Співачка Наталя Морозова з першого дня війни перебуває в Києві й вірить у те, що зовсім скоро зможе разом з родиною та всіма українцями відсвяткувати таку очікувану для кожного перемогу. Біль від того, що відбувається в Україні, майже забрав бажання до творчості, але вона знайшла в собі сили повернутися з новим треком «Ми вдома».

— Наталю, згадайте день, коли почалася війна. Де ви були, що планували робити?

— Я прокинулась ще до початку вибухів, дуже погано спала, тривожно було й напередодні. Коли почула перший вибух, дуже злякалась, але подумала, що хтось бавиться салютами, а коли затряслися стіни, і стався наступний вибух, стало дуже страшно. Я розбудила своїх рідних і прочитала в інтернеті, що почалася війна. У цю мить зрозуміла, що зараз не час для паніки, треба взяти себе в руки й діяти за ситуацією.

— Як ви переживаєте ці непрості події й де зараз перебуваєте?

— Я постійно була в Києві, але переїхала до моєї сестри до приватного будинку, адже буквально в перші дні війни в моєму кварталі сталося влучання в житловий будинок. Це було просто жахливо!

— Ваші рідні зараз у безпеці?

— Так, вони в безпеці, я особливо хвилювалася за свою маму, яка живе в Чернігівській області. Ми не змогли вчасно її забрати, а потім була страшна битва в Чернігові та області, неподалік місця її проживання. Дякувати Богові й нашим захисникам, вороги не дійшли до селища Носівка.

Чи замислювалися над тим, щоб виїхати за кордон?

— Відверто кажучи, я не планувала виїжджати за кордом, адже всі мої рідні лишилися в Україні.

Чого вам цієї миті найбільше хочеться?

— Для мене зараз головне — це мир та душевний спокій усіх українських сімей. Дуже хочеться, щоб якомога швидше закінчилася війна, щоб наші захисники вигнали з української землі рашистську нечесть.

Як війна вплинула на вашу творчість?

— Практично два місяці я була спустошена, дуже важко переживала все, що відбувалося на нашій землі з родинами, дітками. Коли ЗСУ звільнили Бучу, Гостомель та Ірпінь, була велика радість. І тоді прийшло натхнення, я зрозуміла, що потрібна пісня про світле майбутнє, про перемогу. Вона народилась дуже швидко: я поспілкувалась зі своїм колегою, автором цієї композиції, розповіла, як я її внутрішньо відчуваю і як вона має звучати. Потім приїхала до студії, і ми за три години її записали. Це мій перший трек, який так швидко народився, пісня «Ми вдома».

Розкажіть також про нещодавню композицію, присвячену перемозі України.

— Це справжній відгук моєї душі. Про те, що відбувається на нашій рідній землі, хочеться кричати. Ця пісня — про надію, що живе в кожному з нас. Україна — наш дім. Ми показали всьому світу, що означає згуртованість та єдність. Ми, українці, — сильні, незламні та непереможні! Ми вистоїмо і зробимо все, щоб наш рідний край розквітнув.

Вирішила для себе, що я як артист показую своєю творчістю, що не варто втрачати надію, потрібно вірити в нашу перемогу й боротися за неї.

Чим плануєте займатися найближчим часом?

— На жаль, зараз такі обставини, що будувати плани дуже непросто. Потрібно цінувати кожну мить і допомагати своїй країні. Студія танцю, якою я керую, вже відновила свою роботу. Ми підготували реабілітаційний курс для відновлення психологічного та фізичного стану дітей і дорослих.

Маєте ви родичів у росії, спілкуєтеся з ними?

— Маю там друзів. З багатьма продовжую спілкуватись, але з деким із початком війни наша дружба закінчилась.

Як відволікаєтеся від поганих думок?

— Рятує, як завжди, спорт, йога, дихальні практики. Ще на початку війни у мене з’явилися підопічні — песики, яким я готую їжу. Вони також піднімають настрій.

Після свого дня народження ви зламали руку…

— Справді, цей рік почався дуже непросто, адже я зламала собі правицю. Шість тижнів у гіпсі! Це для мене неабияке випробування. Два тижні зовсім нічого не могла робити — справжній жах. Адже в житті я дуже активна людина, а тут — повний спокій. У такій ситуації починаєш ще більше цінувати своє здоров’я. З часом навчилася багато чого робити лівою рукою, навіть писати. За цей час я точно зрозуміла: коли чогось дуже хочеш, немає жодних перешкод.

 24 лютого я мала їхати до лікаря знімати гіпс і так чекала на цей час. Довелося знімати його самій. (Усміхається).

Чи з’явилися у вас нові звички, захоплення?

— Життя вже не буде таким, як раніше, ми стали іншими й живемо одним днем. Але відкрила для себе малювання — пишу картини. А ще — граю на калімбі, це те, що нині відволікає мене від поганих думок.

Теги:

Залиште ваш коментар