Дизайнер ще на початку війни зворушив європейську модну спільноту, дистанційно влаштувавши показ на Berlin Fashion Week. Так сталося, що це була перша арт-подія у Європі, присвячена жахливим подіям в Україні. Потім митець проявив ще одну сторону свого таланту і презентував пісню Your Hero, яка згодом увійде до його дебютного альбому.

— Жане, розкажіть, будь ласка, про свій показ у Берліні? Як ви його планували, як він відбувся без вас?

— Показ у Берліні — знакова подія не лише в моїй кар’єрі, а й для іміджу всієї країни, тому що все, що створювалось, було зроблено для людей і саме про людей майбутнього, про те, що вони будуть носити не просто одяг, а особливу броню й амуніцію у вигляді таких відчуттів, як любов, добро, незалежність, сміливість, воля. Коли почалася війна й коли стартував Fashion Week Berlin, було багато ігнору зі сторони фешен, тому що красива картинка не може асоціюватися з болем, горем, зі стражданнями. Та все ж нам дана ця зброя — арт і фешен, — через яку ми можемо говорити про важливі речі. Так і було зроблено в моєму випадку. Ми сумнівалися, і це було важке рішення — знайти сили в людях і, незважаючи ні на що, продовжувати декламувати про те, що життя перемагає. Напевно, в цьому і є сенс. Головний.

Вдалося продати щось із цієї колекції?

— Заявок було багато. Але мій піар-агент у Берліні вирішив, що ми не будемо продавати, зробимо це трішки пізніше, коли налагодимо всі процеси. Тому що моя індустрія й середовище, у якому я працював 10 років, було повністю зруйноване, і творчі люди стали вмить нікому не потрібні саме тут. Але ми, попри все, знаходимо в собі сили і продовжуємо творити й розвиватися, перебудовуємо всі процеси та локалізуємо їх у Європі. Ми виросли, час настав. Тож говоритимемо про речі, які безпосередньо стосуються клієнта , глядача. Тому що, як не гірко це чути, але здебільшого мій клієнт був за кордоном. Але зараз люди об’єднуються, я завжди казав про це. Треба відчувати силу єдності не тільки нації, а всього світу. Я бачу позитивне зростання в цьому напрямку . І дуже сподіваюся, що увагу звернуть на всіх без винятку. Не лише на тих, хто боронить на полі бою нашу країну, а й на тих, хто працює в тилу, і таким чином виконує свою місію на цій землі.

— Хтось із дизайнерів привітав вас із успіхом у Берліні?

— Чесно кажучи , ніхто не привітав. Запитали тільки, чи можу я надати контакти Fashion Week після показу . Це було смішно. Більш того, навіть хейт посипався від улюблених колег. Та я їх прощаю. І десь мене їхня думка навіть, не цікавить. На жаль. Це правда як вона є. Можливо, колись це зміниться. Я не вірю в конкуренцію. У кожного свій шлях. Та інколи людська натура й заздрість бере своє.

— Над якими задумами для подіуму зараз працюєте? Що то буде за диво?

— У сьогоднішніх умовах намагаюсь не планувати більше, ніж на три дні вперед. Наразі такі часи. Ми продовжуємо працювати над книгою, яка буде присвячена десятиліттю бренду. Я хотів її видавати в Україні, але зараз це неактуально, тож чекайте новин щодо цього. Будемо шукати зацікавлених людей. Взагалі 2022-й повністю обнулив усе, що ми мали, але я у війні бачу виключно позитивні моменти. Люди гуртуються. Концентруються на тому, що вони прокидаються, виявляють любов до ближнього. Звертають увагу не те, чого вони не бачили раніше у своєму буденному житті ще декілька місяців тому.

— Нещодавно відбулась прем’єра вашої пісні Your Hero. Де брали сили на пісенну творчість?

— Я захотів зробити подарунок слухачеві. І таку ніби мотивацію. Зараз людям цього дуже бракує. Життя триває, і нам треба проживати його, попри все. Це найбільша цінність, яку ми маємо. Весь мій матеріал був російськомовним. Ми почали все перекладати. Це колосальний шмат роботи для всіх. Скоро буде англомовний матеріал для мого міні-альбому. Один трек ви вже почули на мій день народження. Сподіваюсь, що нашому слухачу це сподобається. Це пісні, у яких є радість, мотивація й жага до життя.

— Як святкували день народження?

— Мені зараз дуже подобається такий формат, як гості. Це щось, що було втрачено. Це те, що мали наші батьки, до того як почався розвиток клубної культури. Тепер, особливо після пандемії, ми зрозуміли, що спілкування вкрай важливе для генерування творчої енергії, яка потім виливається через творчість, через твої буденні справи. Ну й узагалі, це та енергія кохання, енергія кундаліні (із санскриту, енергетичний центр в основі хребта. — Ред.), з якої народжується все живе, взаємодія між людьми. Тому так, це були гості. Ми співали пісень, готували смачну веганську їжу. Мій день народження часто співпадає з постом, це була як раз Страсна неділя. Я намагався у той час багато думати, але ще більше відчувати. Відчувати й робити свої висновки щодо того, що зараз важливо, що має місце, що вже віджило своє, і від якого старого мотлоху треба позбавитись. Сьогодні дуже багато масок зривається, і люди показують себе такими, як вони є. Війна — це інструмент, який проявлятиме людей, їхню справжність дуже стрімко. Зараз час максимально пришвидшився, став ще стрімкішим, тож треба бути завжди готовим швидко змінюватись.

