Улюблена ранкова програма багатьох українських телеглядачів — Сніданок з 1+1*— продовжує готувати для українців оперативні новини, залучати фахівців із різних галузей і ділитися в ефірі історіями людей, яким вдалось врятуватися із зон бойових дій. Незмінна ведуча проекту Людмила Барбір розповіла нам, як вона живе та працює зі своїми колегами в нових реаліях.

* Виходить на телеканалах ТЕТ, 2+2 та у прямому ефірі на ютубі в будні з 7:00 до 10:00 та у вихідні — з 8:00 до 10:00.

Людмило, як змінилося ваше життя під час війни?

Нова реальність — це один суцільний день, який ніяк не закінчиться. Коли попередній місяць не відрізняєш від наступного й тобі байдуже, який він за рахунком. Перші два місяці — це життя без мого сина, з яким спілкувалися тільки через відеозв’язок. Це життя без чоловіка, який був у лавах тероборони (зараз він уже у ССО ЗСУ — Сили спеціальних операцій Збройних сил України. — Ред.), і ми спілкувалися тільки вряди-годи, телефоном.
У перший день війни ми відвезли сина до мами в Карпати і прорвалися назад у Київ. Я повернулася в ефір. Була відрізана від свого дому перші півтора місяця, адже повертатися туди було небезпечно. І, поки не дозволяли туди повернутися, жила на каналі й у своїх друзів. Як і в усіх — безсонні ночі й цілодобові новини. Кожен ранок починався з смс рідним, близьким і друзям: «Як ти?». Та дуже щаслива, що завжди відчувала підтримку колег і друзів. Це неймовірна енергія, яка дає надію й розуміння, що ми обов’язково переможемо! Що вистоїмо.
Зараз найголовніше в моїй новій реальності — це те, що мої рідні й близькі живі та здорові. Радісно на душі, коли бачиш, що сусіди повертаються, і містечко оживає.

Свободолюбиве покоління

Які нові відчуття, думки маєте? Як змінилися колеги, люди навколо?

Колеги не змінилися, вони й раніше були віддані своїй роботі та глядачу. Тепер ми стали ще затятішими. Працюємо більше й разом на нашу спільну перемогу. Ведучі, репортери щодня на своєму інформаційному фронті доводять, які вони круті професіонали. Наскільки можна опанувати страх і стати підтримкою. Наші журналісти знаходять фантастичних героїв. У Сніданку з 1+1 є рубрика «Щоденники війни» — у ній ми говоримо з людьми, які, хоч і пережили страшні трагедії, та все ж мужньо подолали окупацію, сотні кілометрів евакуації. Які рятували своїх рідних і близьких, друзів, сусідів, домашніх улюбленців. З ними і плачемо, і сміємося, і навіть жартуємо.
Помітила, що всі ми стали чуйними, толерантнішими, згуртованими й готовими віддати останнє, щоб допомогти. Це надихає рухатись далі, хоча і сфокусовані зараз на тому, щоб вижити. І сьогодні кожен робить те, що він може для нашої спільної перемоги.
А ще дуже відчувається, наскільки подорослішали наші діти. Батьки нам часто надсилають відео, де вони співають гімн або славнозвісну «Червону калину». Це вже переосмисленні пісні та вірші. І діти розуміють, про що вони говорять. Це молоде покоління — вони точно знатимуть, що таке свобода й любов до батьківщини і якою ціною вона дається. Знатимуть свою історію та коріння, наскільки важливо за нього триматися й пишатися ним.

Як переживає війну ваша родина?

24 лютого після ефіру загальнонаціонального марафону ми з чоловіком Ігорем вирішили везти сина Тараса й нашу кішку Мусю до мами в Карпати. Також взяли родину своїх друзів (вони вже поїхали). А самі знали — повернемося до Києва. Я — в ефір, чоловік — боронити місто. Була здивована, як мама нас підтримала. Так, їй було страшно відпускати нас, але вона стала точкою опори й упевненості. Мама знає — у кожного свій фронт, і я їй неймовірно вдячна за таку турботу. Звісно, розплакалися, коли прощалися. Та ми завжди на зв’язку.
Ще до війни, коли йшлося про ймовірність вторгнення, я була з тієї категорії людей, які розуміли — вторгнення неминуче. Але з усіх сил сподівалася, що цього не станеться. Тому зібрала завчасно тривожні валізки. Відправила цінні для мене речі поштою на західну Україну — вишиванку, яку вишила моя бабуся, нагороди Тараса та малюнки, фотографії, якісь дрібнички, котрі мені важливо зберегти. І тепер вони у мами.

