Виконавці об’єдналися у творчий дует і на початку червня презентували спільну пісню. «Рідна» — про любов і щастя повернутися додому, про силу та народну міць, про віру й довгоочікувану зустріч із мамою.

Почнемо з того самого дня, 24 лютого. Для багатьох він минув наче в тумані, і люди не розуміли, що робити далі. А яким цей день став для вас? Коли прийшло усвідомлення того, що у країні війна?

RAZO:

— Насправді для мене все почалося у 2014 році. Я тоді жив у Луганську. Тому війна для мене тривала відтоді. Всі ці вісім років мої рідні та друзі були під обстрілами, і небезпека була постійно! А зараз, коли все відбувається на твоїх очах і знову поряд, це навіть не відчуття дежавю, а якогось такого стану й усвідомлення, ніби все зовсім і не закінчувалося. Це дуже важко.

NATA.LI:

— Коли все почалось, я була у своєї бабусі. Ми прокинулись від вибухів і почали швидко збиратися до мене додому, до батьків. Звідти ми виїхали на дачу на Житомирщину з надією, що через тиждень повернемось додому. Та, як і всі, тоді ми не розуміли масштабів того, що відбувається.

Я не усвідомлювала до кінця, що почалась війна, і не могла навіть уявити, що будинок, де я живу, був розташований в одній із небезпечних зон. Повне розуміння всього прийшло пізніше, коли ми вирішили їхати за кордон. І саме в цю мить я зрозуміла, що в мене більше немає того дому, який був, тієї України, яка була раніше, тому що я почувалася тут у небезпеці.

Рішення поїхати за кордон — важко було його прийняти?

NATA.LI:

— Було дуже сумно й боляче покидати свій дім і вирушати на Житомирщину. Ми пробули на дачі два тижні й до останнього не хотіли нікуди їхати. Заклеювали вікна, готували підвал для ночівлі. Потім мої батьки вирішили, що вони мають рятувати своїх дітей. Не знаю навіть, що конкретно стало останньою краплею, напевно, в цілому те, у яких умовах ми перебували останній час. Ми постійно чули вибухи, небо було чорне, а в лісі біля нашого будинку вже стояли танки та були вириті окопи.

Звісно, наважитись виїхати за кордон було найважчим рішенням, але залишатися було небезпечно, тому вночі ми вирушили. Їхали через ліс, назустріч нам рухались танки, пролітали літаки. Пам’ятаю, як мама в машині роздала нам паспорти, щоб усі її четверо дітей мали при собі документи, якщо станеться щось жахливе.

Дорога була дуже складною. Але на кожному кроці з’являлися люди, які нам допомагали й захищали. Ми були дуже вражені їхньою силою й витримкою і справді неймовірно вдячні волонтерам за все, що вони для нас зробили.

RAZO:

— Я залишився в Києві. Далі тікати нікуди, та й не хочу. Я почуваюся українцем, хоча я й вірменин. Просто все своє життя з трьох років я прожив в Україні, уже 26 років це мій дім, тут мої рідні.

У мене не було страху за себе, навіть не думав тікати. Перші мої думки: як там рідні, що робити, як їх врятувати з тимчасово окупованих територій, як встигнути забрати маму. Насправді найважче було вмовити маму поїхати за кордон. Думаю, багато хто мене зрозуміє…

Війна розділила життя українців на до та після. А як змінилося ваше життя?

RAZO:

— З початку війни для мене все стало таким простим і зрозумілим, як ніколи. Може, це й називають критичним мисленням. Я став більш зібраним. Буквально з перших хвилин уже знав, що треба робити. Всі мої знайомі, хто до цього телефонував щодо будь-якої справи, почали одне одному допомагати зібратися з силами. Всі стали сміливішими в сотні разів! В очах кожного я бачу цю потужну всеукраїнську сміливість — це неймовірно надихає.

NATA.LI:

— Перед початком війни сталось те, про що я давно мріяла й до чого довго йшла — у мене вийшла пісня «Силуети». Це було 22 лютого. Як зараз пам’ятаю той день і відчуття. Ми всією командою усіма силами готувалися до прем’єри, але 24-го, коли почалася війна, змінилися всі мрії, змінилося моє життя.

Коли я переглядаю свої фотографії та відео з «минулого життя», мені не віриться, що колись я могла спокійно гуляти по Києву, займатися улюбленою справою та просто радіти життю. І дуже хочу, щоб моє колишнє життя знову стало реальністю, а не просто згадкою.

