Випускниця UFS Аліна Чебан яскраво дебютувала на великих екранах у фільмі «Найкращі вихідні», знялась у телесеріалі каналу СТБ «Пікнік», а зараз кінофестивалями успішно мандрує стрічка «Коли нам було 15» з її участю. Ми поцікавилась у Аліни, як складається її професійна карєра після 24-го лютого

— За період з кінця  лютого я психологічно пройшла декілька стадій: від прокрастинації, коли не хотілось робити нічого, через невіру, що в мене щось вийде поза Україною, і – до впевненості у власних силах, що я тільки на початку свого акторського шляху і попереду мене чекає багато цікавого. Весною я була у Варшаві, з червня — живу і працюю у Лондоні. Дуже важко жити в місті, де зовсім інший менталітет, але перебуваючи у Лондоні, я знялась у чотирьох коротких метрах та готуюсь до зйомок у повнометражній картині. Також є пропозиції участі в українських проєктах.

Що це за роботи, розкажи докладніше.

— Більшість — студентські, роботи для екзаменів або диплому. Один фільм — фестивальний.

Повнометражний фільм — це режисерський дебют, режисер — британець. Коли я читала сценарій, він нагадав мені Euphoria за своїм вайбом. Дати фільмування ще не затверджені, але вочевидь це станеться цього року.

Яка у тебе роль?

— Я — дівчина головного героя. Історія досить важка, піднімається тема наркотиків і все змальовано дуже реалістично. За жанром — це драма.

Ти проходила кастинг?

— Я зареєструвалась на акторській платформі, розмістила там шоуріл робіт, в яких знімалась, і творці фільму самі на мене вийшли. Проб як таких не було: я їм сподобалась саме за шоурілом. Через цю платформу я отримала і пропозиції участі в уже згаданих короткометражках.

Звичайно, я могла б піти в масовку до Sex education або чогось такого, але свідомо цього не роблю. Чула, що масовці забороняють спілкуватися з творчою командою, і доводиться просто ходити як «тіло»… Мене це не влаштовує. Щоб досягти більшого, є сенс працювати з агенцією, і вже незабаром я укладаю такий контракт.

Які відмінності в роботі на знімальному майданчику ти помітила?

— В Британії дуже сильно поважають акторське бачення. Якщо ти щось пропонуєш, команда завмирає і слухає (сміється). А я завжди ставлю багато питань, вношу якісь корективи, мені важливо розуміти всі найменші деталі. Режисери на це відгукуються: таке враження, що їх спеціально вчать чути актора. В Україні я з таким стикалась дуже рідко.

Якщо людина хоче працювати не лише на українському ринку, але і на міжнародному які твої поради? Що потрібно?

— Мова. Гарна вимова. Звичайно, може бути потрібна людина з акцентом, але не варто сподіватися тільки на це. Окрім мови, важливо розуміти ринок, на якому збираєшся працювати і не боятися знайомитись з людьми.

Наприклад, я прийшла на вечірку до сусідів і познайомилась з людиною, у якої дядя грав Капітана Барбосу, у когось найкращий друг сина — Джозеф Квін. Ти просто ходиш вулицями, знайомишся і можеш натрапити на знаменитість. Тож, треба забути про свої зажими, бути екстравертом і набирати контакти. До речі, під час війни я в якийсь момент дуже закрилась, і мені з цим було важкувато.

Що з українського досвіду тобі знадобилось у Лондоні?

— Мені дуже сильно допомогла кількість практик у кіношколі, участь у коротких метрах, які ми знімали. У Лондоні оператори дивувались, що я одразу правильно стаю у світло. Вони дуже цінують, коли актор розуміє усі знімальні сфери. А я реально їх розумію, бо в Ukrainian Film School, де я навчалась, можна було піти на відкриті уроки режисерського курсу, операторського, набратися нових знань із суміжних спеціальностей. І це дуже допомогає тепер.

Коли я вступала в кіношколу, була інтроверткою, не емпатичною, і ніякою акторкою. Мені допомогли розвинути емпатію, відкритись і зрозуміти себе. І я дуже вдячна за такі уроки життя.

Розкажи про плані-мрії, які вони?

— Хочу розвиватися. Хочу спробувати свої сили в Америці. До війни я планувала поїхати до Америки навчатися, працювала для цього над англійською. Але зараз мої плани трохи змінилися. Все, що мені потрібно було з базових знань, я отримала в UFS. А далі — треба набувати досвіду і жити акторством. Чотири роки університету зменшать кількість часу для практики, а я бачу сенс зараз взяти з мого віку максимум: ще можу грати і 15-річних, і моїх однолітків.

А які пропозиції з України?

— Я записала проби на головну роль в повний метр. Це фільм про війну, зніматимуть його взимку. Я реально не хочу і не можу залишати Україну назавжди, тож охоче відгукуюсь на такі пропозиції. Сподіваюсь, що у мене вийде зіграти і в ще одному вітчизняному фільмі про баскетболісток.

А які жанри і ролі для тебе зараз є найближчими?

— Я відкрита до всього. Але якщо казати про мою мрію, то хочу знятись у чомусь схожому на «Аватар». Щоб мого обличчя не можна було впізнати, я була б якимось фантастичним створінням, і фільм вийшов таким само культовим як «Аватар». А слідом за ним – знятися в іншому класному фільмі, де моє обличчя було б уже впізнаваним, і я не асоціювалась з попереднім… Взагалі, я дуже люблю жанр фантастики – і як акторка, і як глядач.

Рубрики: Інтерв'ю Кіно

Залиште ваш коментар