Українська співачка та блогерка SHADU не тільки допомагає Батьківщині за кордоном, але й продовжує писати та випускати пісні. «Залишайся живим» — новий хіт SHADU, створений у бомбосховищі. 

Зараз я живу у Молдові. Довелося виїхати до країни, де немає військових дій,  для того щоб мій чоловік міг продовжити своє лікування після інсульту. У Молдові я намагаюся продовжувати робити те, що робила і в Україні — створювати і записувати пісні, а також вести свій блог і сторінки в соцмережах. Але пріоритети дуже змінилися, і, звичайно, тема мого блогу теж.

До війни я була fashion блогером. Я обожнюю моду, але як про це можна вести мову  в країні, де йде війна? Тому зараз я більше використовую свої сторінки та блог для того, щоб висловити свою позицію,  громадянські та політичні погляди.

Я не можу і не буду мовчати ніколи.

Психологічно, звичайно, це буває дуже важко, тому що fashion-напрямок  доволі світлий, веселий, позитивний, а коментарі «з-за поребрика» на пости щодо моєї громадянської позиції та політики, навпаки, дуже темні, брудні, з постійними образами та побажаннями смерті мені та моїй країні. Але, ви знаєте, я навіть з цим змирилася.

За поребриком уже майже не лишилося адекватних людей. Вони зомбована біомаса. Це покоління росіян для всього світу назавжди втрачене! Проте я не мовчатиму. А правда в будь-якому випадку переможе, і їм доведеться з цим жити. Можливо, складно та боляче. Але доведеться. А ми, українці, обов’язково переможемо в цій мерзенній війні з росією.

24 лютого ми прокинулися о 5-й ранку від дзвінка свекрухи, що живе в Маріуполі. Його, як і решту міст в Україні, почали бомбити. Спочатку було неприйняття: це сон, їй здалося, такого просто не може бути… Але потім прочитали новини і, на жаль, впевнилися — це війна. Росія низько, підло почала війну проти України. В перший день був шок, і я не наважувалась виїхати з Києва, все сподівалася, що за декілька днів усе закінчиться. Але 25 лютого стало зрозуміло, що сподівалася даремно, і ми склали у маленьку валізу ліки чоловіка, пару спортивних костюмів, зібрали собак та поїхали з Києва, залишивши свій будинок.

Ці два місяці мені довелося провести в постійних переїздах. Як людині, закоханій у Київ і у своє сімейне гніздечко, психологічно це було дуже складно. Спочатку я поїхала до батьків у Черкаси, щоб бути поряд з усією родиною, і там провела понад два тижні, а потім разом із чоловіком, який зараз відновлюється після інсульту, жила на заході Україні. Потім ми поїхали до Кишинева, де мій чоловік зміг продовжити лікування та реабілітацію, оскільки це не було більш можливим в Україні.

З першого дня війни моя сім’я намагається допомагати і ЗСУ, і людям, що постраждали через війну, відправляючи гроші до благодійних фондів на підтримку нашої армії, та займаючись волонтерством (тато ремонтував машини для військових, мама готувала для них їжу, брат і зараз плете маскувальні сітки та працює в інформаційних військах України).

Зараз не можна без волонтерства: хтось вивозить під обстрілами цивільних людей з місць, де йдуть бойові дії, хтось плете сітки чи годує наших бійців, хтось привозить ліки, хтось допомагає стареньким, хтось рятує тваринок!

Але, на жаль, активізувалися зараз і шахраї. Як то кажуть, кому війна, а кому мати рідна!

Тому я допомагала і допомагаю збирати кошти на гуманітарні потреби лише через волонтерів, яких знаю особисто. Роблю це регулярно у своєму блозі і дуже вдячна моїм підписникам, які мені допомагають.

Крім того, як співачка та автор пісень, я не могла не висловити свої емоції у музиці та віршах. І так у перші дні війни в бомбосховищі  народився текст моєї пісні «Повертайся живим». Створюючи її, я хотіла, щоб комусь із українців у цей тяжкий час вона, можливо,  допомогла зберегти силу духу, можливо, дала надію, надихнула на щось. Також, перебуваючи у Кишиневі, я допомагаю в організації мітингів на підтримку України і дуже радію, що з кожним днем приходить все більше людей! Багато хто дізнається про мітинги з мого блогу. Тут і українці, і молдавани, і румуни! У всіх одна велика мрія – перемога України, свобода України!

З початку війни я намагалася в блозі говорити з російською частиною своєї аудиторії (зараз, слава Богу, її практично вже не залишилося), просила вийти на мітинги, зупинити свого кривавого диктатора! Але я навіть уявити не могла, скільки років їм промивали мізки і вкладали в них «методички». Мої зусилля виявилися марними, ніхто навіть не намагався мене почути. Стільки гидоти на свою адресу та на адресу моєї рідної країни я ще ніколи не чула! Росіянам не зрозуміти, що в Україні люди мають право голосу, право на громадянську позицію, право бути вільним у своїх діях і думках.

Я не могла мовчати про війну, висловлювала свої думки і судження про те, хто її почав і з яких причин.

Але намагатися розповісти про це кожній людині окремо – це крапля у морі. Сидячи в укритті, я почала писати  текст пісні, що могла б донести мій голос до багатьох людей одразу – комусь допомогти, когось надихнути, а комусь розплющити очі. Голос записала вдома,  в квартирі, на звичайні навушники від телефону в ті щасливі моменти, коли не було повітряної тривоги. Часто, тільки но ми починали записувати фразу, починалося і виття сирен, і ми знову бігли в підвал. Так з’явилася моя пісня «Повертайся живим».