Щодо творчості, чи був такий період на початку війни, що ви не могли писати пісні? Чи все ж це стало необхідністю — таким чином виливати свої почуття?

NATA.LI:

— Зараз особисто мені, як ніколи, хочеться писати, співати й розповідати всьому світу, що відбувається в моїй країні. Мрію, щоб мене почули скрізь. Можливо, це звучить дивно, але я хочу співати навіть не щодня, а щогодини, щохвилини. На мою думку, це частина того, що я можу зробити для України, щоб зупинити війну. Навіть моя собачка Сінді почала співати разом зі мною. (Сміється).

RAZO:

— Я людина, яка знайде вихід з будь-якої ситуації. Робитиму те, ще люблю, навіть під обстрілами. Це про всіх українців, про кожного, може, воно мені й передалося.

Насправді я буквально наступного ранку після початку війни написав пісню. Не міг заснути, мені потрібно були вилити всі емоції. У такий складний час писати пісні навіть потрібно, аби весь світ, усі люди, які навіть не розуміють української, відчули і зрозуміли весь наш біль.

У такий час музика рятує душі, це й надихає писати нові пісні.

На початку червня вийшла ваша перша спільна робота — «Рідна». Як ви познайомились і як сталося так, що заспівали дуетом?

NATA.LI:

— Познайомилися ми саме в той момент, коли в мене була пауза в музиці й зовсім не було натхнення. Наш спільний знайомий попросив мене зробити репост нової пісні Razo в інстаграмі, і я вирішила поглянути на його профіль. Було цікаво, чим саме він займається, яку музику створює. Мені сподобалась його творчість, і я вирішила звернутися до нього за порадою. Ну а потім все закрутилось, ми через кілька днів зустрілися й почали працювати.

RAZO:

— «Рідна» — це саме та пісня, яку я створив на другий день війни буквально о шостій ранку. Пам’ятаю, що написав приспів буквально за 10 хвилин, слова з’являлися самі собою. У ній вилились усі мої емоції, пережиті вдруге після нападу «освободітєлєй» на Луганськ та Донецьк. Тієї миті в мені народились такі почуття до України, як до рідної мами. Цю пісню зробили багато людей, кожен вклав свої почуття в її настрій і посил.

Коли трек ще був у демоверсії, NATA.LI його почула й ніби прожила цю історію. А наша команда разом з автором музики Миколою, відомим як WZ Beats, саме розмірковували щодо жіночого вокалу. NATA.LI абсолютно точно передала настрій і задум, бо відчувала те ж саме, що я, коли створював композицію. Вона трансформувала у приспіві відчуття від болю до любові, як до рідної мами.

NATA.LI:

— Так, дійсно, коли я почула пісню, то зрозуміла, що я є її частинкою. І якось так склалося, що врешті-решт ми її записали.

На момент запису перебували в різних країнах. Які були складнощі у зв’язку з цим?

NATA.LI:

— На той момент я була в Литві. Команда допомогла мені знайти студію, це, напевно, було найскладніше. А взагалі трек записався на одному диханні. Я неймовірно вдячна всім, хто брав участь у створенні й записі цієї пісні.

RAZO:

— Наша команда виконала неймовірно круту роботу. Це було нелегко, і я вдячний кожному. Велику роль у створенні пісні, у тому, аби передати її глибину й настрій, зіграла сама музика WZ Beats. Ми вже певний час працювали з ним, я чув його інші роботи (у нього чимало хітів). Коли я до нього звернувся, він одразу сказав, що вже знає, що робити. Як на мене, він вміє торкатися музикою до душі. До речі, вже зараз наша творча команда готує ремікс, котрий покаже композицію з іншим настроєм.

У треку є слова «знову сонце засіяє над твоїми містами» — для мене вони особливі, бо саме зараз так потрошки й відбувається. Завдяки зусиллям кожного українця та українки ми всі скоро зможемо радіти сонцю в усіх містах України, я в цьому впевнений.

Зараз багато українських зірок гастролюють з благодійними концертами по Європі й усьому світі. Чи не плануєте ви також розпочати серію благодійних виступів для збору коштів на допомогу українцям та ЗСУ?

