ще — постійно виходиш за межі зони свого комфорту, розвиваєшся сам, це також у якомусь сенсі боротьба.

— Які сцени були для вас найскладнішими?

— Надміру складних сцен не було. З Олегом (режисер фільму «Велика прогулянка». — Ред.) легко працювати, він чітко, правильно та органічно доносить завдання, пояснює, що потрібно зробити в руслі фільму.

— Курйози на знімальному майданчику траплялися?

— О, кумедні історії почалися, коли я тільки пробувався на майже всі чоловічі ролі. Тут щодня траплялися смішні моменти, це ж зйомки комедії. Під час одного з дублів Олені Кравець у живіт влучила слива — це було дуже несподівано і смішно, потім було складно через сміх повернутися до роботи, сконцентруватися й зібратися.

Андрій з дружиною Олесею і донькою Марусею

— Андрію, ви сказали, що кожен чоловік так чи інакше слухається своєї дружини. А ви якою мірою слухняні?

— Я взагалі людина неслухняна, але до дружини, звісно, прислухаюсь. Це ж різні речи! У сім’ї мають бути свої домовленості, я завжди уважно слухаю, що радить моя дружина, але іноді буваю «неслухняним хлопчиком».

— Як у вашій родині розподіляються обов’язки? Хто за що відповідає?

— Взагалі ми нічого не розподіляємо — на щастя, у нашій родині в усіх рівні права! Скажу так: хто має час — той і робить, що потрібно. Все, що робить дружина, я також можу.

— Навіть борщ можете приготувати?

— Борщ — це перша страва, яку я навчився готувати, коли переїхав до Києва. Тоді ми з другом знімали квартиру й відразу домовились, що він прибирає в хаті, а я готую. Тому кухня — це моє маленьке хобі. І моя Олеся — режисерка, вона може затриматись на роботі, а я тим часом зі задоволенням готую. Коли в мене вистава або зйомки, все лягає на плечі дружини.

Cкільки зараз років вашій донечці?

— Марусі — чотири, і для свого віку вона висока дівчинка, татусеві гени. Маруся любить гратися, співати й танцювати, ми її водимо в дитячі гуртки з хореографії, пластики, що розташовані в нашому будинку.

— Маруся вже бачила тата по телевізору? І як їй?

— Так, бачила. Їй не дуже сподобалось, що тато з кимось цілувався в кіно.

Андрій з дружиною Олесею і донькою Марусею

— Андрію, розкажіть про ваш досвід у вільній боротьбі. Зізнавайтесь, ви були зіркою спорту?

— Ні, зіркою не був. Мені подобалось, але з часом довелося залишити боротьбу через високий зріст, потім займався волейболом і баскетболом.

— Правда, що ви торгували компакт-дисками в підлітковому віці?

— Так, після закінчення 11-го класу я допомагав батькові на ринку. Потім мама записала мене на підготовчі курси до інженерної академії, але там були точні науки — хімія, фізика, вища математика — а це зовсім не моє. І мене відрахували. Я став ходити до батька на ринок, і ми вирішили нічого мамі не казати. Але вона потім посміялася з нас, бо їй першій повідомили, що мене відрахували.

— На що витрачали зароблені гроші?

— Як і більшість дітлахів, я перші гроші збирав: мені давали з собою 50 копійок на різні смаколики, я їх складав у скарбничку. Витрачав, коли підходили свята — Новий рік, наприклад. А коли працював з батьком, то вже витрачав на одяг, на якісь свої розваги.

— Як ви потрапили до театрального вишу? Що вам сказали батьки, коли дізналися, що син навчатиметься на актора?

— Спочатку я потрапив на журналістику. І коли святкував з друзями свій вступ, керівник шкільної команди КВК, де я брав участь, сказала, що мені є сенс вступати на бюджетне відділення акторського факультету. Я так і зробив — і мене прийняли! Батьки вже звикли до того, що я десь виступаю — на той час ми вийшли в чемпіони України серед шкільних команд КВК. Ну й це ж був бюджет, тому вони не були проти.

— Свої перші ролі пам’ятайте?

— Аякже! В університеті це була роль алкоголіка Антоніо у спектаклі «Одруження Фігаро», і ця робота мала великий успіх. А в театрі вперше вийшов у виставі «Лоліта»: у мене був невеличкий епізод. Пам’ятаю тільки, як стояв за кулісами, і потім — як зайшов, а що саме відбувалося на сцені — не пригадую, бо дуже хвилювався.

— Зараз хвилюєтесь перед виходом?

— Так, усі хвилюються, але я тепер навчився з цим працювати, намагаюся контролювати цей процес. Нещодавно в нас захворів актор, і мені буквально за годину до вистави повідомили, що я граю замість нього. Так, я хвилювався, бо це не моя роль, довелось швидко підлаштовуватись.

— Театр чи кіно? Де легше передати емоцію, відіграти героя?

— По-різному. Буває й цікаве кіно, у якому подобається зніматися. Час від часу граю у стрічках, що більш цікаві з фінансової точки зору, ніж з художньої чи акторської. А от театр — це місце сили, мені без цього було б складно. Бо це і школа, і постійне навчання, і, знову ж таки, місце сили. На сцені ти накопичуєш цю енергію, а потім маєш ресурс, щоб її роздавати.

— Після якого фільму чи вистави вас почали впізнавати на вулицях?

— Мабуть, після «Кіборгів» я це відчув. Іноді люди підходять, дякують за якусь виставу, кажуть, що бачили мене в кіно. Це дуже приємно. З театральних робіт останні найбільш значущі — роль у «Поганих дорогах» та у виставі «13 перших правил». Усі ролі багато чого значать для мене, це вагомий проміжок часу й мого життя.

— Можете назвати себе заможною людиною?

— На жаль, ні. Бо в мене є родина, відповідальність за близьких людей. Так, хочеться працювати в некомерційних проектах, але не завжди можеш — треба заробляти. Раніше вся зарплата у театрі йшла на оплату житла, зараз у нас уже своя квартира, але довелось важко працювати задля цього. Тому не можу сказати, що українські актори заможні, хоча є люди, які про себе дуже круто заявили і стали справжніми селебриті, я це поважаю. І розумію, яка це титанічна праця.

 — Як відпочиваєте?

— Відверто кажучи, два тижні жити в готелі, ходити на пляж і в ресторан — це нудно. Ми колись побували в Єгипті, поїздили по екскурсіях, попірнали до рибок — все, більше там нічого робити, на мій погляд. Краще кудись поїхати, побачити й дізнатися щось цікаве. Нещодавно ми були у Празі, гуляли вуличками, роздивлялися — і нам дуже сподобалось!

— У вас є досвід роботи у різних жанрах. Який ваш найулюбленіший?

— Подобаються так звані пацанячі проекти, як «Козаки», наприклад. Там були й шаблі, і коні, і гонитва. Кожного дня ми приходили на майданчик і очікували якогось екшену. Звісно, хотілося б зіграти глибоку драму. У театрі у мене є такі ролі, а от у кіно подібного ще не траплялося. Тому чекаю.

маленьке досьє

Андрій Ісаєнко народився 22 липня 1986 року.

У дитинстві захоплювався вільною боротьбою, баскетболом, волейболом.

Зі шкільною командою в Одесі виборов кубок із КВК серед учнів України.

У 2008-му закінчив Запорізький національний університет, факультет театрального мистецтва (майстерня Г. В. Фортуса).

З 2008 року працює в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра.

Дружина — Олеся Моргунець-Ісаєнко, режисерка.

Виховує доньку Марусю.

Рубрики: Інтерв'ю Кіно

Залиште ваш коментар