З початком повномасштабної війни росії проти України чимало розважальних галузей довелося поставити на паузу. Заплановані прем’єри серіалів та кіно відклали, зйомки призупинили. Театри перетворилися на бомбосховища й лише зараз потроху починають відновлювати роботу на неокупованих та відносно спокійних територіях України. Актори ж — стали до лав ЗСУ чи зайнялися волонтерством. Ірма Вітовська, яку глядачі Нового каналу мали побачити цієї весни у серіалі «Молода», приєдналася до другої групи, допомагаючи вимушеним переселенцям.

Паралельна довоєнна реальність

Пані Ірмо, зізнайтеся, коли востаннє плакали?

Зараз я беру участь у концертах «Бій за Україну». На них зустрічаю людей, які приїхали з Маріуполя, Харкова. Коли вони підходять після концерту й розповідають про себе, на очах виступають сльози. Але загалом тепер я мало плачу. Сльози були, коли скинули авіабомбу на Маріупольський театр, коли ракета влучила у вокзал у Краматорську. А ось події в Бучі більше викликали злість і бажання сатисфакції. Дуже розчулилася в Італії, коли була там з фільмом Koza Nostra. Побачила контраст, у якому існуємо ми й італійці. Їхнє безтурботне життя, у якому й більшість із нас перебували до 24 лютого, вражає, наче паралельна реальність.

Ви — людина, яка стримує емоції, чи, навпаки, всіляко виплескує їх?

Виплескую, хоча можу й стримувати. Часом здаюся жорсткою, закритою — це так і є. Мало кого підпускаю до себе з першого разу.

Як діяли, коли в Україні розпочалася війна?

Нагадаю, що війна триває з 2014 року. Повномасштабне вторгнення я очікувала ще відтоді. Особливо гостро — з кінця 2021-го — початку 2022-го. Думала, що все станеться 23 лютого, в день радянської армії. Тоді росіяни могли розпочати наступ, щоб 9 травня, як це вже й підтверджують, святкувати визначну перемогу. А до 30 грудня 2022 року відтворити свій так званий другий радянський союз. Напередодні я навіть пройшла одноденні курси в Жіночій Варті «Військові дії у містах». Та до війни можна готуватися, але все одно ніколи не бути готовим. Єдині, хто могли бути повністю готові — волонтери та військові, які з 2014 року — на «передку». Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, ми з родиною перебували в Києві. Три дні в мене був шок. Треба було його пережити, щоб зрозуміти, що робити далі.

Розстріляний «Кобзар»

Ви та ваші рідні зараз у безпечних місцях? Де саме перебуваєте?

Я зараз на заході України. Виїхала, бо зрозуміла, що синові буде краще в безпеці, та й батьки хвилювались за нас, поки ми були у столиці. Адже живемо на 18-му поверсі. Важко було спускатися в підвал без ліфта при кожній повітряній тривозі.

Що взяли з собою в евакуацію? Серед речей були особливо цінні для вас?

Так. Одна з таких — розстріляний «Кобзар» із Попасної. Звичайний «Кобзар», який окупанти у 2014 році просто поставили й прошили кулями. Цінний екземпляр, який важливо зберегти для майбутніх поколінь. Для мене він — уособлення ставлення окупантів до України. Це дуже нагадує сцену з «Між двох сил» Винниченка, коли портрет Шевченка проштрикнули штиком. У нас є багато подібних реліквій, і хочеться залишити їх для прийдешніх українців, тому це перше, що ми евакуювали з Києва.

Ви завжди знаходите час для того, щоб творити добро. У яких благодійних та волонтерських проектах зараз задіяні?

Беру участь у концертах «Бій за Україну», які створені разом з Національним президентським оркестром, Івано-франківським національним академічним драмтеатром та митцями. Ми об’єдналися, їздимо по містах та підіймаємо моральний дух. Люди сприймають шалено. Така підтримка важлива, глядачі виходять після концерту абсолютно готові до подальшої боротьби, і це неймовірно.
Також допомагаю виїхати вимушеним переселенцям до Європи та отримати там прихисток. Разом з іншими волонтерами відвозимо людей до кордону, відправляємо, формуємо списки, робимо реєстр, хто де поселився, тримаємо зв’язок.
І, звісно, задіяна на інформаційному фронті. Дала багато інтерв’ю західним медіа про події в Україні, серед яких французький Le Figaro. Коли була в Римі, зі мною спілкувалися понад 30 представників різних видань, була й на каналі RAI. Розповідала про події в Україні. З кризовим центром зробили звернення для світової спільноти, з німцями здійснюємо певні проекти. Власне, виборюємо перемогу, як можемо.

Бути для дитини другом

Розкажіть трішки про свого сина Ореста… Як змінилося його світосприйняття? Як проходить його життя та навчання в реаліях війни?

Розповідаю синові про ціну його безпеки. Хтось страждає просто через те, що живе півдні, сході України чи в Київській області. Він має знати про це, має цінувати, що зміг поїхати до родини в безпечне місце. Зараз син навчається онлайн, і мені це дуже не подобається ще з часів ковіду. Поки освіта та її якість — єдина болісна тема, що стосується Ореста. Тому шукаємо додаткові канали інформації.

Можете назвати себе сучасною мамою? Чи все ж дотримуєтесь класичних методів виховання?