Дорослі переживання дітей

Розкажіть про вашого сина. Як часто спілкуєтесь, бачитеся?

Мій Тарас у моєї мами поряд з моєю сестрою та племінниками. Вперше ми побачились на Великдень — через два місяці розлуки. Ще перед початком повномасштабного вторгнення росії в Україну ми говорили з Тарасом, що, можливо, буде наступ, і до кінця сподівалися, що цього не станеться. У нас була тривожна валізка. До можливого виїзду були готові. Коли запитала сина про війну, він відповів, що у нас уже вісім років війна. Він знав, що тато у територіальній обороні. Але дуже по-дорослому і стійко все переживав.
Ми болісно сприйняли розлуку, та я зрозуміла, що треба дати йому час. Просто щодня телефонувала й розповідала, як минув мій день. Про те, як змінився канал, як усе в Києві. Багато говорили про те, що ми всією родиною зробимо, коли настане перемога. Записувала для нього багато відео.
Коли вперше після нашої розлуки побачились — щастю не було меж! А як приїхала, у перший же день разом збирали великодній кошик. Наступного дня Тарас запропонував самостійно приготувати мені щось смачненьке. Так і зробили, а потім цілий день тільки вдвох дивилися мультики. Для нього було вкрай важливо провести час разом, у компанії одне одного.

Сон на паркінгу

Ви майже щодня в ефірі. Що надихає, що дає сили?

Спочатку працювали з Єгором Гордєєвим у загальнонаціональному марафоні «Єдині новини». У перші дні я не впізнавала рідний канал, все було навіть розташовано по-іншому. Ще не було всіх колег. Декілька разів навіть ночувала в костюмерній… А коли звучала тривога — спускалася спати на паркінг. До сих пір мій спальник про всяк випадок тримаю на каналі.
А далі стався дійсно ковток свіжого повітря. Разом з колегами почали налагоджувати роботу Сніданку з 1+1 і вийшли в ефір. Зараз мовимо на телеканалі ТЕТ і 2+2, на ютубі, на офіційних сторінках ведучих у фейсбуці та інстраграмі. Прагнемо стати для глядачів точкою опори, підтримувати їх у ці складні часи. А наші глядачі своїми повідомленнями, фото, історіями — підтримують нас. Це надзвичайні емоції!
Кожен ефір надавав сил. Не брала вихідних, щоб тільки працювати — це рятувало, навіть втоми не відчувала. Відчувала — ми не здаємося, ми гуртуємося, і в цьому наша велика сила. І ось зараз телеканал ожив. Знову-таки, відчула, що у нас є велика команда, якою ми можемо впевнено рухатися вперед.

Необхідність бути поруч

Зараз ви працюєте в ефірі не лише з Русланом Сенічкіним. Чи сумуєте за ефірами удвох? Як підтримуєте одне одного?

Та я б не порівнювала, тому що це новий досвід. Це необхідність бути поруч з нашими глядачами. Зараз у Сніданку об’єдналося багато проектів — і Твій День, і ЖВЛ. Зараз всі українці єднаються і Сніданок теж. Ми підтримка, ми опора. Працюємо для людей — намагаємось розповідати максимум корисної інформації. Інформаційна безпека зараз дуже актуальна. Разом з Європейським Союзом та Міжнародною організацією міграції (МОМ) розповідаємо в ефірі про безпечну міграцію для запобігання торгівлі людьми під час війни. Понад вісім мільйонів українців були змушені покинути свої домівки. З Єгором Гордєєвим беремо участь у спеціальному проекті, розповідаємо про п’ять маркерів безпеки — щодо документів, транспорту, отримання допомоги, зв’язку та спілкування — це те, на що потрібно звертати особливу увагу. Убезпечити себе та своїх близьких можна, отримавши безкоштовну консультацію на гарячій лінії 527 від МОМ.
Звичайно, сумую за нашими ефірами з Русланом у Сніданку вдвох. Це історія мирного часу. Зараз зрозуміла, якою безтурботною була та пора, і якісь проблеми, які були тоді, — то все ніщо.