NATA.LI:

— Коли ми виїхали з України, то близько місяця були в Литві. Я в цей час багато співала на благодійних концертах на підтримку України. Та й зараз, перебуваючи у Швейцарії, не втрачаю можливості. Якщо випадає нагода заспівати, аби люди більше чули наші пісні, щоб знали про Україну, то я відразу це роблю.

RAZO:

— У нас у Німеччині зареєстрований благодійний фонд HELPCHAIN, і разом з ним ми зараз готуємо євротур. Можливо, буде ще кілька виступів у Америці. Такі міжнародні концерти дають нам більше можливостей для допомоги країні. Паралельно пишемо нові пісні та об’єднуємося для цього з дуже крутими й талановитими артистами. А після туру будемо продовжувати допомагати своїм співвітчизникам.

А взагалі, я думаю, що користь від кожного українця може бути де завгодно, де б ми не були. Можна допомагати, перебуваючи в будь-якому місті України, і не лише співом, а, як кажуть, ділом.

Якими стали ваші звичайні будні?

RAZO:

— Насправді ми багато робимо щодня, аби допомогти людям. Наш благодійний фонд HELPCHAIN допомагає евакуювати людей з України, ми надаємо всю необхідну підтримку українцям за межами країни. До того ж я продюсер міжнародного дитячого модельного агентства AL MODELS, у мене є діти, яких я навчаю, і, звісно, весь цей час я з ними на зв’язку. Намагаюсь допомагати їм відволікатися від подій, пояснюю все, що відбувається у світі. Зараз ми плануємо запустити нашу школу для дітей, але поки онлайн. Розуміємо, що наші учні вже хочуть проектів і занять.

NATA.LI:

— Вже місяць я живу у Швейцарії. Постійно зустрічаюсь з волонтерами й людьми, які від щирого серця допомагають українцям і намагаються зробити так, щоб ми почувалися в безпеці. Я зі свого боку також намагаюсь підтримувати й допомагати як можу. Та, звісно, моя головна зброя — це музика.

Між іншим, поки я у Швейцарії, багато навчаюсь і хочу привезти всі ці знання до своєї країни, щоб вона розквітала ще більше, а я докладу до цього максимум зусиль.

Зараз поступово люди повертаються в Україну. Настане час — і повернуться усі. Яким ви бачите майбутнє нашої країни?

NATA.LI:   

— Я постійно думаю і мрію про те, що скоро потраплю додому. Впевнена, що 90 відсотків людей, які виїхали в Європу через воєнні дії в Україні, обов’язково повернуться. Як співається в нашій пісні: «Повернемось всі додому, як до рідної мами». З нетерпінням чекаю на цей день. І зараз, як ніколи, дуже пишаюсь і люблю свою країну.

Попри війну, Україна завжди була сильною й незалежною, такою вона й буде. Зараз країна показує цю силу й мужність нашого народу всьому світу. Війна нас об’єднала. Те, що зараз роблять волонтери, заслуговує на величезну повагу. Те, що роблять ЗСУ, як вони нас захищають, — це неймовірний героїзм.

Я знаю, що Україна переможе в цій війні і стане ще сильнішою! Ми вже продемонстрували всьому світу, які ми є насправді. А люди, які віддали своє життя за нас, залишаться навіки в наших серцях. Ми зробимо все можливе, щоб підняти нашу країну, прославляти її та пишатися тим, що ми українці.

RAZO:

— Я знаю дуже багато історій, які підкреслюють слова «у гостях добре, але вдома краще», бо всі хочуть повернутися додому, в Україну. І так і буде.

Мені неймовірно пощастило, що всі, кого я знаю, живі. Дякую Богу за це! З початку війни я познайомився з багатьма людьми за різних обставин. І в мене зараз така шалена любов до кожного, кого я бачу, бо всі ми відчуваємо й розуміємо одне одного, у нас всередині один біль на всіх. Всі ці люди, всі ми не те що відбудуємо Україну, а зробимо набагато краще, ніж було!

Я завжди казав, як багато всього є в Україні: гори, ріки, поля, моря, та все що завгодно! А буде ще краще! Я бачу, що на нас чекає сильне майбутнє у всіх сферах. Впевнений, що ми дуже швидко відновимо Україну й отримаємо ще більше нових можливостей. Ми всі стали сильнішими та сміливішими. І у світі ми вже не просто центр Європи, а дуже сильна й незалежна країна!

Залиште ваш коментар