Танцівник, співак та людина-свято під час війни не залишився осторонь спільного лиха — своїм талантом і творчою наснагою венесуельська зірка допомагає українцям триматися в доброму гуморі та не втрачати віру у велич нашої країни.

Амадоре, як ви поживаєте та чим зараз займаєтеся?

— Щойно я приїхав із міні-туру заходом України, де разом із івент-агенцією KIWI PARTY ми провели ряд заходів під гаслом «Дитинство зараз» для діток-біженців. Ми співали, танцювали, проводили різні майстер-класи. Тепер я повернувся до Києва і продовжу займатись цим тут. Бо вважаю, що наші діти — найголовніше, вони повинні мати гарне дитинство, можливість навчатися, відпочивати, отримувати гарні емоції й насолоджуватися життям. Тож якщо ми, дорослі, маємо змогу хоч трохи в цьому їм допомогти, то маємо обов’язково це робити.

— Ви казали в інтерв’ю, що провели три тижні під обстрілом. Які подробиці можете розголосити?

— У перший день війни ще ніхто не розумів, що робити. Я живу біля аеропорту «Київ», тому мені слід було щось робити, щоб захистити маму. Тоді моя подруга з-під Макарова запропонувала моїй родині та друзям приїхати до них на дачу. Не гаючи часу, ми зібрали валізу речей, котів, закупили деякі продукти в супермаркеті неподалік та приїхали до неї. Там ми просиділи десь тиждень, потім стали стріляти, ми почали чути вибухи, потім усе частіше та ближче. Так минуло три тижні. Ми не розуміли, де саме щось відбувається, але потім у новинах почали писати, що лінія фронту наближається до нашого населеного пункту, і коли було вже несила терпіти ці вибухи, ми вирішили вибиратися. Але в машині було мало бензину, на багатьох трасах стояла ворожа техніка, і нам було дуже їхати у невідомість. Але нам пощастило, ми дісталися до Києва, а звідси поїхали на захід України. Вже зараз я розповідаю це як пригоду, а тоді все було дуже емоційно, довго і страшно.

— Ваша мама постійно була з вами? Ви не вивозити її закордон?

— Спершу я хотів, щоб вона була зі мною, а потім, коли ми потрапили на захід, я почав умовляти маму, щоб вона поїхала за кордон. Мене дуже мучила совість, що я вивіз її з Венесуели, щоб урятувати, а тут вона потрапила у ще гіршу ситуацію. Але мама відмовлялась їхати сама. Я умовляв-умовляв, а потім зрозумів, що не можна її змусити, а можна тільки робити все, що в твоїх силах, щоб її захистити.

— У вас велика творча команда. Де ваші колеги зараз?

— На жаль, війна нас всіх розвела по різних куточках не те що країни, а світу. Так, у нас велика команда, але зараз багато хто перебуває у Європі та по різних містечках в Україні. Ми всі сподіваємося, що скоро зустрінемося та зможемо знову працювати разом, але зараз найперше, про що мріємо, — це безпека та кінець війни. А потім уже розберемось.

— Ви брали участь у благодійних заходах на заході України та в Києві. Плануєте щось іще?

— Так, коли ми жили на заході України, то з великим задоволенням долучалися до різноманітних акцій для біженців, для діток і просто для всіх людей, які дуже втомилися від війни і хотіли б хоч якось відволіктись. Ми виступали разом із моїм гуртом Rumbero’s. Крім того, я робив абсолютно все: розвантажував гуманітарку, готував їжу… Потім повернувся до Києва і продовжив виступати для людей. Можливо, це єдине, що я можу зробити для них — подарувати гарний настрій та карнавал хоч на декілька годин. Потім моя подруга Анна з агенції KIWI PARTY мене запросила долучитися до них, і так ми знову поїхали в «тур» багатьма містами заходу України. Я дуже люблю дітей, вони — наше майбутнє, найголовніше у нашому житті, тому я й надалі із задоволенням братиму участь у таких проектах. Якщо випаде така можливість, то й закордоном, адже там багато наших діточок сумують за своїм домом, за Україною. Я хочу їм допомагати, дарувати позитивні емоції. Крім того, я беру й братиму участь у акціях та концертах, які проходять з метою збору коштів для ЗСУ, тому що завдяки ним на багатьох територіях країни тепер запанував мир, і зовсім скоро він настане по всій Україні.

— Багато артистів зараз випускають треки про війну. Чи варто від вас чекати нову пісню на цю тему?

— Я багато думав про це. А потім зрозумів, що сумні пісні про війну співати не зможу, а щасливі й радісні — теж не зовсім про те. Тому вирішив, що моя пісня буде про Україну, але не зовсім в тому розумінні, у якому всі звикли. Це я вже починаю відкривати секретики, та краще самі все побачите й почуєте. Зараз я перебуваю в пошуках музичної команди, та невдовзі, гадаю, зможу говорити про це більш предметно.

— Чи думали під час війни перекваліфікуватися й почати займатися чимось іншим?

— Такі міркування в мене з’явилися ще задовго до війни, коли була в розпалі пандемія, майже рік практично не було роботи, і що я тоді тільки не думав. Була ідея піти в таксисти, але потім і машину довелося продати. (Сміється). Згодом, коли все почало трохи налагоджуватись, хотів відкрити невеличкий заклад вуличного харчування, але теж не склалося. Зараз ситуація ще страшніша, ніж у 2020-му. у країні війна, тож відкривати щось нове, на мою думку, нерозумно, та й нема за що. Я багато розмірковував, чим займатись, але вирішив, що займатимусь тим, що вмію найкраще, — даруватиму людям гарний настрій, а там вже буде як буде. Якщо зможу цим комусь допомагати — це й робитиму!

— Що найперше зробите після перемоги?

— Я постійно бачу цей день — у снах і мріях. Вважаю, що він настане дуже скоро. Звичайно ж, буде велике свято. Ми спочатку обіймемо й розцілуємо всіх рідних, близьких і друзів, а потім влаштуємо величезний переможний український карнавал!

Залиште ваш коментар