— Як створюєте пісні?

— Колись давно я був діджеєм. Музика для мене у всі часи була джерелом, з якого я брав натхнення й саме сили рухатись далі. Музика — це завжди про настрій, про стан твоєї душі, тіла, духу, відчуттів. І, оскільки, я чутлива натура, маю дуже багато матеріалу, який сам пишу. Звичайно, є команда, яка допомагає. Талановитий аранжувальник, композитор Roman Nero, з яким ми одразу знайшли спільну мову й почали разом творити. Він допомагав мені «перекласти» всі мої задуми мовою музики, якщо можна так сказати. Зараз мій головний принцип — менше думати, більше робити. Я роблю те, що мені подобається . Я бачу реакцію людей і відгук.

— Ви — відомий український дизайнер. Що наштовхнуло на співочу кар’єру?

— Наштовхнуло те, що я мультиплікативна особистість. І хочеться розвивати себе та свій талант у різних напрямках. Не лише з одного боку. І взагалі, спостерігати за цим і виштовхувати себе із зони комфорту. Для мне музика — це великий експеримент. І я впевнений, що це приведе нас до нових граней самих себе.

— Після початку війни у житті кожного українця відбулися зміни. А що змінилось особисто для вас?

— Так, я намагаюсь жити сьогоднішнім моментом, тому що взагалі не плекаю ілюзій, що щось буде так, як було. Це така ніби прокрастинація. Є тільки зараз, і треба радіти цьому зараз. І не думати про минуле чи майбутнє. Ще буде багато змін. І слід бути готовим до всього. Я — готовий. Зовсім скоро поділюсь новинами, які зараз надходять. Ці моменти будуть у моїй картері історичними. Не тримаюсь за минуле. Відпускаю його з легкістю.

— Яка історія за останні три місяці вас найбільше зворушила?

— Кожного дня це передусім історії реальних людей. Історії людяності. Історії допомоги. Історії відкритих сердець. Та людей, які живі до живих. Це моє гасло останніх місяців. І я бачу, як ті, хто приймають на рівні душі те, що вони хочуть піти, — йдуть. А ті, хто впевнені в тому, що вони хочуть жити, і мають цю жагу до життя, обов’язково залишатися і здолають усі перепони на своєму шляху. Ну й найбільш особливе, це, звичайно, історії дітей. Ти не можеш не долучатись до цього. Діти все бачать без прикрас, без маніпуляцій, які нам намагаються нав’язати зі всіх боків.

— Яким Жан уже ніколи не буде?

— Настав час, коли ти без прикрас розкриваєшся таким, яким є насправді. Без амуніції. Під амуніцією я маю на увазі образи, надумані речі, які не є тобою. І дуже часто ставлю зараз питання, хто я є. І це питання стосується кожного. Я знаю свою відповідь. Але не казатиму про це. Читаючи це інтерв’ю, ви все зрозумієте.

— Якій настрій у ваших батьків та рідних? Спілкуєтеся з вашими німецькими родичами?

— Так. Нині багато розмов про майбутнє. Проект у Берліні був дуже резонуючим. Не можу похвалитись тим, що дуже обізнаний у своєму родоводі. Але хочу ще більше дізнатись про нього, коли в мене буде змога поїхати туди. Це важливо, дізнаватись про своє коріння. Ще більше заглиблюватись у нього для того, щоб з’ясувати і зрозуміти, з якого коліна я вийшов і які ще сили від свого роду маю.

— Хтось із родичів звертається до вас на ім’я Євген? Чи всі вже перейшли на Жана?

— Так. У мене, до речі, багато імен. Хтось називає мене Джоні, хтось Жаном, хтось «моїм солодким хлопчиком». Маю багато облич. І чимало імен. І хто знає, як складеться в майбутньому. Бачите, в музиці я тільки Грицфельдт, без імені. Можливо, це ще трансформуватиметься. Побачимо.

— Як вдається підтримувати організм у задовільному стані?

— Намагаюся якнайкраще вивчати своє тіло, тому що це неймовірний інструмент, і ми дуже мало про нього знаємо. Саме про організм. І це не про якусь базу, чарівну пігулку чи універсальний рецепт щастя і здоров’я. Кожна людина — окремий світ, тож треба вивчати саме свій організм. Іду лише туди, де він відгукується своїм імпульсом .

— Як вважаєте, що для людини зараз найдоречніше?

— Доречно бути самим собою . Доречно бути там, де хоче бути твоє серце . Де хоче бути твоя душа. Якщо це справжнє, воно завжди знайде резонанс у глядачів, слухачів і тих, хто поруч. Якщо це буде фейком, то його також усі побачать. Зараз такий час, без прикрас. Давайте будемо справжніми. Будемо йти назустріч своїм мріям.

Залиште ваш коментар