Я не знаю, що таке сучасна мама чи класичні методи виховання. На мою думку, головне — бути для дитини другом. Якщо ви друг, то можете інколи бути авторитарним, але водночас і м’яким. Виховання — не завжди стала субстанція. Треба робити так, щоб дитина завжди хотіла бути поруч із тобою. Здається, це в мене виходить.

Як розслабляєтесь, знімаєте напруження?

Обожнюю природу, тварин. Люблю гуляти на свіжому повітрі, зустрічатися з друзями, подорожувати, відвідувати гарні місця. Зараз, на жаль, це неможливо. Навіть виїхати до лісу в межах пригороду не можна.

Можливо, любите готувати щось смачненьке?

Готувати не люблю, але якщо беруся, то точно буде щось смачненьке.

Інша Ірма

Ви — гаджетоманка чи ні? Озброєні всіма сучасними технологіями чи можете легко без них обійтися?

Нині я залежна від інформації, від новин. Не можу себе змусити дивитися щось інше — якийсь фільм чи розважальні програми. Мене ніщо не цікавить, тільки новини з фронту. Здається, таке не лише в мене, це тотальна історія.

На зйомках серіалу “Молода”

Цієї весни глядачі очікували на прем’єру серіалу «Молода», де ви зіграли одну з ключових ролей. Через повномасштабне вторгнення російської армії прем’єру ситкому відклали… Якби не війна, у вас цей рік був би багатим на прем’єри! Скільки фільмів (і вистав) з вашою участю перенесли до кращих часів?

Цей рік мав бути джекпотним. Вийшла одна кінопрем’єра — «Найкращі вихідні» досить цікавий фільм для сімейного перегляду та хорошого настрою. Навесні на Новому каналі мала б іти «Молода». Там у мене цікавий персонаж, який міг би стати улюбленим для українців на телеринку. Я чекала на цей серіал, реакції на нього й любові глядача. Мали бути достойні роботи в прокаті на осінь. Одна з них — Koza Nostra, яка зараз іде в кінотеатрах в Італії. Дуже задоволена своєю роботою в фільмі «Між нами». Там інша Ірма. Хотілося, щоб усі її побачили. Чекала на «Королів репу» прекрасна стрічка, яка здивувала б усіх моїм персонажем сільської повії поважного віку. (Сміється). Промотувались ще дві картини — «Божевільні» та «Смак свободи». Але не встигли вийти. Також перервані зйомки двох картин. Одна з них для мене надважлива — втілення на екрані образу Алли Горської.

З актором Олександром Довженком і Шефом та експертом реаліті “На ножах”

Є ще якась особлива роль, яку б ви хотіли зіграти?

Ніколи не мріяла про якихось певних персонажів. Що запропонують, у тому й шукаю цінність. От є розробка Алли Горської, і мені важливо її закінчити. Поки це єдина роль, яку хочеться зіграти. А загалом для мене важлива не сама роль, а якість її виконання, можливість зануритися в атмосферу.

Чи є у вас свої улюблені режисери, з якими ви б із задоволенням працювали й надалі?

Це всі режисери, з якими я працювала останні вісім років! Із задоволенням продовжу співпрацю з кожним. Мені щастить на групи й на постановників. Немає такого, щоб я когось виділяла окремо, тому що цей список буде дуже великим.

У ролі Ольги Франко у фільмі “Смак свободи”

Найтепліший спогад

Ви маєте чимало нагород. Що вони для вас значать? Чи є серед них найцінніша?

Для мене це означає, що я зростаю. Тут як у спортсменів — береш ти планку чи ні. Будь-яка номінація, а тим більше виграш стимулює. Для мене це гордість, але жодної пихи чи хизування. Це заслужені перемоги. Я знаю, що кожній з них передує титанічна праця. Кожному здобутку тішуся, як дитина.
Особливо важливою для мене в людському плані є нагорода Національного конкурсу «Благодійна Україна» за «Оскар і Рожева Пані». Ця вистава покликана покращити паліативну допомогу дітям. Це не нагорода за мій талант, а подяка за те, що актори своєю грою зрушили стіну.

«Оскар і Рожева Пані»

Ваш нещодавній приємний спогад…

Прощання з італійською групою в Римі. Вони подарували мені квіти. Я вірю, що ми попрощалися ненадовго. Це було приємно й надзвичайно тепло.

Життя спочатку

Що найперше зробите після перемоги?

Передусім порадію їй. А потім, гадаю, ми всі будемо ридати. Вийде все накопичене. Як зараз відкривається інформація про окуповану Харківщину, так відкриються реалії про Херсонщину, Запорізьку область, Донбас, Крим. Дізнаємося про трагедії, драми, злочини. Усе це потрібно оплакати. Маємо дати слово не забути жодного, хто поклав життя за Україну. Це допоможе не зіпсуватися й не реанімувати стару систему. Не має навіть думки виникнути про повернення спільного інформаційного поля з росією, продаж туди теле- та кінопродукції. Нехай ми почнемо спочатку, але розвиватимемо внутрішній ринок, нехай він буде не таким широким, і ми поступимось якимось інтересами. Але всі разом зможемо зробити хорошу історію тут. Головне — не боятися.

Рубрики: Інтерв'ю

Залиште ваш коментар