В серпні співачка презентувала другу свою пісню про Україну — «Моя мила».Час познайомитися з виконавицею поближче…

— Розкажіть про свій псевдонім — JEVAGA, чому саме він?

JEVAGA моє дівоче прізвище. Це псевдонім, який я взяла в пам’ять про свого батька, якого немає з нами вже дев’ять років.

Тато дуже хотів, щоб я стала артисткою і виступала на сцені. Ми йшли до цієї мрії разом. На жаль, його не стало, коли йому було лише 51 рік. Батько не встиг почути мої пісні, але я точно знаю, що він усе бачить і зараз радіє, що я рухаюсь до своєї мрії. Він завжди в моєму серці, як і музика.

— Ким був ваш тато?

Батько був дуже талановитим лікарем, працював терапевтом невідкладної допомоги, безліч разів рятував життя людей.

Пам’ятаю, як батько в дитинстві водив мене на заняття з народних танців та вокалу в Києві. На одному із занять, коли тато був зі мною, він почув крики про допомогу. Батько, не думаючи, швидко опинився біля вокаліста, якому необхідний був лікар, і почав робити непрямий масаж серця, поки не приїхала швидка. Тоді кожна секунда була важлива. Це був день, коли тато врятував ще одне життя. Я так пишаюся ним. Для мене честь нести свою творчість під нашим сімейним прізвищем.

— Ви народились в Україні, але вже декілька років проживаєте в Грузії…

Так, ми з сім‘єю вже декілька років проживаємо в Тбілісі. Грузія — дуже гостинна країна. Тут усюди відчуваєш надзвичайну підтримку. Це дуже гарна земля з мальовничими краєвидами. Тбілісі — красиве і комфортне для життя місто, де все знаходиться поряд.

Місцеві люди дуже відкриті, щирі і, навіть, по-доброму наївні, з ними легко спілкуватися і знайти спільну мову.

— Що стало поштовхом до початку творчої кар’єри?

Я почала співати, коли була маленькою дівчинкою. А ще танцювала та влаштовувала домашні концерти. Я займалася народними танцями у найвідомішому Ансамблі танцю України імені Вірського та співала в хорі імені Григорія Верьовки.

Ще з дитинства мріяла про творчу кар’єру, але прислухалась до близьких, які радили не йти в шоу-бізнес і обрала інший шлях. Я вирішила зосередитися на навчанні — закінчила університет з двома червоними дипломами за спеціальністями «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності» та «Державна служба».

Весь цей час мріяла співати і будувати кар’єру артистки. І вже дорослою, восени 2020 року, зрозуміла, що маю рухатись до своєї мрії. Я поставила собі запитання: «Якщо не зараз, то коли?» Не дивлячись на те, що мені вже не 20 років, у мене немає сценічного досвіду, я вже маю сім’ю та живу в іншій країні, я почала цілеспрямовано йти до мети.

Я немовби прокинулася і почала жити іншим, яскравим життям, коли почала професійно співати. Дуже часто навіть не хочеться лягати спати через велику кількість творчих ідей.

— Чим ви займались до своєї творчої діяльності та чи важко було зважитись на її початок?

До творчої діяльності я мала звичайне життя щасливої жінки: закінчила університет, вийшла заміж за коханого чоловіка. У нас народилися двоє чудових дітей. Невдовзі ми переїхали в Грузію. Я займалася своєю сім’єю, чоловік мене завжди підтримував.

Звісно, було важко зважитись на те, щоб повністю змінити життєвий уклад свій та своєї родини. Все своє життя я мріяла про музику та сцену, але чомусь думала, що це неможливо, та обирала спокій близьких і ніяк не могла зважитися на зміни. Нарешті це моє велике бажання дало мені поштовх до першого кроку.

— У чому основна місія вашої творчості? Який меседж ви несете?

Мені важливо своєю творчістю надихати слухачів, розділяти з ними переживання, їх відчуття болю чи радості. Я дуже хочу підтримувати українців своїми піснями у боротьбі на культурному фронті.

Мої пісні ротуються не тільки в Україні, але й на радіостанціях Грузії, країн Балтії та західної Європи. Це також одна з моїх місій — прославляти нашу країну та популяризувати українську музику у всьому світі.

— Розкажіть про особливості роботи у теперішній час?

Зараз вся моя робота та зв’язок з командою відбувається дистанційно, я вже до цього звикла. Щоб випустити одну пісню чи відзняти кліп, ми збираємо команду зі всього світу — здебільшого це українці, які через війну були вимушені залишити Україну.

Вся робота артистів і музикантів зараз спрямована на допомогу Україні. Хтось дає благодійні концерти, а дехто організовує збори коштів і працює на інформаційному фронті. Зараз це все надзвичайно важливо для спільної перемоги.

— Що мрієте зробити в першу чергу після перемоги?

Приїхати до Києва, обійняти своїх рідних та з усіма українцями відсвяткувати довгоочікувану перемогу.

— Четвертого серпня ви презентували вже другу свою пісню про Україну «Моя мила». Розкажіть про її створення та ідею.

— Так, це вже друга моя пісня про Україну. Вона — про її цілісність та любов кожного українця до своєї Батьківщини. Вона — про силу, міць і нездоланність, про її красу.

За день до запису пісні на студії я захворіла так сильно, що не могла говорити, я вже не кажу про співати. Висока температура, бронхіт — у мене зовсім пропав голос. Мій саунд-продюсер летів на запис пісні з іншої країни, тож я не могла його підвести. До того ж переносити нічого не хотіла, адже тоді в мені вирували емоції через страшні події в Україні, зокрема в Маріуполі, які хотілось передати через свою пісню. Наступного ранку я прокинулася з голосом. Ви можете уявити — я одужала за одну ніч! Кажуть, що чудес не буває, але я точно знаю, що вони трапляються, коли ти любиш і віриш.

— Які плани на майбутнє у творчому напрямку?

Я надалі планую продовжувати випускати нові пісні та популяризувати українську музику. Зовсім скоро в мене вийде сингл про біль кохання, який точно переживав кожен хоча б раз у житті. Тому слідкуйте за моїми прем’єрами.

— Чи дотримуєтесь ви дієти, щоб зберігати себе в такій чудовій формі?

Зараз я займаюсь фітнесом з тренеркою з України в режимі онлайн. Намагаюсь дотримуватись дієти, додавати майже до кожного прийому їжі свіжу зелень, фрукти та овочі та відмовлятись від шкідливих продуктів.

Щоб підтримувати себе в хорошій формі, потрібно багато рухатися, більше гуляти на свіжому повітрі та слідкувати за своїм харчуванням.

— Яку пораду можете дати всім, хто хотів би почати творчу кар’єру, але не наважуються? Як не побоятися втілити мрію?

Спочатку варто зрозуміти, чого прагне твоя душа і серце, згадай про що ти мріяв у дитинстві. Занотуйте спочатку великі, а потім і маленькі кроки до своєї мети. А далі — вже все в ваших руках.

Я намагаюсь власним прикладом надихати людей і демонструвати, як можливо втілювати мрії в життя. Важливо цінувати ось цей момент «прогулянки» до своєї мрії, якою б вона не була. І, звичайно, прагнути більшого, але одночасно з цим, радіти тому, що маєш вже зараз.

Теги:

Залиште ваш коментар