Цього року день народження був інакшим. Для мене день народження завжди був улюбленим святом, попри те, що я давно не дитина. В нашій сім’ї традиційно відзначалися всі дні народження: і дітей, і батьків. Ми чекали подарунків або робили їх, прикрашали дім, пекли торт! Цього року вперше я не просто не хотіла відзначати свято — я хотіла закритися від усіх, залізти під ковдру і сховатися під нею! Мене переповнював біль за мою рідну Україну, за несправедливість, що коїться на очах у всього світу. «З’їдала» апатія…

Як я можу святкувати і веселитися, коли вбивають тисячі мирних українців? Це неможливо.

Тому, звичайно ж, жодного святкування не було. Я провела звичайний день: працювала, займалася побутом, допомагала чоловікові. Але, як би то не було, цього дня я отримала 1000 повідомлень з привітаннями від багатьох людей з різних країн, за що дуже вдячна! Це мене дуже зворушило.


У мене багато планів! Тому що попри все ми повинні продовжувати жити, розповідати всьому світові про події в нашій країні, вірити в ПЕРЕМОГУ світла над темрявою! Тому я планую невдовзі презентувати пісню про Україну, на підтримку України, вже англійською мовою. Дуже сподіваюся на те, що весь світ сьогодні розуміє, хто є імперією зла, а хто ціною власних життів стримує це зло, щоб воно не продовжило свій шлях до Європи. Також я не спинятиму свою інформаційну діяльність: зніматиму відео, в яких і надалі розповідатиму правду!

Зло обов’язково має бути покарано!

Як, мабуть, усім українцям, мені довелося свою діяльність дещо змінити. Так, я залишилася блогером, але замість напряму fashion, який завжди мені був близьким, мої ролики стали здебільшого стосуватися питань політики та взаємовідносин Росії з Україною, ставленням світу до війни в Україні. Бо я не можу мовчати! Я вільна людина, яка живе у вільній демократичній країні, тому вважаю, що мовчання – це найбільший злочин у такий складний час. Одночасно, намагаючись донести якомога більшій кількості людей правду про те, що відбувається в Україні, мені доводиться руйнувати міфи, які створював свого часу Радянський Союз, а тепер використовує путінська росія, вважаючи себе повноправним наступником СРСР.

Що являє собою режим Путіна? Наскільки цей режим небезпечний для всього світу! Що і чому відбувається в Україні?  Я щодня кричатиму і розповідатиму всьому світу про те, як цинічно, підло,  ножем у спину Росія напала на свого сусіда – Україну. Про те, як російські солдати скоюють військові злочини, вбивають і ґвалтують наших жінок, дітей,  як мародери, вивозять усе, що бачать, від золотих прикрас до унітазів, з моєї країни. Я впевнена, що це зло незабаром обов’язково буде покарано.


З 24 лютого я, як і багато інших артистів, розповідаю всьому світу про те, що робить Росія з моєю країною, її жителями. Звичайно, як і багато інших, я наївно думала, що вдасться переконати росіян зупинити свій уряд! Це здавалося настільки реальним! Як же ми всі були здивовані, коли у відповідь на наші прохання «полилися»  наративи про вісім років обстрілів Донбасу, фашистів-бендерівців, президента – клоуна! Більш того, 1 000 000 повідомлень про те, що Україну і «укропів» потрібно стерти з землі.

Незважаючи на це, невелику кількість людей (зізнаюся чесно, не більше 10 осіб із тисяч) мені вдалося переконати: ці люди – притомні росіяни  –  ходили на мітинги, дехто досі відстоює правду про війну у  країні, де немає свободи слова, де люди – це холопи, що не мають власної думки. Зараз я більше не намагаюся «достукатися» до росіян, бо зрозуміла, що ніколи не зможу відкрити їм очі, не зможу донести правду людям, які не бажають її знати. Тому моя головна мета – розповідати всьому світу про війну Росії з Україною і військові злочини армії садистів, убивць, ґвалтівників і мародерів.

Ви не уявляєте, яких чудових молодих людей я зустріла у Молдові! Освічені, сучасні, тверезомислячі молдавани та румуни пліч-о-пліч разом з українцями стоять на мітингах, відстоюючи Україну! Ба більше, вони на 100% впевнені у швидкій перемозі України! Ці хлопці та дівчата допомагають біженцям, збирають кошти для нашої армії, наших переселенців. Шукають ліки, яких бракує в Україні та відправляють їх через посольство. Я захоплююся ними!


Найголовніше, що я в собі відкрила – це подяка.  Я вдячна з ранку і до вечора за те, що я жива, зате що я здорова.  Я дякую всім нашим Бійцям, нашим героїм за те, що вони роблять для нас!  За те, що вони ціною свого життя відстоюють нашу країну і наше майбутнє!  Я вдячна волонтерам, які під обстрілами привозять гуманітарну допомогу всім, хто потребує: у гарячій точки, у бомбосховища, усім усім, кому це потрібно!  Також я відкрила в собі те, що нічого не боюся!  Я не боюся говорити! Коли за тобою правда, ти нічого не боїшся! Я боюся мовчати!

Залиште ваш коментар