З Єгором Гордєєвим

Та за цей короткий час встигла попрацювати з багатьма колегами, і це шалений досвід. Щодня новий співведучий — Єгор Гордєєв, Володимир Рабчун, Тимур Мірошниченко, Костя Грубич, Саша Попов, Валя Хамайко, Неля Шовкопляс, Ігор Циганик, Святослав Гринчук. Перепрацювала з усіма. Це нова історія, яка заряджає. І, звичайно, я впевнена в тому, що скоро ми знову виходитимемо в ефір у парі з Русланом. Всією країною сміятимемось над його жартами та слідкуватимемо за тим, як він готує нові кулінарні шедеври. Не передати ці відчуття, емоції та сльози радості, коли можеш обійняти свою колегу, яка ще нещодавно плачучи записувала повідомлення з окупованої Бучі. Коли радієш, що просто знову побачились після кількох місяців розлуки. Радість побачитись і знати, що з людиною все гаразд.

Завдання для мозку й тіла

Порадьте, як переживати стрес, долати тривожність?

Щодня в ефір виходять психологи і психотерапевти, які дають поради. І всі в один голос стверджують: щоб побороти стрес, найкраще перевести його в дію і знайти об’єкт для допомоги. Підтримувати інших, дбати про людей навколо. Це дасть змогу перефокусуватися, допоможе вийти з депресивного стану. Дуже важливо всі емоції, які накопичуються, не стримувати, а трансформувати в дію. Щоб вони не з’їдали нас з середини. Байдуже, яка це дія. Я підтримую себе волонтерством — допомагала з розміщенням на заході України. Даю завдання для мозку й тіла — намагаюся читати. Тіло має рухатися й діяти! Готувати, прибирати, робити зарядку…

До війни ви давали своїм підписницям чимало рекомендацій у царині краси та спорту. А зараз що порадите? Як підтримувати себе в формі?

Перші місяці про б’юті-процедури і мови не могло бути. Крім щоденного елементарного догляду. Спорту не було. Тільки зараз знову повернула пробіжки. І одразу ж прийшло усвідомлення, що всі ці буденні ритуали потрібно повертати. Адже це запорука ефективності на роботі. Коли дискутують, чи варто доглядати за собою, займатися спортом під час війни, скажу так: якщо є можливість і віконечко, яке ви можете присвятити собі, — це важливо робити. Це про те, що життя триває, і наперекір усьому ми все встигнемо, зможемо, переживемо. Будемо сильні у всьому кожного дня. Попри все, своїм виглядом можна показати внутрішню свободу. Потрібно жити далі з вірою в перемогу.

Омріяне майбутнє

Що першим зробите після перемоги?

Коли настане перемога, ми всі зберемося у мами в Карпатах і всією нашою родиною влаштуємо великий пікнік. Щоб спілкуватися, сміятися, обійматися й нікуди одне одного не відпускати.

Окрім перемоги, про що зараз мрієте? Будуєте плани на майбутнє?

Мрію, що ми з сином і чоловіком будемо проводити час разом за нашими звичними ритуалами вдома.

Мрію бачити багато щасливих усміхнених людей навколо. Разом зі всіма почати відбудовувати нашу прекрасну країну. Яка буде новою, сучасною та прогресивною. І вже уявляю, які чудові фото й відео надсилатимуть нам глядачі, а ми великою командою Сніданку тішитимемось із цього. Головне — знайти підхід до себе й намагатися накопичувати ресурс. Перемога за нами, майбутнє — за нами. Точно знаю: воно буде щасливе!

Рубрики: Інтерв'ю

Залиште ваш коментар