Попри війну, з 3 до 12 червня відбудеться «Чілдрен Кінофест» — уже дев’ятий кінофестиваль для дітей і підлітків. Амбасадоркою цьогорічного заходу стала Ірма Вітовська, акторка театру й кіно, а також мама 11-річного Ореста.

— Ірмо, ви стали амбасадоркою 9-го «Чілдрен Кінофесту». Скажіть, у чому важливість цьогорічної події?

— Я впевнена, що дуже важливо зараз відшукати спосіб бодай трохи відволікти дітей від воєнної буденності. «Чілдрен Кінофест» — це те свято, яке вже стало традиційним. Щороку лунає останній дзвоник і розпочинається фестиваль. Те, що подія відбудеться й тепер, — це ніби ковток нормального життя.

На «Чілдрен Кінофесті» онлайн буде представлена яскрава програма фільмів різних жанрів із різних країн, їх можна буде переглянути безкоштовно на сайті online.childrenkinofest.com. Крім того, під час фестивалю відбудеться конкурс фільмів, які зняли діти. Зараз наша країна отримує вишкіл і виходить з війни сильною політичною нацією. Відповідно, цікаво, що захоплює нашого юного громадянина, як він реагує на цю війну, яке його бачення, і що його на сьогодні найбільше торкає. Мені здається, що це навіть своєрідне дослідження дітей, які проходять через такі випробування.

— Зазвичай фестиваль проходить лише в Україні. Чому цього разу географія розширилась також на Польщу?

— Польща — найближчий наш сусід, і він системно підтримує Україну. Поляки з власного досвіду розуміють, із ким ми маємо справу.

Саме Польща прийняла найбільше тимчасово переміщених українців. Більшість із них — жінки й діти, тобто аудиторія «Чілдрен Кінофесту». Ми хотіли б, щоб вони мали можливість долучитися до перегляду.

— Вашому сину 11 років. Які в нього вподобання щодо кіно? Чи обмінюєтеся ви думками стосовно переглянутих фільмів?

— Він любить кіно. Я намагаюся зробити так, щоб українське кіно він дивився все, не пропускав. Навіть коли є вікові обмеження — ми переглядали «Додому» й навіть «Донбас». Я брала на себе таку відповідальність і казала, що він готовий дивитися такі фільми.

У нього є власні вподобання: якісь стрічки йому подобаються більше, якісь менше. Це його особистісний ріст. Я можу йому допомагати, але не буду впливати, нав’язуючи щось.

— Чи їздить син з вами на визначні кіноподії?

— Він відвідує всі кінозаходи в Києві, якщо вони відповідають його віковій категорії. Але мої закордонні поїздки, пов’язані з представленням тієї чи іншої картини, здебільшого припадали на шкільний період. До них він не долучався, бо ми не прихильники прогулів.

Але зараз я взяла його з собою до Рима. Тут я брала участь у промо-турі італійсько-українського фільму «Коза Ностра», який саме виходить у прокат в Італії. Для Ореста це й нагода побачити Рим і відпочити від сирен повітряної тривоги. Звісно, і мені спокійніше, що син поряд.

— Часто буває так, що батьки-актори не заважають, якщо їх дитина з малечку знімається в кіно. Які ваші думки щодо цього?

— Орест не знімається в кіно. Я не заважаю, але й не сприяю. Коли він був маленький, я не хотіла, аби син був дотичний до кіно. Гадаю, це дуже вузьке вушко — пройти дитині через славу. Часто це закінчується трагічно. Я знаю, що при недосвідченості батьків, коли дитина зловживає ігровим жанром, є ризик неприємностей.

Проте Орест багато дублює. Мій син брав участь у дубляжі багатьох дитячих зарубіжних фільмів, тож у кінотеатрах його голос можна почути часто.

— Тоді, може, Орест має театральний досвід?

— Він бував у бабусі влітку у Франківську, і Ростислав Держипільський, керівник Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру, залучав його у вистави, де потрібна дитина. Планувалося навіть, що Оресту довірять зіграти в «Оскарі й рожевій пані», але цей проект закритий із початку пандемії.

— Під час війни ви отримуєте від закордонних митців пропозиції знятися в кіно?

— Не отримую. Відверто кажучи, досить тверезо дивлюся на можливості українських акторів мати сильні позиції в ігровому жанрі країни з іншою мовою. Ми маємо акцент, тому можемо грати представників Східної Європи. У «Коза нострі» я граю українку. Якби героїня була італійкою, гадаю, українська акторка цю роль не виконала б.

Але я маю оптимістичні думки щодо спільних проектів. Треба робити свій сильний кінематограф, щоб потім мати рівні позиції у співпраці.

— Деякі київські театри відновлюють роботу. Які плани у вашому театрі?

— Не працює, бо нема бомбосховища. Не думаю, що до кінця бойових дій у ньому щось відбуватиметься. Відкриваються ті театри, звідки можна швидко евакуюватися.

— Чи готуються прем’єри з вашою участю?

— За моєю участю прем’єр не буде. До кінця війни, думаю, навряд. Повноцінно повернуся у професію після перемоги. Зараз зосереджена на волонтерських акціях. Так, наприклад, щойно відбувся наш тур українськими містами з проектом «Бій за Україну», який організували Івано-Франківський національний академічний драматичний театр із Президентським оркестром для збору коштів на ЗСУ.

Рубрики: Інтерв'ю Кіно

Залиште ваш коментар