Співачка минулого року стала мамою і зараз знаходиться за кордом і набирається сил, щоб знову присвятити себе музиці.

— Аріна, де ви зараз живете?

— Я в Німеччині, зі своїми батьками та донькою Василиною. Ми всі живемо в будинку наших друзів. Це невеличке село, тут дуже спокійно і гарно, хоча недалеко мабуть військовий аеродром і спочатку було страшно, коли літали винищувачі. Ми всі почали боятися гучних звуків, завмираємо, коли бачимо в небі літак. Сподіваюсь, що з часом це пройде.

— Пам’ятаєте день, коли почалася війна? У вас був на цей випадок План Б?

— Цей день я запам’ятала назавжди. Я прокинулася від звуків вибухів і відразу зрозуміла, що це війна, і в той же час сподівалася, що це не так. Про це багато говорили, але ніхто не вірив, і чесно кажучи, я була зовсім не готова. Як і більшість киян, я вирішила виїхати з Києва за місто, що виявилося не самим вірним рішенням. По-перше тому, що ми, з моєю мамою і донькою їхали туди цілий день, а по-друге, тому що опинилися практично в епіцентрі бойових дій! Вийшло так, що ми в перший же день, опинилися за кілька кілометрів від Бучі. Ми на власні очі бачили танки, постійно чули вибухи, ховалися в підвалі. Це було дуже страшно, адже будинок ходив ходуном. Маленька донька постійно плакала. Лише десь на сьомий день мені вдалося роздобути достатньо пального і виїхати на Західну Україну. Дорога проходила через десяток блокпостів та інші пригоди, про які не дуже хочеться згадувати.

— Вас завжди з нетерпінням чекали за кордоном, чим ви зараз займаєтеся, як підтримуєте Україну?

— Звичайно я не перестаю займатись музикою, але це дуже не просто. По-перше тому, що більша частина моєї команди не може покидати Україну з очевидних причин. Сьогодні я переформатовала свої виступи. Доля познайомила мене з уельським композитором, який проживає поруч. З ним ми підготували концертну програму з українських творів та світової класики. Та розпочали серію благодійних концертів, всі зібрані кошти з яких, направлені на підтримку нашої держави. Також через музику я маю можливість, знайомити європейську публіку з нашою культурою. Сьогодні кожний український артист є культурним амбасадором своєї країни за кордоном.

— Ми знаємо, що ви вже більше року як мама. Чому так довго це приховували?

— Ніколи не афішувала своє особисте життя. Мабуть через те, що воно було дуже непросте. Але зараз усе змінилось. Мені важливо було підтримати інших українських матусь, які покидають все своє старе життя і тікають, рятуючи дітей від війни.

— Як вас змінило материнство?

— Звичайно в кращий бік. Не буду заперечувати, що я цього боялася. Боялася, що я не впораюсь, що у мене не буде часу на заняття музикою. Що це заважатиме моїй кар’єрі. Але зараз, я просто вдячна долі, що у мене є донька, яку я дуже люблю. Вона тільки збагатила моє життя, а не навпаки. Я зрозуміла, що ніколи не буває абсолютно правильного часу, щоб мати дітей, і, в той же час, немає неправильного часу, щоб мати дітей.

— Як вам вдавалося поєднувати запис пісень, кліпів, ефіри та материнство? Чому ніхто нічого не помітив?

— Почнемо з того, що я не хотіла афішувати ні свою вагітність, ні дитину із самого початку. Навіть у моїй команді мало хто знав про це. Тому доводилося робити вигляд, що все як звичайно. Але це було б неможливо без моєї мами, яка переймала мої обов’язки під час репетицій та концертів. Але звичайно я по-максимуму віддавала себе доньці. Вона тепер мій головний пріоритет в цьому житті.

— За чим зараз найбільше сумуєте вдома?

— Майже за всім. Насамперед за людьми — друзями, колегами, за своєю роботою, за улюбленим містом.

— Чи почали ви знову писати, можливо все пережите має відобразитися в творчості?

— Від початку війни я не написала жодної ноти… Кожна репетиція сьогодні, кожен виступ, даються мені дуже складно. Знаєте, душа не співає. Кожного ранку я розпочинаю свій день з дзвінків, повідомлень друзям. Перевіряю новини. Пишаюсь силою духу наших ЗСУ, плачу, коли отримую погані звістки. Немає родини в нашій країні, кого б не торкнулась війна. Але попри все, я вірю у нашу перемогу.

Залиште ваш коментар