Сьогодні співачка дарує своїм шанувальникам новий трек «Квітка». Гарна нагода поспілкуватися…

— Яно, в тебе маленькі діти, як ти їм пояснювала, що почалася війна?

— Моєму синові 9 років, пояснювати йому не потрібно було, він як і ми всі прокинулися від вибухів. Ми мешкаємо поряд з аеропортом, і все бачили на власні очі. Спочатку він дуже злякався, плакав, але потім, як справжній чоловік взяв себе в руки. Донечці лише два рочки вона нічого не зрозуміла, нічого я їй не пояснювала. Не хочу травмувати її дитячу психіку, хай краще насолоджується дитинством.

— В тебе є родичі чи друзі у рф? Якщо так, чи спілкуєшся ти з ними?

— Тепер в мене немає там друзів. В нас різна позиція, щодо війни. Родичів в мене там не було ніколи, на щастя. Нема кому доказувати, що це війна, а не «спецоперація». Я думаю, для кожного українця ця тема дуже болюча, адже багато людей втратили друзів та родичів через російську пропаганду.

— Ти деякий час викладала танці в Росії. На твою думку чи є «хорошие русские»?

— Так, я там працювала, але тоді були інші часи, не було такої пропаганди. Чесно, мені важко відповісти на це питання. На всій планеті є і погані та хороші люди. Але вони — росіяни — для мене як нація більше не існують. Я не маю до ним ніяких почуттів, окрім ненависті.

— Люди з часом забувають що йде війна у країні (ходять по ресторанах, на пляж та інше). Розуміємо, що жити потрібно, але чому не варто забувати про війну?

— Я не можу сказати, що люди забувають про війну. Це неможливо забути, адже кожен день повітряна тривога та раз на тиждень стабільно ворог атакує міста ракетами. Люди намагаються жити далі та хоч трохи насолоджуватися життям. Але є й окремі особистості, які творять таке, що розумієш, у людини совісті геть немає. Наші військові для того нас і захищають, аби насолоджувалися життям поки є можливість хоч якась, хтозна-що з нами буде завтра. День прожив і добре.

— Що перше зробиш після нашої перемоги над орками?

— Ми зберемося нашою великою родиною за сімейним столом і це буде для нас велике свято. Будемо обіймати один одного і насолоджуватись цією зустріччю.

— Що думаєш про артистів, які родом з України, досі замовчують про війну?

— Це зрада своєї держави. 100% зрада. Таких артистів не повинно бути в Україні. Світові співаки, актори підтримують Україну і навіть приїздять сюди під час війни, а ті хто народився в Україні, мешкав тут, виступав на українській сцені — ні. Ганьба їм!

— Зараз війна і заробітку в артистів майже немає. Чим заробляєш на життя?

— В мене є бізнес, це творчі студії, косметологічні кабінети, тому мій заробіток не залежить від моєї творчої діяльності. Бізнес в мене був, ще до того як я стала проявляти себе як артист. Тому, дякувати з цим все гаразд. Я, наприклад, всіх своїх співробітників з початку війни підтримувала фінансово, хоча студії не функціонували. Просто знаю, що багато роботодавців не платили, або відправляли робітників у відпустку за свій рахунок. Вони для мене родина і я за них як роботодавець відповідальна. Тому не могла кинути їх у скрутні часи.

— Верховна Рада підписала закон, який забороняє російську музику в українських медіа та громадському транспорті. Як ти ставишся до цього закону?

— Так, я обома руками — за! Вважаю, що це правильно.

— Зараз майже всі артисти стали співати та випускати пісні українською мовою. Як гадаєш, чому раніше не цінували рідну мову та співали пісні російською?

— До війни велика верстка населення розмовляли російською мовою і артисти створювали пісні орієнтувалися на російськомовну аудиторію, тому як було раніше це наша була велика помилка. Хоча деякі артисти давно пишуть музику українською, починаючи ще з 2014 року. Тому, що українська наймилозвучніша. І це був свідомий вибір кожного.

— В тебе майже всі пісні російською, крім останньої. Особисто ти будеш надалі співати той репертуар, чи займаєшся підготовкою нового репертуару? Що робити артистам, у яких теж є пісні російською?

— В моєму репертуарі є україномовна пісня «Солодкий час», яка з’явилася задовго до війни. А вже під час війни в мене з’явилася пісня «ЛЕВИ», я, як творча людина, не змогла стояти осторонь і мені бодай хоч піснею хотілося підтримати наших військових, тому Діма Сисоєв незмінний автор та композитор моїх пісень, подарував мені таку гарну та ліричну пісню.

Трохи відійду від тем, такий приклад простий: місто Дніпро завжди було російськомовним, зараз же майже всі мої друзі, близькі намагаються розмовляти українською. Ось так російська війна проти України, об’єднала як український народ. Всі хочуть забути ворожу мову.

Повертаюся до теми. Я особисто відмовилася від свого російськомовного репертуару. Зараз ми готуємо україномовні пісні. Незабаром ви почуєте ще одну пісню. З приводу що робити іншим артистам, то я б радила поставити на тих піснях крапку і рухатися далі, творити українську культуру разом задля перемоги.

— Як зміниться український шоу-бізнес?

— Ой, важко відповісти, тому що не знаємо що буде завтра, але гадаю що він зміниться на краще.

— Які плани на майбутнє у творчому напрямку?

— Співати українською, творити українську культуру. Зараз готую нові пісні, і вони повністю показуватимуть мій внутрішній стан, мене як особистість. Я навіть зловила себе на думці, що цей матеріал мені набагато ближче, чим те, що я співала раніше. Нові пісні — нова я. Такі ось плани.

— Яна, в тебе двоє діток, чи не думали ви з чоловіком про усиновлення? Тому, що війна лишила багатьох дітей без батьків. Чи не хотіли б подарувати свою любов таким дітям?

— Я багато про це думала, ще до того як в мене з’явилися свої діти. Коли я, навчалася в медичній академії, ми ходили до діточок від яких відмовилися батьки, на жаль їх в лікарнях дуже багато. В мене завжди серце розривалося, коли я їх бачила. По думках собі сказала, що колись я подарую хоча б одній такій дитині свою любов. Але ми всі повинні розуміти, що це дуже відповідальний крок. Думаю, що всі, хто мають дітей, розуміють що потрібні кошти аби забезпечити дитину усім необхідним, дати гідний розвиток, освіту. Я не відмовляюся від думки усиновлення, але мені потрібно більше можливостей.

— Ви мешкаєте у Дніпрі. Місто та область постійно обстрілюють, чи не було думок переїхати до іншого міста?

— Ні, ми не плануємо нікуди переїжджати. Я завжди хотіла жити в Україні, у своєму рідному місті. Ми виїхали тільки-но, коли почалася війна. Трохи побули на Заході України. Там я займалась волонтерською діяльністю, але зрозуміла, що ефективнішою буду саме у Дніпрі, тому що основна робота в рідному місті, й потрібно було відновлювати роботу студій та косметологічних кабінетів. Допомагати військовим та займатися волонтерством я можу і вдома. Як не крути, а дім є дім.

— Більшість людей в Україні живуть одним днем. Попри це про що ти мрієш та чи будуєш плани на майбутнє?

— Зараз у нас одна мрія на всіх, це перемогти агресора. І жити під мирним небом, я думаю це найбільша мрія всіх українців. Щоб перестали гинути мирні люди та військові. Плани на майбутнє потроху будую, мрію, тому що без мрії жити неможливо. Буду допомогти відбудовувати нашу батьківщину, допомагати людям. І всім бажаю мріяти та допомагати.

Теги:

Залиште ваш коментар